ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.07.2015Справа №910/13744/15
За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
До Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики Г.І.Петровського»
Про стягнення 150 680,08 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від прокуратури: не з'явився
Від позивача: Кривошия Д.А. - представник за довіреністю № 220/316/д від 18.05.15.
Від відповідача: не з'явився
Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики Г.І.Петровського» (далі - відповідач) про стягнення 150 680,08 грн., а саме: 120 962,69 грн. - основного боргу, 14 344,49 грн. - пені, 2 682,26 грн. - 3% річних, 12 690,64 грн. - збитків від інфляції.
Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору від 20.02.14. № 3037/ВП-2014 року про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та отримання продукції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.15. порушено провадження у справі № 910/13744/15 та призначено її до розгляду на 02.07.15.
02.07.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 02.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 14.07.15., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.
10.07.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Прокуратура в судове засідання 14.07.15. не з'явилась.
Позивач в судовому засіданні 14.07.15. підтримав позовні вимоги прокуратури.
Відповідач в судове засідання 14.07.15. не з'явився, проте 10.07.15. подав клопотання про відкладення розгляду справи № 910/13744/15.
Позивач в судовому засіданні 14.07.15. проти відкладення розгляду справи заперечував.
Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка прокуратури та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/13744/15.
В судовому засіданні 14.07.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.
Приписами ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду в передбачених законом випадках.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.
На підставі зазначених положень заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з даним позовом до суду.
20.02.14. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 3037/ВП-2014 про надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язався забезпечити надання Замовнику, підпорядкованим Виконавцю військовим представництвом № 818 (далі - Представництво) послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (далі - виконання робіт), за відповідністю розроблення, виготовлення продукції оборонного призначення вимогам нормативних документів і технічної документації за переліком, зазначеним у календарному плані надання представництвом державного замовника послуг з контролю якості та приймання продукції (далі - календарний план) згідно з додатком 1 до Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору найменування та обсяг продукції, стосовно якої надаються послуги, зазначаються у календарному плані.
Сторонами було погоджено та скріплено печатками календарний план до Договору.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. п. 9.1-9.3 з дати його підписання сторонами (20.02.14.) і діє до 31.12.14. Термін дії Договору може бути продовжений на узгоджений сторонами час згідно встановленого Договором порядку.
Відповідач надав продукцію для проведення контролю, що підтверджується наявними в матеріалах справи сповіщеннями.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті наданих послуг за Договором.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положеннями п. 3.2 Договору передбачено, що за результатами надання послуг Виконавець складає акт про надання послуг з контролю якості продукції (далі - Акт) за встановленою ним формою (додаток 3 до Договору), два примірники якого разом з супровідними документами подає Замовнику.
Позивачем відповідачу було направлено супровідними листами від 07.04.14. та від 08.07.14. акти про надані за Договором послуги: № 1-2014 та 2-2014 на загальну суму 120 962,69 грн.
Листом № 555/1373 від 24.12.14. відповідач повернув позивачу незатверджені Акти за Договором в зв'язку з тим, що не вирішено питання реалізації продукції, щодо якої позивач проводив контроль якості.
Листом № 257/170 від 22.01.15. позивач повторно направив відповідачу акти про надані за Договором послуги: № 1-2014 та 2-2014 на загальну суму 120 962,69 грн.
Листом № 555/119 від 05.02.15. відповідач повернув позивачу незатверджені Акти за Договором в зв'язку з тим, що не вирішено питання реалізації продукції, щодо якої позивач проводив контроль якості.
Відповідно до п. 3.5 Договору, Замовник затверджує Акт не пізніше семи робочих днів з моменту отримання його від Представництва.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач направлені позивачем акти в семиденний робочий термін не затвердив і не підписав та повернув зазначені акти буз вмотивованої відмови від їх підписання, адже зупинення дії дозволів відповідача на експорт товарів, та як наслідок, неможливість реалізувати товари і отримати грошові кошти, жодним чином не стосується укладеного між позивачем і відповідачем Договору та обов'язку сторонами виконати свої зобов'язання за ним, адже виходячи зі змісту приписів ст. 617 Цивільного кодексу України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2012 у справі № 5011-16/4107-2012).
При цьому, судом враховано, що у відповідності до п. 3.4 Договору, виконанням обов'язків з боку Виконавця вважається здійснення представництвом контролю якості та приймання продукції і складання акта з наданням його на затвердження Замовника.
Отже, судом встановлено, що позивачем обов'язки за Договором виконані в повному обсязі.
Згідно з п. 4.4 Договору розрахунки здійснюються шляхом проведення попередньої оплати або у тридцяти денний термін після затвердження сторонами Акта.
За наявності в Договорі умов альтернативності оплати послуг відповідачем або попередньо або у 30-ти денний термін після затвердження акту, враховуючи, що такі Акти відповідач без поважних причин у встановлений на те термін не підписав, зважаючи на направлення Актів відповідачу повторно та дати направлення таких актів, суд дійшов висновку, що строк оплати за Договором є таким, що настав.
Викладене вище спростовує обставини, на які посилається відповідач в своєму письмовому відзиві.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 120 962,69 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на все викладене вище позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті, прокуратура на підставі п. 5.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14 344,49 грн. пені.
Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми затриманого платежу.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з врахуванням пунктів 3.5, 4.4 Договору, з врахуванням строків пересилання письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку в Україні, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11 019,90 грн. - пені, в іншій частині позовних вимог про стягнення 3 324,59 грн. пені суд відмовляє в зв'язку з безпідставністю.
Крім того, прокуратура на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 682,26 грн. - 3% річних, 12 690,64 грн. - збитків від інфляції.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції становить 12 690,64 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку прокуратури та позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Розмір 3% річних становить 2 589,96 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині в розмірі 92,30 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідачем не надано контррозрахунку пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягуються в доход Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики Г.І.Петровського» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, б. 10; ідентифікаційний код 14309356) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський,6; ідентифікаційний код 00034022) 120 962 (сто двадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 69 коп. - основного боргу, 11 019 (одинадцять тисяч дев'ятнадцять) грн. 90 коп. - пені, 12 690 (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн. 64 коп. - збитків від інфляції, 2 589 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 96 коп. - 3% річних.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики Г.І.Петровського» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, б. 10; ідентифікаційний код 14309356) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 945 (дві тисячі дев'ятсот сорок п'ять) грн. 25 коп.
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.07.15.
Суддя Т.М. Ващенко