"21" липня 2015 р.Справа № 915/2033/14
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючий суддя: Шевченко В. В.
судді: Головей В.М., Діброва Г.І.
при секретарі судового засідання: Бендерчук Є.О.
за участю прокурора: Шарандак О.І. - прокурор відділу прокуратури Одеської області
та представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Миколаївської обласної державної адміністрації
на ухвалу господарського суду Миколаївської області
від 09 червня 2015 року
у справі № 915/2033/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлорембуд-Ніка"
до Управління житлово-комунального господарства Миколаївської обласної державної адміністрації
про стягнення 151640 грн. 06 коп.
Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.07.2015 року.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2015 р., що набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлорембуд-Ніка" (далі позивач, ТОВ) задоволені у повному обсязі та з Управління житлово-комунального господарства Миколаївської обласної державної адміністрації (далі відповідач, Управління) на користь позивача стягнуто: 119810 грн. 46 коп. - боргу, 25399 грн. 82 коп. - інфляційних витрат, 3456 грн. 45 коп. - 3% річних та 2973 грн. 33 коп. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.
17.02.2015 р. місцевим судом виданий наказ на примусове виконання вищезазначеного рішення.
05.05.2015 р. Управління звернулось до господарського суду Миколаївської області із заявою про відстрочку виконання названого судового рішення строком до 01.03.2016 р., посилаючись на неможливість своєчасного виконання рішення суду щодо сплати стягнутої суми заборгованості, оскільки є бюджетною установою, яка утримується за рахунок фінансування з Державного бюджету. Крім того, Управління знаходиться у тяжкому фінансовому стані через обмежене державне фінансування України і не має власних обігових коштів, які можливо було б направити на погашення заборгованості перед ТОВ, усі ці обставини роблять неможливим своєчасне виконання рішення суду.
У відзиві на заяву відповідача ТОВ заперечував проти її задоволення посилаючись на те, що наведені боржником обставини не є винятковими та ніяким чином не ускладнюють виконання рішення і не роблять його неможливим, зокрема, з наданих заявником листів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.03.2015 р. № 7/7-2425, від 02.04.2015 р. № 7/7-3640 вбачається те, що назване Міністерство повідомило, що у зв'язку із внесенням змін до Бюджетного кодексу України в частині збільшення надходжень до місцевих бюджетів запропоновано Миколаївській обласній державній адміністрації розглянути питання погашення кредиторської заборгованості за рахунок коштів місцевих бюджетів. Жодних доказів, які б свідчили про відсутність коштів на своїх рахунках заявником не надано, а тому підстави для надання відстрочки виконання судового рішення - відсутні.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2015 р. (суддя Васильєва Л.І.) у задоволені заяви Управління - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду і не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відстрочки виконання вказаного рішення суду.
В апеляційній скарзі, що подана в інтересах держави в особі Управління, заступником прокурора Миколаївської області останній посилаючись на те, що ухвала місцевого суду прийнята з порушенням норм процесуального і матеріального права просить її скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву Управління про відстрочку виконання рішення суду строком до 01.03.2016 р, оскільки наведені боржником обставини є винятковими та є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.
В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить ухвалу місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. В судове засідання представник позивача не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Так як, ухвала про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 21.07.2015 р. о 15:30 направлена апеляційним судом відповідачеві за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та за його фактичним місцем знаходження і ця ухвала повернута підприємством зв'язку до суду з позначкою за закінченням строку зберігання, то колегія суддів вважає, що Управління є належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, а тому визнає за можливе розглянути справу за відсутністю його представника, враховуючи вищевказані обставини та скорочений 15-денний строк перегляду судових ухвал місцевого суду в апеляційному порядку.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2015 р., що набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ задоволені у повному обсязі та з Управління на користь позивача стягнуто: 119810 грн. 46 коп. - боргу, 25399 грн. 82 коп. - інфляційних витрат, 3456 грн. 45 коп. - 3% річних та 2973 грн. 33 коп. - понесених витрат на оплату судового збору за подання позову.
17.02.2015 р. місцевим судом виданий наказ на примусове виконання вищезазначеного рішення.
Як встановлено вищевказаним судовим рішенням 14.10.2011 р. між сторонами у справі був укладений договір № 8/10-11 за умовами якого позивач зобов'язався у 2011 році виконати, а відповідач, в свою чергу, прийняти і оплатити роботи з капітального ремонту житлового будинку № 68 по вул. Леніна у м. Снігурівка Миколаївської області. На виконання умов договору позивач виконав роботи з капітального ремонту названого житлового будинку вартістю 171157 грн. 80 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та актом прийому виконаних будівельних робіть за грудень 2011 року. Але, відповідач повну вартість виконаних позивачем за договором робіт не оплатив, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 119810 грн. 46 коп.
Вищенаведене свідчить про те, що виконані позивачем у грудні 2011 року будівельні роботи вартістю 119810 грн. 46 коп. не оплачені відповідачем до сьогоднішнього часу.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України „Про виконавче провадження".
Відповідно до вимог ст. 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої ст. 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно дослідивши матеріали справи в їх сукупності дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду і не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України та з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану, не оплати відповідачем виконаних позивачем у грудні 2011 року будівельних робіт вартістю 119810 грн. 46 коп. до сьогоднішнього часу, ступені вини Управління у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та інших обставин справи підставне залишив заяву Управління про відстрочку виконання рішення суду без задоволення, у зв'язку з чим протилежні доводи прокурора до уваги прийнятими бути не можуть.
Крім того, в матеріалах справи не міститься та відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що Управління має реальну можливість сплатити існуючий борг саме до 01.03.2016 року, у зв'язку з чим враховуючи сукупність вищевикладеного колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101- 106 ГПК України, колегія суддів
Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 09.06.2015 року у справі № 915/2033/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Головей В.М.
Діброва Г.І.