Єдиний унікальний номер 234/2531/15-ц Номер провадження 22-ц/775/233/2015
Єдиний унікальний номер 234/2531/15-ц Головуючий у 1 інстанції Фоміна Ю.В.
Номер провадження 22-ц/775/233/2015 Доповідач Дундар І.О.
Категорія 27
22 липня 2015 року
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Дундар І.О.,
суддів Тимченко О.О., Папоян В.В.
при секретарі Лісовій Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів, відшкодування збитків
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 червня 2015 року,
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на його користь проценти за користування позикою у розмірі 2529,42 грн., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 884,10 грн., а всього 3413,52 грн. та судовий збір в розмірі 243,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зміну умов договору та стягнення неодержаних доходів, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, оскільки судом порушено вимоги матеріального та процесуального права - суд не врахував, що ст..651 ЦК України передбачена можливість зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Також суд безпідставно відмовив в стягненні збитків, в той час як позивач навів обґрунтовані докази та розрахунки щодо їх наявності.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити.
Представник відповідачаЛитвиненок О.В. заперечував проти задоволення скарги, просив залишити без змін рішення суду.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з"явилися, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.
Апеляційний суд вважає що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про відмову в задоволенні позовних вимог про зміну умов договору та стягнення суми упущеної вигоди відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не встановлювали в договорі позики відповідальність за неналежне виконання зобов»язань за договором у вигляді пені в певному розмірі, а законом суду дано право лише змінювати при певних обставинах умови договору, а не встановлювати нові зобов»язання; щодо стягнення збитків - в матеріалах справи відсутні докази заподіяння таких збитків.
Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що 19 вересня 2004 року між сторонами укладений договір позики на суму 11000 грн., рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 8 лютого 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнути сума основного боргу 9823,40 грн., проценти за користування неповернутою позикою в розмірі 7400,30 грн., сума інфляції у розмірі 1730,30 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 750,90 грн., яке станом на березень 2015 року виконано частково.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач не виконав взяті зобов»язання.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення збитків, ОСОБА_1 посилався на знецінення національної валюти - гривні відносно долару США, внаслідок чого він не одержав певні доходи.
Поряд з цим предметом позову були вимоги щодо стягнення процентів на підставі ст..625 ЦК України, які були задоволені.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат стягувача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами, належними до сплати стягувачеві).
Таким чином, належним способом захисту прав позивача в даних правовідносинах є саме застосування відповідальності , передбаченої ст..625 ЦК України.
Також є неогрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність передбачених законом підстав для зміни умов договору за рішенням суду.
З позовної заяви ОСОБА_1 (арк..спр.36-40) виходить, що позовні вимоги щодо зміни умов договору він обґрунтовував положеннями ст.652 ЦК України.
Частиною першою ст. 652 ЦК України, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Частиною другою ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Так, при розгляді спору щодо зміни кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 ЦК, позивачу/позичальнику необхідно довести таке: 1. При зміні договору посилання на істотну зміну обставин можливе лише у тому разі, коли сторони при укладенні договору визначили такі обставини як істотні; 2. Обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, як саме вони змінились і чому зміна обставин є істотною. 3. Одночасно наявність чотирьох умов, перелічених у ч. 2 ст. 652 ЦК, зважаючи на конкретну ситуацію, акцентуючи увагу на тому, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Враховуючи те, що за істотної зміни обставин зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках (ч. 4 ст. 652 ЦК), необхідно також довести наявність однієї з двох умов: 1) розірвання договору має суперечити суспільним інтересам; 2) може потягнути для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не довів, що зміна умов договору викликана наявністю ідеальної сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про зміну умов договору, не надав доказів, що розірвання договору має суперечити суспільним інтересам.
Настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні, у зв'язку з тим, що економічна криза має загальний характер та стосується обох договірних сторін, відтак це не може бути підставою для зміни або розірвання договору в судовому порядку.
Саме така правова позиція була висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі N 6-93цс11.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд вважає, що суд правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.
Позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували позовні вимоги в оскаржуваній частині.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зміну умов договору та стягнення суми упущеної вигоди залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: