16 липня 2015 року м. Київ К/800/26293/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)
СуддівМороз Л.Л.
Шведа Е.Ю.
провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання призначити пенсію за вислугу років за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року
У березні 2009 року ОСОБА_1 у Шевченківському районному суді
м. Запоріжжя пред'явив позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання призначити пенсію за вислугу років.
Вимоги обґрунтовував тим, що з 20 квітня 1976 року по 13 квітня 1994 року він проходив військову службу в ЗС СРСР та ЗС України.
На підставі наказу командира військової частини за останнім місцем його служби від 13 квітня 1994 року № 71 його звільнено у запас.
Згідно із пунктом “б” статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб“ (у редакції Закону від 04 липня 2002 року) (далі - Закон № 2262-ІІІ) військовослужбовці, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення, досягли 45-річного віку і мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, мають право на пенсію за цим Законом.
На час звільнення з військової служби його вислуга років складала повних 18 років, а загальний трудовий стаж - більше ніж 25 календарних років. Він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому, 11 квітня 2003 року йому виповнилось 45 років.
У січні 2005 року він звертався до органів військового комісаріату з заявами про призначення пенсії у відповідності із пунктом “б” статті 12 Закону № 2262-ІІІ, але у призначенні такої пенсії йому було відмовлено.
З урахуванням змін до позовної заяви просив визнати за ним право на пенсію відповідно до пункту “б” статті 12 Закону № 2262-ХІІ, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати
йому пенсію у відповідності до пункту “б” статті 12 Закону № 2262-ХІІ, починаючи з моменту звернення за перерахунком пенсії у січні 2005 року, зробити перерахунок та виплатити йому заборгованість за минулий час у зв'язку з несвоєчасним зверненням за 12 місяців перед зверненням за пенсією, зобов'язати Запорізький обласний військовий комісаріат надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області всі документи, необхідні для призначення йому пенсії.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2009 року скасовано.
Позов задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до пункту “б” статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” в редакції від 04 липня 2002 року.
Зобов'язано ГУПФ України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у відповідності до пункту “б” статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” в редакції від 04 липня 2002 року, починаючи з 28 січня 2005 року, та здійснити її виплату.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду, ГУПФ України в Запорізькій області подало касаційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2009 року залишити без зміни.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в ЗС СРСР та ЗС України у період з 20 квітня 1976 року по 13 квітня 1994 року та був звільнений з військової служби на підставі наказу командира військової частини від 13 квітня 1994 року № 71. Після звільнення він працював на підприємствах і його загальний трудовий стаж з урахуванням часу перебування на військовій службі відповідно до даних трудової книжки станом на 01 січня 2005 року становив понад 25 років.
11 квітня 2003 року ОСОБА_1 виповнилось 45 років.
28 січня 2005 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Токмацького об'єднаного міського військового комісаріату з заявою про призначення пільгової пенсії за вислугу років, проте отримав відповідь від 07 лютого 2005 року вих. № 135 про неможливість призначити йому такої пенсії.
Отже, правовідносини щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років повинні регулюватися законодавством, чинним на момент їх виникнення, зокрема, Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон № 2262-XII) в редакції, що діяла до 29 квітня 2006 року (Законом України від 04 квітня 2006 року № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-XII, в тому числі, щодо порядку та умов призначення пенсії за вислугу років).
Відповідно до пункту “б” статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, інші особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Таким чином, незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту “б” статті 12 Закону № 2262-ХІІ користувалися зазначені у цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача за призначенням пенсії у 2005 році, він перебував у віці старше 45 років, його загальний трудовий стаж складав більше 25 років, з яких військова служба становила понад 18 років.
Отже, позивач з урахуванням віку, загального стажу та строку військової служби, відповідав критеріям, встановленим на момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років, вимогам статті 12 Закону № 2262-XII.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, а тому, суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позов.
Його рішення є законним і обґрунтованим, підстав доля його скасування атол зміни немає.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання призначити пенсію за вислугу років - без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Мороз Л.Л.
Швед Е.Ю.