ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.07.2015Справа №910/11044/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвагонремтранс»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень»
Про визнання недостовірною та такою, що порочить та принижує ділову репутацію поширена недостовірна інформація
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
від позивача: Федаш М.М. - за дов., директор - Скопич Д.П.;
від відповідача: Котляров А.Ю. - за дов.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвагонремтранс» (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український тиждень" (надалі - Відповідач) про визнання недостовірною та такою, що порочить і принижує ділову репутацію позивача, інформацію, поширену на сайті інтернет-видання «Український Тиждень» (http://tyzhden.ua/News/ 131820) 12 березня 2015 р. в статті: «Директор ЖБТЗ за рік прокрутив через фіктивну фірму 24 млн. грн. та пустив «на обнал» - «Укроборонпром».
02.07.2015р. відповідач через загальний відділ діловодства господарського суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд в задоволенні позовних вимог повністю відмовити.
За клопотанням позивача та відповідача, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, спір у даній справі вирішено у строк у відповідності п. 3 ст. 69 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
В мережі Інтернет, а саме на сайті інтернет-видання «Український Тиждень» (http://tyzhden.ua/News/131820) 12 березня 2015р., здійснювалось поширення інформації у статті під заголовком «Директор ЖБТЗ за рік прокрутив через фіктивну фірму 24 млн. грн. та пустив «на обнал» - «Укроборонпром».
Позивач стверджує, що дана інформація є недостовірною та такою, що шкодить діловій репутації ТОВ «Укрвагонремтранс».
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачем наводиться цитата із статті, а саме: «Скільки платежів ми намагалися за той рік зупинити по «Укрвагонремтрансу» - і не пригадаєш».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
З постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про інформацію", під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлення, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлення, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на свободу вираження поглядів.
Статтею 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
У п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р №01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ст. 34 ГК України, дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем в мережі Інтернет, а саме на сайті інтернет-видання «Український Тиждень» (http://tyzhden.ua/News/ 131820) 12 березня 2015р., здійснювалось поширення інформації у статті під заголовком «Директор ЖБТЗ за рік прокрутив через фіктивну фірму 24 млн. грн. та пустив «на обнал» - «Укроборонпром», яка, як стверджує позивач, містить недостовірну інформацію.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачем наводиться лише цитата із статті, а саме: «Скільки платежів ми намагалися за той рік зупинити по «Укрвагонремтрансу» - і не пригадаєш».
Позивач стверджує, що після цитати, вказаної вище, у статті присутні повідомлення про те, що вся діяльність була протизаконною та те, що всі чиновники від держави творили перешкоди при перевірці даних угод.
В позовній заяві Позивач не вказав яка саме інформація є недостовірною, в чому саме полягає порушення Відповідачем особистих немайнових прав Позивача, в чому полягає хибність думок викладених у статті, які саме фактичні дані не відповідають дійсності.
Згідно зі ст. 302 ЦК України, особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
У відповідності до п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
Судом встановлено, що одним із джерел, яке використовувалось Відповідачем при підготовці статті була ухвала Апеляційного суду міста Києва від 18.02.2015р. у справі №11-сс/796/463/2015 (посилання на сайт єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42945534).
