"14" вересня 2010 р.справа № 2а-9949/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Коршуна А.О. Бишевської Н.А.
при секретарі судового засідання: Гулій О.Г.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 дов від 01.09.2010
відповідача: ОСОБА_2 дов від 05.07.2010 № 242
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року
у справі № 2а-9949/09/0470
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Закритого акціонерного товариства «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ»адміністративно-господарських санкцій в розмірі 1019147,36 грн. та пені в розмірі 42396, 64 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно наданого відповідачем звіту середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2008 році була менша, ніж встановлено нормативом, у зв'язку з чим згідно ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач повинен сплатити передбачені законом санкції в сумі 1019147,36 грн. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому нарахована пеня в розмірі 42396,64 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю вини відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів в 2008 році як однієї з обов'язкових умов відповідальності. Відповідач вжив передбачених заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів.
Не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду щодо виконання відповідачем усіх належних заходів по виконанню нормативу з працевлаштування інвалідів, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов. Зазначає, що згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 цього Закону, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце є основним. Висновок суду щодо виконання усіх належних заходів відповідачем щодо виконання нормативу з працевлаштування інвалідів є помилковим.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує. В поданих суду письмових запереченнях відповідач зазначає, що ним в повному обсязі виконані вимоги ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Закон не покладає на підприємства обов'язок здійснювати для інвалідів робочі місця і умови праці, а також забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені діючим законодавством.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідач - Закрите акціонерне товариство «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ»є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлюється норматив робочих міць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст.20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
В складеному відповідачем звіті форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (а.с.5), визначена середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у звітній період - 2010 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 80 осіб. Фактично за рік працювало 36 осіб. Рядок 6 звіту «сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів»відповідачем не заповнений, адміністративно-господарські санкції самостійно не нараховані.
Вказаний факт виявлений під час проведеної позивачем 06.05.09 невиїзної перевірки стану виконання статей 19, 20 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за наслідками якої позивачем складено акт №273 і визначено суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1019147,36 грн. Із змістом акту відповідач ознайомлений 21.05.09 (а.с.6).
За несвоєчасну сплату адміністративно-господарської санкції позивачем нарахована пеня за період з 16.04.09 по 28.07.09 включно в розмірі 42396, 64 грн.
Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Відповідно Закону України «Про зайнятість населення»підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда (ст.7 Закону).
Статтею 19 цього ж Закону України «Про зайнятість населення»визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»і це, зокрема, виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2 ст.18 цього Закону).
Таким чином на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обов'язки зі створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування виконував у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості протягом 2008 року подавались Звіти (Форма №3-ПН) про наявність вакансій, з яких вбачається, що відповідач щомісячно зазначав про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Наказом по підприємству від 19.12.07 №80 відповідачем затверджений норматив простих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, на 2008 рік в кількості 88 штатних одиниць за 33 професіями.
Створеною відповідачем згідно з наказом від 19.12.07 №81 комісією для проведення атестації робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, проведена атестації робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, про що складені висновки про атестацію від 15.01.08.
Листом №3-12 від 08.01.08 (а.с.66) відповідач повідомив Управління праці та соціального захисту Нікопольської міської ради про створення та атестування 105 робочих місць за 22 професіями, наявність 68 вакансій та просив направляти у 2008 році на підприємство інвалідів на перелічені робочі місця.
Відповідно до довідки Нікопольського міськрайоного центру зайнятості від 28.05.09 № 2320 протягом 2008 року центром зайнятості направлено для працевлаштування на підприємство 10 осіб, з яких 6 осіб працевлаштовані, 4 особи відмовились від запропонованої роботи.
Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу протягом 2008 року не було.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів, сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу за таких обставин не є безспірною підставою для притягнення відповідача до відповідальності.
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду.
Постанова суду першої інстанції від 05.11.09 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення, оскільки
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.09 у справі № 2а-9949/09/0470 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: Н.А. Бишевська