Справа № 2-а-1324-190/11
провадження №2-а/457/21/15
13 липня 2015 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі головуючої-судді Василюк Т.В.
з участю секретаря Луцької І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Трускавець Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці «Про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_2» від 10.05.2011 року № 4, -
Позивачка звернулася до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Трускавці Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. Свої вимоги мотивує тим, що вона 11.02.2011 року звернулася до управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Однак рішенням відповідача від 10.05.2011 року у призначенні пенсії за вислугу років їй було відмовлено. Відповідач свою відмову мотивує тим, що наказом МОЗ України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» від 28.10.2002 року не передбачено, що лікувальні бази відпочинку, пансіонати відносяться до санаторно-курортних закладів, а тому її період роботи з 02.08.1985 по 05.02.1987 року на посаді лікаря-стоматолога у лікувальній базі «Нафтуся» та з 06.02.1987 по 05.05.1997 року на посаді лікаря-стоматолога у пансіонаті «Карпатські Зорі», до спеціального стажу, що дає право для призначення пенсії за вислугу років зарахувати не можна, а відтак право на пенсію за вислугу років у неї відсутнє. Дане рішення вона вважає незаконним, оскільки відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року за № 999 затверджено «Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», тобто для призначення особі пенсії за вислугу років необхідно, щоб особа працювала на посаді лікаря або працівника молодшого медичного персоналу, у закладі віднесеному до закладів охорони здоров'я, при наявності спеціального стажу від 25 до 30 років, незалежно від віку. Стаж її роботи повністю підтверджується записами у трудовій книжці та становить більше 26 років. Стосовно стажу роботи у закладі охорони здоров'я, то відповідно до Положення лікувальної бази «Нафтуся» одним із основних завдань даної установи була організація санаторного та амбулаторного лікування та відпочинку працюючих. Щодо періоду роботи у пансіонаті «Карпатські зорі», то відповідно до Положення пансіонату з лікуванням «Карпатські зорі», основною метою діяльності пансіонату було оздоровлення громадян та осіб з гастроентерологічними захворюваннями та нирковою патологією. Тобто як і лікувальна база «Нафтуся» так і пансіонат «Карпатські Зорі» відповідно до своїх завдань можуть вважатись санаторно-курортним закладами.
В поданому 09.04.2015 року доповненні до позовної заяви ОСОБА_2 запереченні зазначає, що детальний аналіз змісту п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказує на таке: право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який затверджується Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. На виконання даної норми Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909 було затверджено «Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік № 909). В п. 2 Приміток до даного нормативного акту зазначено, що робота по спеціальності в закладах, установах та на посадах, передбачених даним Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої належності закладів та установ. Будь-яких посилань на інші нормативні акти зазначений Перелік не містить. Відтак для призначення особі пенсії за вислугу років необхідно, щоб виконувався такий юридичний склад - особа працювала на посаді лікаря або працівника середнього медичного персоналу, у закладі віднесеному до закладів охорони здоров'я, що передбачені Переліком № 909 при наявності спеціального стажу від 25 до 30 років, незалежно від віку. Водночас, у Рішенні Управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці № 4 від 10.05.2011 р. «Про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_2» (далі - Рішення Управління № 4) міститься посилання на Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» (далі - Наказ МОЗ України № 385). При цьому у Рішенні Управління лі? 4 шінячжїься про ге, що а перетну ялкладп* охорони здоров'я, затвердженому наказом МОЗ України № 385 не передбачено, що лікувальні бази відпочинку, пансіонати відносяться до санаторно-курортних закладів. У цьому контексті слід зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України встановлено правило прямої дії законів у часі «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи». Також у рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України шоло офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів) від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 вказано таке: «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правиш акта не мають зворотної дії а часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституиії України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності тобто до події» факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце». Враховуючи те, що спірні правовідносини охоплюють період з 02.08.1985 року до 05.05.1997 року положення наказу МОЗ України № 385 не підлягають застосуванню. На неправомірність посилання у Рішенні Управління № 4 на Наказ МОЗ України № 385 вказує також і те, що лікувальна «Нафтуся» була перейменована на санаторій «Нафтуся Прикарпаття», згідно свідоцтва про державну перереєстрацію підприємств за № 56 від 18.02.1997 р., наказ № 16 від 24.02.1998. Також відповідно до розпорядження Дрогобицької райдержадміністрації №201 від 22.06.1998 «Про державну перереєстрацію підприємств» пансіонат «Карпатські Зорі» перейменовано на санаторій «Карпатські зорі», реєстраційний номер свідоцтва №15 від 22.06.1998 р. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі матеріалами, зокрема довідками від 27.04.2011 р. та 04.05.2011 р. Тобто як бачимо як лікувальна бича «Нафтуся» так і пансіонат «Карпатські зорі» ще задовго до прийняття Наказу МОЗ № 385 (28.10.2002 р.) були перейменовані ти отримали найменування санаторій. Як випливає із п. 3 Примітки до Переліку № 909, «робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років». Отож маємо два часові періоди: період до 1 січня 1992 року та період після і січня 1992 р. Своєю чергою, слід зазначити, що у Рішенні Управління № 4 вказана обставина не врахована і до спірних правовідносин застосовуються лише норми Переліку № 909 та норми Наказу МОЗ № 385. Щодо періоду роботи Позивача на посаді лікаря стоматолога у Лікувальній базі «Нафтуся» та Пансіонаті з лікуванням «Карпатські зорі» до 1 січня 1992 р. У вказаний період до 1 січня 1992 року на території України єдиним законодавчим актом, який регулював правовідносини з приводу призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства була Постанова Ради міністрів СССР «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, науки, охорони здоров'я та сільського господарства» (Постановление Совета Министров СССР «О пенсиях за выслугу лет работникам просвещения, здравоохранения и сельского хозяйства») від 17.12.1959 р. 1397 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Постанова № 1397). Вказаною Постановою було затверджено «Перелік закладів, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Додаток до Постанови № 1397). Так відповідно до п. 2 розділу II Додатку до Постанови № 1397 право на пенсію за вислугу років мали лікарі та інші медичні працівники санаторіїв та курортних оздоровниць усіх назв. Крім того п. 3 Положення про порядок обрахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я, затвердженого цією ж Постановою № 1397 передбачалось, що до стажу роботи лікарів та інших працівників також зараховувалась робота за спеціальністю в будинках відпочинку, піонерських таборах та курортних пансіонатах. У зв'язку з цим, варто звернути увагу на те, що тодішній законодавець допускав, що санаторії та курортні оздоровниці могли функціонувати під різними найменуваннями, відтак, навіть незважаючи на це, він не позбавляв права медичних працівників, котрі працювали в таких закладах права па пенсію за вислугу років. Тому на підставі аналізу положень Постанови № 1397 можна дійти логічного та обгрунтованого висновку про те, що стаж роботи Позивача на посаді лікаря-стоматолога у лікувальній базі «Нафтуся» з 02.08.1985 р. по 05.02.1987 р. та на посаді лікаря стоматолога в пансіонаті «Карпатські Зорі» з 06.02.1987 р. по 01.01.1992 р., повинен бути зарахований до спеціального стажу для призначення Позивачу пенсії за вислугу років. На вимогу позивачки Львівською обласною радою профспілки працівників нафтової та газової промисловості мені було видано Довідку вих. № 02-25 від 24 березня 2015 р., у якій зазначалось про таке: «Засновникам лікувальної бази «Нафтуся» була Львівська обласна Рада профспілки працівників нафтогазпрому. Лікувальна база була створена у 1969 році відповідно до Постанови Президії ЦК профспілки робітників нафтової і газової промисловості СРСР за № 11-25-5 від 23.08.1969 р. і була суб'єктам підприємницької діяльності, здійснювала свою діяльність самостійно. Лікувальна база «Нафтуся» була лікувально-оздоровчим закладом санаторного типу для лікування хвороб шлунково- кишкового тракту, сечовидільної системи, цукрового діабету, жовчо-кам'яної хвороби, гепатитів, панкреатитів, колітів, ентеритів, хвороб кишківника іна також відпочинку працівників підприємств нафтової і газової промисловості колишнього радянського Союзу. Предметом діяльності було здійснення медичної практики, організація санаторно-курортного лікування та відпочинку». Як бачимо, відомості цієї довідки також підтверджують те, що Лікувальна база «Нафтуся» була закладом охорони здоров'я санаторного типу. Щодо періоду роботи позивача на посаді лікаря стоматолога у Лікувальній базі «Нафтуся» та Пансіонаті з лікуванням «Карпатські зорі» після 1 січня 1992 р. Вказаний часовий період охоплює стаж роботи Позивача у Пансіонаті з лікуванням «Карпатські зорі» Львівського об'єднання «Облагрошляхбуд» (далі - Пансіонат) з 1 січня 1992 року до 5 травня 1997 року. Відповідно до Положення пансіонату з лікуванням «Карпатські зорі» Львівського об'єднання «Облагрошляхбуд» від 02.09.1986 р (далі - Положення Пансіонату від 1986 p.), основною метою діяльності пансіонату було оздоровлення громадян та осіб, з гастроентерологічними захворюваннями та нирковою патологією (абз. 1 п. 2.1. Положення Пансіонату від 1986). Крім того п 2.2. Положення Пансіонату від 1986 р. передбачалось, що «лікування в «пансіонаті» проводиться за науково обгрунтованими методами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України». Про те, що вказана установа здійснювала медичну практику, зокрема, свідчать документи, що визначали штатний розпис цього закладу. Так штатний розпис працівників Пансіонату, серед усього іншого до посад працівників відносив такі: лікар-уролог, лікар-терапевт, лікар- рентгенолог, лікар-стоматолог. Також, відповідно до Положення пансіонату з лікуванням «Карпатські зорі» об'єднання «Облагрошляхбуд», затверджене Наказом Львівського обласного виробничого господарського об'єднання «Облагрошляхбуд» від 14.07.1992 p., зареєстровано розпорядженням Представника Президента України в Дрогобицькому районі від 23.07.1992 р. основним завданням діяльності пансіонату було оздоровлення робітників та службовців шляхобудівельних організацій та промпідприємств об'єднання Облагрошляхбуд та осіб з гастроентерологічними захворюваннями та нирковою патологією, сприяння найбільш повному удосконаленню методів діагностики і лікування хворих, які прибули на лікування (п. 2.1.). Слід наголосити, що чинне на той період законодавство Української PCP про охорону здоров'я вживало термін «оздоровлення» та «оздоровчі заклади». Так, зокрема, у Законі Української PCP «Про охорону здоров'я» від 01.10.1971 р. (з подальшими змінами) передбачалось оздоровлення осіб, які є бактеріоносіями інфекційних хвороб (ст. 39), надання медичної допомоги підліткам оздоровчими закладами (ст. 66). Вказані терміни також знайшли своє відображення у чинному на той час уже Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 p., де зокрема, у ст. 32 передбачалось розвиток мережі баз відпочинку та інших оздоровчих закладів. Крім того, як випливає з даних Довідки від 08.04.2015 р. № 1, виданої на вимогу ОСОБА_2 Львівським обласним виробничим господарським об'єднанням по будівництву сільських доріг та благоустрою «Облагрошляхбуд» «Пансіонат «Карпатські зорі» «Згідно з «Положенням про пансіонат з лікуванням «Карпатські зорі» об'єднання «Облагрошляхбуд» лікувальна база пансіонату відповідала вимогам санаторно-оздоровчого закладу санаторного типу. Пансіонат «Карпатські зорі» був санаторно-лікувальною установою повністю обладнаний і укомплектований лікувальними і діагностичними кабінетами, а також відповідним штатам медичного персоналу». Слід також звернути увагу суду на те, що у 1989 році їй було присвоєно другу категорію лікаря-стоматолога, у 1997 році присвоєно першу категорію лікаря-стоматолога, а у 2007 вищу категорію. Як випливає зі змісту п. 2.1. Положення про порядок проведення атестації лікарів (у редакції наказу МОЗ України від 09.06.1993 р. № 130) особа може займати лікарську посаду лише у закладі охорони здоров'я (...Зазначена атестація з присвоєнням звання лікаря-спеціаліста має передувати зайняттю особою лікарської посади в закладах охорони здоров'я, що відповідає цій спеціальності, або зайняттю медичною практикою за цією спеціальністю на підприємницьких засадах...). Це, також підтверджує тезу про те, що у спірний період я працювала саме у закладах охорони здоров'я санаторно-курортного типу, а не в інших установах. Процедура державної акредитації закладів охорони здоров'я була запроваджена у Україні з набранням чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 765 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я» (далі - Наказ № 765). Спірний період, який Управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці неправомірно не зарахувало до стажу роботи Позивача, який би давав право на пенсію за вислугу років завершився 05.05.1997 року тобто ще до започаткування процедури державної акредитації закладів охорони здоров'я. Крім того Наказом № 765 передбачалось, що проведення державної акредитації повинно було проводитись поступово і звершитись у 2000 році «Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити проведення державної акредитації всіх закладів охорони здорові до 2000 року». Відтак, можемо констатувати, що ані Лікувальна база «Нафтуся», ані Пансіонат на період свого існування не могли мати акредитаційного сертифіката. Іншим документом, який сьогодні дає закладам право здійснювати господарську діяльність з медичної практики є ліцензія. Видача МОЗ України ліцензій на медичну практику в Україні розпочалась з прийняттям Наказу Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України, Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.1996 р. № ЛП-6/60 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.05.1996 р.) «Про затвердження Інструкцій про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право здійснення медичної практики, проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи, роздрібної реалізації медикаментів, умови і правила здійснення цієї діяльності та контролю за їх дотриманням». У преамбулі до цього Наказу зазначалось що Інструкція прийнята «На виконання постанов Кабінету Міністрів України від 17.05.94 N 316 "Про Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності", від 08.08.95 N 618 "Питання Ліцензійної палати при Міністерстві економікиж Як бачимо, сама Ліцензійна палата при Міністерстві економіки України була створена на підставі Указу Президента України від 28 березня 1995 р. № 264 і виконувала функції органу державної виконавчої влади, що був підвідомчий Мінекономіки і забезпечував реалізацію державної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності. До 1996 року діяльність закладів охорони здоров'я не передбачала ліцензування медичної практики, а єдиним документом, який визначав особливості їхнього функціонування був статут (положення). Такого висновку можна дійти, проаналізувавши норми Накачу Міністерства охорони здоров'я СССР від 04.05.1990 р. «Про затвердження Положении про лікувально-профілактичний заклад, що функціонує в умовах нового господарського механізму та Інструкції щодо складання Статуту лікувально- профілактичного закладу» від 04.05.1990 р. № 188 та Положення про соціалістичне підприємство, штвердженого Постановою Ради Міністрів СССР від 04.10.1966 р. Враховуючи те, що ліцензування підприємницької діяльності з медичної практики в Україні розпочалось з 1996 р., і ліцензуванню підлягали усі заклади охорони здоров'я можна припустити, що існував певний перехідний період для ліцензування. Про те, чи Пансіонат отримував ліцензію па медичну практику у період з 06.05.1996 р. до 05.05.1997 року, відомості в архіві Дроіх)бицької районної державної адміністрації відсутні. Своею чергою, слід зазначити, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Вважають, що факт існування у закладу охорони здоров'я акредитаційного сертифіката чи ліцензії на медичну практику чи їх відсутність, несвоєчасне оформлення не повинні залежати від волі працівника, адже останній жодним чином не може на це вплинути.
Від відповідача надійшло письмове заперечення, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову як безпідставного і такого, що не грунтується на чинному законодавстві, посилаючись на те, що відповідно до ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні грунтується на принципах згідно з яким ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Одночасно дана норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах повноважень і способом, передбаченим законодавством України. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 №1261 (далі- Положення). Відповідно до п. 15 Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку його територіальні управління. Управління Пенсійного фонду України в м. Трускавці здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел і відповідно до конкретних напрямів видаткової частини бюджету Пенсійного фонду України, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1.2. Положення про управління ПФУ в районах, містах і районах у містах (затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. №8-2) управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 N1261, постановами правління, наказами Фонду, наказами та розпорядженнями регіональних управлінь, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням. Відповідно до п. 2 ч. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 (із відповідними змінами) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Зазначеним Переліком чітко визначено список закладів і установ охорони здоров'я, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Зокрема, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал санаторно-курортних закладів. Відповідно до п.1 «Загальних положень про санаторно-курортний заклад» (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. №805) санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування. Пункт 2 даного Положеня визначає, що перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується МОЗ. Пунктом 1.4 Переліку закладів охорони здоров'я, який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України 28.10.2002 року №385 до санаторно-курортних закладів віднесено: -бальнеологічна лікарня (у т.ч. дитяча); -грязелікарня (у т.ч. дитяча); -дитячий оздоровчий центр; -курортна поліклініка; -міжнародний дитячий медичний центр; -санаторій (у т.ч. дитячий, однопрофільний, багатопрофільний, спеціалізований); -санаторій для дітей з батьками; -санаторій-профілакторій. Саме робота в цих закладах, незалежно від їх відомчої належності та форми власност, дає право на пенсію за вислугу років. Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_2, зокрема з 02.08.1985 по 05.02.1987 року працювала на посаді лікаря-стоматолога в лікувальній базі «Нафтуся», з 06.02.1987 по 05.05.1997 року працювала на посаді лікаря-стоматолога в пансіонаті «Карпатські Зорі». Оскільки пансіонати та лікувальні бази не віднесено до санаторно-курортних закладів, підстав для зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років у цих закладах немає.
У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник управління Пенсійного фонду України в м. Трускавці в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, вважав рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці «Про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_2» від 10.05.2011 року № 4 правомірним. Окрім того позивач, хоча і просить їй призначити пенсію з 11.02.2011 року, однак в період з 23.05.2012 р. по 02.01.2015 року працювала на посаді лікаря, що унеможливлює задоволення позову. Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, мають право на пенсію за вислугу років.
Постаново КМУ № 909 затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. Зокрема у розділі 2 до закладів охорони здоров'я відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства та дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. До посад відносяться - лікарі та середній медичний персонал.
Разом з тим відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.
Згідно п.1.4 Наказу Міністерства охорони здоров'я № 385 від 28.10.2002 року до санаторно-курортних закладів відносяться: бальнеологічна лікарня (у т.ч. дитяча), грязелікарня (у т.ч. дитяча), дитячий оздоровчий центр, курортна поліклініка, міжнародний дитячий медичний центр, санаторій (у т.ч. дитячий, однопрофільний, багатопрофільний, спеціалізований), санаторій для дітей з батьками, санаторій-профілакторій.
При цьому, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28 жовтня 2002 року у переліку закладів охорони здоров'я установи, де працювала позивач у спірний період не зазначені.
Разом з цим, згідно вимог статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2801-ХІІ) заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Статтею 16 Закону № 2801-ХІІ передбачено, що безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Відповідно до частини 2 цієї статті заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.
Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.
Таким чином, підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.
Враховуючи наведене, до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота в закладах охорони здоров'я, які офіційно набули такого статусу на підставі державної акредитації.
В судовому засіданні не доведено наявність відповідної акредитації чи сертифікації закладів в період роботи позивачки з 02.08.1985 по 05.02.1987 року на посаді лікаря-стоматолога у лікувальній базі «Нафтуся» та з 06.02.1987 по 05.05.1997 року на посаді лікаря-стоматолога у пансіонаті «Карпатські Зорі», відтак ні лікувальна база «Нафтуся», ні пансіонат «Карпатські Зорі» не можна вважати закладами охорони здоров'я в розумінні закону, робота в яких надавала б позивачці право на пенсію за вислугою років.
Суд, враховуючи вищевикладені обставини та положення вимог закону, вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийняв оскаржуване рішення в межах наданих повноважень, відповідно до вимог діючого законодавства, обґрунтовано та не порушуючи прав, свобод чи інтересів позивача, в зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні, інших мотивів його незаконності, окрім наведених вище, позивач не навів, тому в позовних вимогах позивача необхідно відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8-11, 86, 94, 159, 160-163 КАС України, с у д,-
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Трускавець Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Трускавці «Про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_2» від 10.05.2011 року № 4 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови, з одночасною подачею її копії до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Суддя: Т. В. Василюк