У вказаній ухвалі зокрема міститься наступна інформація:
«... встановлено, що колишній директор ДП «Житомирський бронетанковий завод» ОСОБА 5 та виконуючий обов'язки директора цього ж ДП «ЖБТЗ» ОСОБА 6, діючи за попередньою змовою із директором ТОВ «Укрвагонремтранс» ОСОБА 1, вчинили умисні дії, спрямовані на розтрату та привласнення бюджетних коштів, наданих у 2014 році для виконання державного контракту із ремонту та переоснащення бронетехніки Збройних Сил України, яка використовується у проведені антитерористичної операції на сході країни, у розмірі 17,8 млн. гривень, та мають намір заволодіти державними коштами у розмірі близько 6,8 млн. гривень. Також встановлено, що, діючи в порушення нормативно-правових актів ДК «Укроборонпром» в частині акредитації постачальника, 23 червня 2014 року ДП «ЖБТЗ» в особі начальника ВМТЗ ОСОБА б укладено договір № 82 з ТОВ «Укрвагонремтранс», яке має ознаки фіктивності. За умовами договору товариство мало здійснити постачання запасних частин та комплектуючих до бронетехніки. Загальна вартість договору невизначена, надання сертифікатів якості на продукцію не передбачено, гарантійний термін усунення дефектів та заміни продукції визначено на протязі одного місяця. Перелік продукції не визначений. За висновком спеціаліста вказаний договір суперечить вимогам ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України, як такий, що не містить істотних умов. На виконання умов вказаного договору зазначеним товариством нібито поставлено продукції на 24,7 млн. гривень, за яку ДП «ЖБТЗ» оплачено 17,8 млн. гривень державних коштів. Разом з цим, фактично продукція на завод не поставлена, оскільки ТОВ «Укрвагонремтранс» фактично не мало можливостей до постачання товарно-матеріальних цінностей для оборонного заводу, та продукція, яка поставлена, є неналежної якості та була вже у користуванні. Значна частина запчастин та комплектуючих до бронетехніки виготовляються на державних оборонних підприємства ДК «Укроборонпром», які за попередніми даними не реалізовували її для потреб відомих юридичних осіб - контрагентів ТОВ «Укрвагонремтранс». Станом на 29 грудня 2014 року за ДП «ЖБТЗ» обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Укрвагонремтранс» у розмірі близько 6,8 млн. гривень, які службові особи ДП «ЖБТЗ» мають намір перерахувати на розрахункові рахунки ТОВ «Укрвагонремтранс» з метою їх подальшого обготівкування та заволодіння. Крім того, аналізом фінансово-економічного стану ТОВ «Укрвагонремтранс», дослідженням інформації фіскальних податкових органів, відомостей про засновників підприємства встановлено, що останнє створено з метою прикриття незаконної діяльності та без мети зайняття підприємництвом.»
В тексті Статті зазначено, що інформація використана в ній стала відома саме на підставі факту проведення слідчих дій правоохоронними органами та існуючих кримінальних проваджень (абз. 2, 10,11 Статті).
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Крім того, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до ч. 1. ст. 1 Закону України "Про інформаційні агентства" інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.
Статтею 34 Закону України "Про інформаційні агентства" визначено, що відповідальність за порушення даного Закону несуть суб'єкти діяльності інформаційних агентств та інші особи, винні у:
2) незаконному використанні чи вилученні продукції інформаційного агентства;
3) порушенні прав та зловживанні правами журналіста чи спеціаліста в галузі комунікації, встановлених статтями 21 та 22 цього Закону та статтею 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні";
4) порушенні положень частини третьої статті 2 цього Закону;
5) одержанні свідоцтва про державну реєстрацію інформаційного агентства незаконним шляхом;
6) незаконному випуску та розповсюдженні продукції інформаційного агентства без його державної реєстрації або після припинення його діяльності, а також в ухиленні від перереєстрації;
7) неповному опублікуванні передбачених законодавством вихідних даних;
8) порушенні права вимоги щодо спростування та порядку його розповсюдження, передбачених статтею 33 цього Закону;
9) порушеннях використання засобів комунікації, передбачених чинним законодавством України.
Особи, винні у порушенні цього Закону, притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.
Так, відповідно до статті 35 Закону України "Про інформаційні агентства" інформаційне агентство, суб'єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація:
1) одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону;
2) міститься у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян";
3) є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб;
4) є результатом внесення змін, скорочень чи редагування продукції інформаційних агентств, здійснених без їх відома розповсюджувачем чи споживачем інформації;
5) законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії.
Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що інформація наведена у Статті була взята Відповідачем із відкритого офіційного джерела - судового рішення, текст якого розміщений у мережі Інтернет на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Така обставина означає, що будь-яка особа мала і має вільний доступ до такої інформації, а тому до особи яка її використовує не можуть бути пред'явлені вимоги щодо визнання такої інформації недостовірною та її спростування.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані доданими до позову документами та поясненнями Відповідача, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 22.07.2015р.
Суддя І.І.Борисенко