Єдиний унікальний номер 243/4713/15-ц Номер провадження 22-ц/775/356/2015
Головуючий в I інстанції Лаптєв М.В.
Суддя доповідач Азевич В.Б.
Категорія 47
22 липня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Азевича В.Б.
суддів: Краснощокової Н.С., Кішкіної І.В.
при секретарі Коваленко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2015 року,
У травні 2015 року позивачка звернулася з зазначеним позовом до суду.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 05.07.2001 року вона придбала земельну ділянку площею 0,1470 га, яка розташована по вул. Щорса, 130 в с. Миколаївка Донецької області. На підставі рішення Миколаївської селищної ради №11-XXV-23 від 01.08.2001 року їй був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН №096219. Пізніше земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі та їй привласнений кадастровий номер 1414170300:01:003:0277.
Після звернення до реєстраційної службі Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області позивачці було відмовлено у реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, оскільки у державному акті відсутній підпис посадової особи та печатка органу, який видав цей документ.
У зв'язку тим, що рада не має можливості усунути вказані недоліки, вона звернулася до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На вказане рішення суду позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, та не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Зазначає, що суд невірно посилався на статті 17, 22 ЗК України (в редакції 1990 року), оскільки вказані норми регулюють передання громадянам у власність земельних ділянок, які їм раніше виділялися, проте вона придбала землю за договором купівлі-продажу. Вважає, що вона позбавлена можливості іншим способом захистити свої майнові інтереси, оскільки з 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються, а проводиться лише їх державна реєстрація.
Позивачка підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідач подав заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 05.07.2001 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,1470 га, яка розташована по вул. Щорса, 130 в с. Миколаївка Донецької області. На підставі рішення Миколаївської селищної ради №11-XXV-23 від 01.08.2001 року їй було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН №096219. Згідно виписки з Державного земельного кадастру від 02.04.2015 року земельна ділянка зареєстрована за позивачкою та їй привласнений кадастровий номер 1414170300:01:003:0277. Після звернення до реєстраційної службі Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області позивачка отримала відмову у державній реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, оскільки в державному акті відсутня печатка органу, який видав цей документ, а також відсутній підпис посадової особи.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що майнові права на земельні ділянки, які видавалися громадянам в період дії ЗК України (в редакції 1990 року) за відсутності Державних актів на право приватної власності на землю можуть бути підтверджені рішенням органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки; даних земельно-кадастрових документів щодо місцезнаходження, площі земельної ділянки, її цільового призначення; а також документів, які вказують на встановлення землевпорядними організаціями меж земельної в натурі.
Оскільки право власності позивачки на спірну земельну ділянку Миколаївської міською радою не оспорюється, користування нею земельною ділянкою як власником - ніким не обмежується, а її майнові права на цю земельну ділянку підтверджуються договором купівлі-продажу від 05.07.2001 року, витягом з Державного земельного кадастру і рішенням Миколаївської селищної ради №11-XXV-23 від 01.08.2001 року, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
З вказаними висновками суду можливо погодитися, виходячи з наступного.
Як встановлено ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частині 2 статті 14 Закон України «Про власність» та частині 2 статті 6 ЗК України в редакції від 18 грудня 1990 року № 561-XII, що діяли на момент виникнення у позивачки права власності на земельну ділянку, громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 18 ЗК України в редакції від 18 грудня 1990 року № 561-XII придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 13.03.92 N 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» було затверджено форми державних актів: - на право колективної власності на землю; - на право приватної власності на землю.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 розділу 3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43, державні акти на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю або на право постійного користування землею видаються міськими, селищними, сільськими радами. Державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою.
Пунктами 3.5 та 3.8 розділу 3 цієї Інструкції передбачено, що державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, реєструються, відповідно, у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за формою згідно з додатком 1. Книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю або на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) ведуться відповідними радами.
Згідно пунктам 4.1 та 4.2 Інструкції власники земельних ділянок, землекористувачі та орендарі зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного використання. Другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.
Як вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу, що посвідчений у нотаріальному порядку 05.07.2001 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, яка належала попередньому власнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого виконкомом Слов'янського міської Ради народних депутатів 28.08.1997 року, серії IV-ДН №037954, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000582. (а. с. 5)
Тобто позивачка на законній підставі - правочину купівлі-продажу отримала у власність земельну ділянку.
Відповідно до вказаної вище Інструкції, Наказ про затвердження якої втратив чинність згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 3 липня 2013 року № 404, вона отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН №096219 від 02 серпня 2001 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №ПУ-50. (а. с. 6)
Пунктами 5.1. та 5.2 Інструкції передбачено, що при втраті (псуванні) державного акта на землю власнику або землекористувачу видається відповідний дублікат. Для отримання дубліката власник утраченого (зіпсованого) державного акта на право приватної власності, право постійного користування або на право власності на землю письмово звертається до відповідного органу, яким було видано зазначений державний акт. У заяві вказується: де, коли і за яких обставин утрачено (зіпсовано) зазначений державний акт.
Згідно частині 7 статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 1 липня 2004 року № 1952-IV (надалі Закон № 1952-IV) державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктами 1 та 4 частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.
Згідно п. 5 ч. 1 та ч. 4 ст. 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Як вбачається з рішення про відмову у державній реєстрації від 14.04.2015 року, державний реєстратор відмовив ОСОБА_2 у реєстрації права власності на земельну ділянку саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV, оскільки у правовстановлюючому документі - державному акті відсутня печатка органу, який видав цей документ, а також відсутній підпис посадової особи. (а. с. 10)
При цьому слід зауважити, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 05.03.2009 № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» відбувалося спрощення процедури переходу права власності на земельну ділянку із земель приватної форми власності. Вказаним Законом України було внесено зміни у статтю 126 ЗК в частині визначення документів, якими може посвідчуватись право власності на землю.
Такими документами ЗК визнав: державний акт про право власності на земельну ділянку; цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки, укладену в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину.
Відтак з 02.05.2009 року отримання державного акта на право власності на земельну ділянку стало необхідним лише у разі набуття права власності із земель державної чи комунальної форми власності, а також при зміні меж та/чи цільового призначення землі.
В той же час державний акт, що посвідчував виникнення права власності на таку земельну ділянку, залишався документом, який мав супроводжувати земельну ділянку протягом всього часу її існування.
Аналізуючи вказані правові норми в сукупності, право власності позивачки на земельну ділянку підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачені певні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Позивачка обрала спосіб захисту у вигляді визнання права власності на земельну ділянку. Проте її право посвідчується договором купівлі-продажу, який укладений в порядку, встановленому законом, рішенням Миколаївської селищної ради №11-XXV-23 від 01.08.2001 року, на підставі якого був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, а також витягом з Державного земельного кадастру від 02.04.2015 року з кадастровим планом земельної ділянки.
Враховуючи викладене, позивачка обрала не той спосіб захисту свого права, а суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
При встановленні зазначених фактів і ухваленні рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317 ЦПК України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: