"21" липня 2015 р.Справа № 916/1263/15-г
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Головея В.М., Ярош А.І.
при секретарі судового засідання: Бендерук Є.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Плакушко О.С. - за дорученням
від відповідача: Хлопко В.Ф. - за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
на рішення господарського суду Одеської області
від 25 травня 2015 року
у справі № 916/1263/15
за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
до Державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів"
про стягнення 355038 грн. 04 коп.
25.03.2015 р. Державне підприємство „Миколаївський морський торговельний порт", яке є правонаступником ДП „Дніпро-Бузький морський торговельний порт" (далі позивач, Порт) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" (далі відповідач, Управління) про стягнення грошових коштів у сумі 355038 грн. 04 коп.
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договорами поставки № 21 СП-116/220705 від 22.07.2005 р. та поруки № 080805/4 від 08.08.2005 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого дизельного палива та мастильних матеріалів, внаслідок чого має борг у сумі 324.753 грн. 45 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 30.284 грн. 59 коп. пені, а також відшкодувати понесені судові витрати по праві на оплату судового збору у сумі 7100 грн. 77 коп.
У відзиві Управління позовні вимоги Порту не визнавало та вважало їх безпідставними, посилаючись на те, останній звернувся з позовом до суду з пропуском встановленого ст. 267 ЦК України 3-х річного строку позовної давності, внаслідок чого відповідач просив суд застосувати до правовідносин сторін строк позовної давності та з цих підстав залишити позовні вимоги Порту без задоволення.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.05.2015 р. (суддя Зайцев Ю.О.) у задоволені позову - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що Порт звернувся з позовом до суду з пропуском встановленого ст. 267 ЦК України 3-х річного строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку почався з 01.01.2006 р. та мало місце переривання строку позовної давності у зв'язку з підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 07.02.2006 р., а тому граничним строком звернення позивача до суду з даним позовом є 07.02.2009 р., тоді як позивач з позовом до суду звернувся 23.03.2015 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.
В апеляційній скарзі Порт просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 р. порушено провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2010 р. у справі № 2/6-08-285, позивача визнано кредитором відповідача з грошовими вимогами до нього на суму 429.372 грн. 94 коп. Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014 р. провадження по справі про банкрутство відповідача припинено, внаслідок чого з 18.11.2014 р. припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, яка існувала на протязі періоду з 23.01.2008 р. по 18.11.2014 р., у зв'язку з чим перебіг позовної давності почався заново з 18.11.2014 р. без зарахування часу, що минув до його переривання, а тому позивачем подано позов в межах строків позовної давності.
В судовому засіданні представник Порту доводи апеляційної скарги підтримав.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Порту без задоволення.
До апеляційної скарги Портом надані доповнення та додаткові документи, зокрема, заяви про вимоги до боржника у справі про банкрутство на суму 429372 грн. 94 коп., акт звірки від 07.02.2006 р., ухвала господарського суду Одеської області від 18.11.2014 р., ухвала господарського суду Одеської області від 03.06.2010 р., постанова Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 р., які підлягають поверненню скаржникові, оскільки останні вже містяться в матеріалах справи, а дублювання матеріалів справи є недоречним.
Також, до апеляційної скарги заявником додано копії додаткових документів, що відсутні в матеріалах справи, зокрема, заява від 26.05.2015 р., заява про вимоги до боржника у справі про банкрутство на суму 424647 грн. 88 коп. від 03.10.2006 р., постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р., акти звірки від 01.03.2006 р., від 04.04.2006 р. та від 06.09.2006 р.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Як свідчать матеріали справи розгляд справи відбувався судом першої інстанції з 27.03.2015 р. по 25.05.2015 р., тобто на протязі 1 місяця та 28 днів. Тому, зазначений строк колегія суддів вважає цілком розумним та достатнім для можливості надання позивачем суду першої інстанції всіх необхідних доказів, що підтверджують заявлений позов, а тому доходить до висновку, що надані до апеляційної скарги позивачем додаткові докази не були подані останнім до місцевого суду не з поважних причин, у зв'язку з чим підстави для їх залучення до матеріалів справи відсутні відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України.
Крім того, в судовому засіданні представником скаржника заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи копії постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 р. у справі № 916/1260/15-г, яке відхилено колегією суддів з огляду на те, що в Державі України не діють норми прецидентного права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 22.07.2005 р. між ДП „Дніпро-Бузький морський торговельний порт", правонаступником якого є позивач та відповідачем укладено договір № 21 СП-116/220705 на проведення днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу ДП „ДБМТП" (далі договір) за яким відповідач зобов'язався виконати днопоглиблювальні роботи на підхідному каналі ДП „ДБМТП", а позивач зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи у відповідності з проектною документацією, виданому позивачем технічному завданню та згідно з умовами договору.
Згідно п. 11.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2005 р. У разі якщо на момент закінчення строку дії договору сторонами не виконанні будь-які взаємні зобов'язання договір продовжує діяти до виконання сторонами всіх взаємних зобов'язань і проведення остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до п. 3.2. договору замовник зобов'язаний уповноважити дорученням свого представника на підписання актів за формою Ф-2, довідок про вартість виконаних робіт, документів по промірним роботам, вирішення усіх питань, які можуть виникнути під час виконання робіт за договором, з наданням підрядчику відповідного доручення одночасно з підписанням договору.
На підставі п. 4.1. договору приймання замовником робіт, виконаних підрядчиком за календарний місяць, виконуються шляхом підписання повноважними представниками замовника і підрядчика акту виконаних робіт за формою Ф-2 із зазначенням об'єму вилученого ґрунту та довідки про вартість виконаних робіт. Акт приймання за формою Ф-2 та довідка складаються не пізніше 30 числа кожного календарного місяця на підставі виконавчих промірів, підписуються замовником протягом трьох робочих днів з дати вручення, яка письмово підтверджується сторонами. Підписані обома сторонами акти за формою Ф-2 та Довідка є підставою для оплати робіт згідно зі ст. 5 даного договору.
У п. 5.1. договору сторонами погоджено, що для підготовки до виконання днопоглиблювальних робіт за договором, замовник до початку виконання робіт перераховує на розрахунковий рахунок підрядчика 250000 грн., які зараховуються як оплата підрядчику за виконання днопоглиблювальних робіт.
За умовами п. 5.2. договору оплата за виконані роботи виконується замовником на підставі підписаних обома сторонами акту виконаних робіт за формою Ф-2 та довідки про вартість виконаних робіт, не пізніше трьох банківських днів.
З метою забезпечення своєчасного виконання вищенаведених днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу, ДП „Дніпро-Бузький МТП" виступило поручителем відповідно до ряду тристоронніх договорів поруки.
Так, 08.08.2005 р. між ДП «Дніпро-Бузький МТП», відповідачем та ПП «МТН» укладено договір поруки № 080805/4 (далі договір поруки) на забезпечення виконання зобов'язань за договором постачання паливно-мастильних матеріалів № МП-10-98 від 19.10.1998 р., укладеним між ПП «МТН» та відповідачем.
Відповідно до п. 1.2. договору поруки ДП «Дніпро-Бузький МТП» зобов'язався відповідати перед ПП «МТН» за виконання зобов'язань Управлінням за договором постачання, у разі невиконання або неналежного виконання Управлінням цих зобов'язань.
Згідно п. 2.1. договору поруки, передбачені договором зобов'язання ДП «Дніпро-Бузький МТП» перед ПП «МТН» обмежуються сплатою суми основного боргу в розмірі не більше 900000 грн.
Додатковою угодою від 16.09.2005 р., яка є невід'ємною часткою договору, сторони внесли зміни щодо розміру суми основного боргу та встановили її у розмірі не більше 2.250.000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поруки, ПП «МТН» поставило відповідачеві за заявками останнього дизельне паливо та мастильні матеріали на загальну суму 2.241.178 грн. 76 коп. та які отримало відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості, вартості та кількості отриманого товару та цей факт не заперечується останнім.
Відповідач за поставлене дизельне паливо та мастильні матеріали загальною вартістю 2.241.178 грн. 76 коп. не розрахувався, у зв'язку з чим на виконання взятих на себе зобов'язань ДП «Дніпро-Бузький МТП» оплатив дизельне паливо та мастильні матеріали, які отримало Управління від ПП "МТН" для виконання днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу ЛП "ДБМТП" в загальній сумі 2.241.178 грн. 76 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, зокрема:
- № 1002 від 23.08.2005 р. на суму 353854 грн. 36 коп. за 98.842 л. дизельного палива;
- № 1001 від 23.08.2005 р. на суму 57 357 грн. за мастильні матеріали;
- № 1044 від 1.09.2005 р. на суму 10915 грн. 20 коп. за мастильні матеріали;
- № 1100 від 9.09.2005 р. на суму 454 885 грн. 20 коп. за 120340 л. дизельного палива;
- № 1175 від 26.09.2005 р. на суму 466 919 грн. 20 коп. за 120340 л. дизельного палива;
- № 1322 від 26.10.2005 р. на суму 433 910 грн. 40 коп. за 120340 л. дизельного палива;
- № 1321 від 26.10.2005 р. на суму 49 904 грн. 40 коп. за мастильні матеріали;
- № 1394 від 14.11.2005 р. на суму 413 433 грн. за 116 460 л. дизельного палива, а всього на загальну суму 2.241.178 грн. 76 коп., що не заперечується жодною із сторін у справі.
Згідно п. 3.9 договору поруки до ДП Дніпро-Бузький МТП», який виконав зобов'язання Управління, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, тобто відповідно до п. 3.9. договору поруки та приписам ч. 2 ст. 556 ЦК України до ДП «Дніпро-Бузький МТП» перейшли права ПП «МТП» вимагати від відповідача оплату 2.241.178 грн. 76 коп. за отриманні останнім дизельне паливо та мастильні матеріали.
З матеріалів справи вбачається, що Управління виконало днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу ЛП "ДБМТП" на загальну суму 2.405.853 грн. 85 коп., що підтверджується актами приймання виконаних робіт, зокрема, № 1 за серпень 2005 р., № 2 за вересень 2005 р., № 3 за жовтень-листопад 2005 р. та № 4 за грудень 2005 р., які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень щодо вартості, якості та кількості виконаних робіт та відповідними довідками про вартість виконаних днопоглиблювальних робіт, зокрема, за серпень 2005 р., вересень 2005 р., жовтень-листопад 2005 р. та грудень 2005 р. на загальну суму 2.405.853 грн. 85 коп., що не заперечується жодною із сторін у справі.
Розрахунки за виконанні роботи за договором № 21СП-116/220705 від 22.07.2005 р. на суму 2.405.853 грн. 85 коп. здійснені наступним чином:
По актами виконаних робіт № 1 за серпень 2005 р. та № 2 за вересень 2005 р. на загальну суму 1.633.359 грн. 50 коп.:
- 250.000 грн. сплачено у серпні 2005 р. за платіжними дорученнями № 854 від 28.07.2005 р. та № 855 від 29.07.2005 р. на загальну суму 250.000 грн.;
- 1.343.930 грн. 96 коп. погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за отримані від ПП "МТН" дизельне паливо та мастильні матеріали;
- 39.096 грн. 14 коп. сплачено у жовтні 2005 р., що підтверджується платіжним дорученням № 1329 від 27.10.2005 р.;
- 332 грн. 40 коп. погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за надані ДП "ДБМТП" послуг Інспекції державного портового нагляду.
За актами виконаних робіт № 3 за жовтень-листопад 2005 р. та № 4 за грудень 2005 р. на загальну суму 772.494 грн. 35 коп. відповідач розрахувався наступним чином:
- 100.000 грн. сплачено у листопаді 2005 р.;
- 100.000 грн. сплачено у грудні 2005 р.;
- 572.494 грн. 35 коп. погашено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за отримані від ПП "МТН" дизельне паливо та мастильні матеріали.
Вищенаведене свідчить про те, що сторони у справі відповідно до ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України дійшли згоди щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за виконані відповідачем роботи по договору № 21СП-116/220705 від 22.07.2005 р. та здійснену позивачем оплату пального за договором поруки на загальну суму 1.916.425 грн. 31 коп., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 07.02.2006 р., а решта частина оплаченого позивачем дизельного палива та мастильних матеріалів в сумі 324.753 грн. 45 коп. залишилася не зарахованою сторонами та не оплаченою відповідачем з 01.01.2006 р. проти чого не заперечує жодна із сторін у справі.
Оскільки, відповідач до сьогоднішнього часу не розрахувався за поставлене дизельне паливо та мастильні матеріали загальною вартістю 324.753 грн. 45 коп., то місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що у відповідача існує борг перед позивачем по оплаті отриманого дизельного палива та мастильних матеріалів у названій сумі та цей факт не оспорюється відповідачем, а відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Згідно п. 1 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 972 від 01.08.2008 р. ДП "Дніпро-Бузький МТП" 17.02.2009 р. реорганізовано шляхом його приєднання до ДП "Миколаївський морський торговельний порт".
Відповідно до п. 2 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 972 від 01.08.2008 р. та статуту позивача, який затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 264 від 01.03.2009 р. встановлено, що Порт є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП "Дніпро-Бузький МТП", внаслідок чого останній правомірно звернувся з цим позовом до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом, а тому до спірних правовідносин сторін повинний бути застосований загальний строк позовної давності тривалістю у три роки згідно ст. 257 ЦК України.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно п. 4.2 названої постанови Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Отже, враховуючи вищевикладене, перебіг позовної давності за зобов'язаннями відповідача оплатити отримане паливо та мастильні матеріали вартістю 324.753 грн. 45 коп., як зазначалося вище, розпочався з 01.01.2006 р.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач 07.02.2006 р. підписав акт звірки взаємних розрахунків, в якому визнав свій борг перед позивачем у сумі 324.753 грн. 45 коп., тому з цієї дати відбулося переривання строку позовної давності та її перебіг почався заново згідно ч. 3 ст. 264 ЦК України, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що граничним строком звернення позивача до суду за захистом своїх прав є 07.02.2009 р., так як в матеріалах справи відсутні інші докази переривання строку позовної давності та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем місцевому суду не надано.
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з даним позовом 23.03.2015 р., тобто з пропуском 3-х річного строку позовної давності.
Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, згідно п. 4 котрої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3 ст. 263 ЦК України).
Порт вважає, що в період з 23.01.2008 р. і по 18.11.2014 р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП „Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" і позивач був визнаний кредитором відповідача при розгляді справи про банкрутство останнього, а тому до грудня 2014 року він був позбавлений можливості пред'явити позов до відповідача в позовному провадженні поза межами справи про банкрутство.
Також, Порт вважає, що відповідачем було визнано борг у справі про банкрутство, що зумовило переривання позовної давності.
Але, з вищенаведеними доводами Порту підставне не погодився місцевий суд виходячи з наступного.
Згідно п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Посилання скаржника на те, що відповідачем було визнано борг у справі про банкрутство, що зумовило переривання позовної давності місцевим судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки заява № 09/1786 про визнання Порту кредитором була подана останнім до господарського суду Одеської області у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача тільки 01.09.2009 р., внаслідок чого суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що з огляду на початок перебігу позовної давності по заявленим вимогам про стягнення 3324.753 грн. 45 коп., з 07.02.2006 р. та враховуючи положення ст. 257 ЦК України, на момент подачі позивачем 01.09.2009р. заяви про визнання його кредитором у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача, строк позовної давності вже сплинув.
Також, колегія суддів погоджується і з висновками місцевого суду про те, що визнання відповідачем в подальшому у справі про банкрутство вказаних вимог ніяким чином не перериває строк позовної давності у зв'язку з тим, що на вказаний момент позовна давність для заявлення вимог про сплату заборгованості вже сплинула.
Згідно ст. 264 ЦК України переривання позовної давності застосовується до строку, що не сплинув.
Відповідно до п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності, внаслідок чого протилежні твердження скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Доводи скаржника на те, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності по заявленим вимогам було зупинено через те, що в період з 23.01.2008 р. по 18.11.2014 р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений у справі про банкрутство ДП „Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" є помилковими, так як згідно п. 54 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство" названий Закон і Господарський процесуальний кодекс не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті.
Порушення справи про банкрутство не віднесено ст. 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому Господарським процесуальним кодексом порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 р. порушено провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Але, лише 04.08.2009 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 139 (4045) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі №2/6-08-285 про банкрутство відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2010 р. у справі № 2/6-08-285 позивача визнано кредитором відповідача з грошовими вимогами до нього на суму 429.372 грн. 94 коп., до якої і увійшла спірна сума боргу в розмірі 324.753 грн. 45 коп.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014 р. провадження по справі про банкрутство ДП "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" № 2/6-08-285 припинено та припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач, починаючи з 07.02.2006 р. і до моменту опублікування оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача 04.08.2009 р. в газеті "Урядовий кур'єр" № 139 (4045) до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача на свою користь 324.753 грн. 45 коп. боргу не звертався, а тому 3-х річний строк позовної давності за цими вимогами сплинув 07.02.2009 р., внаслідок чого це строк не зупинявся та не переривався в процесі розгляду справи про банкрутство № 2/6-08-285, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності або вчинення відповідачем дій, що доводять переривання позовної давності в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду першої інстанції не надано, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів Порт звернувся до суду з пропуском встановленого законом 3-х річного строку позовної давності.
Цей факт фактично визнаний і Портом в його заяві № 09/556 від 22.05.2015 р. (а.с. 222-225) про відновлення судом пропущеного строку позовної давності, в якій Порт вважає, що цей строк ним пропущений з поважних причин, а тому підлягає відновленню в порядку п. 5 ст. 267 ЦК України.
Відповідно до абз. 3 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не є інструментом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.
В заяві про відновлення пропущеного строку позовної давності Порт фактично не посилається на об'єктивні причини, що зумовили пропуск ним цього строку з поважних причин, а наполягає на тому, що в період з 23.01.2008 р. і по 18.11.2014 р. діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП „Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів", а тому, в цей період часу, відбулось зупинення строку позовної давності, а крім того, відповідачем було визнано борг у справі про банкрутство, що зумовило переривання позовної давності.
Але, всі ці доводи Порту були ретельно досліджені судом першої інстанції та визнані помилковими про що йдеться вище в мотивувальній частині цієї постанови та оскарженому рішенні, внаслідок чого вважати їх поважними - неможливо, а тому місцевий суд підставне відмовив у задоволенні позову Порту щодо стягнення з відповідача 324753 грн. 45 коп. боргу у зв'язку зі спливом трирічного строку позовної давності, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 30284 грн. 59 коп. пені також відсутні.
Судові витрати по справі на сплату судового збору підставне, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладені місцевим судом у повному обсязі на позивача.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2015 року у справі № 916/1263/15-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Головей В.М.
Ярош А.І.