Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 липня 2015 р. Справа № 805/2487/15-а
приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2
час прийняття постанови: 11 година 40 хвилин
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого складі судді Бабіча С.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі Донецької області до Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про визнання дій протиправними, скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі Донецької області до Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання дій протиправними, скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить визнати дії відповідача неправомірними, скасувати постанову про повернення виконавчого документу від 22.04.2015 року (ВП 27886982) та просить відновити виконавче провадження по вимогам про сплату боргу № ф 499у від 22.06.2011 року та № ф 500 у від 22.06.2011 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем протиправно винесено постанову про повернення виконавчого документу від 22.04.2015 року (ВП 27886982), якою порушено права та законні інтереси стягувача.
Відповідач надав заперечення на позов та матеріали виконавчого провадження ВП 27886982, відповідно до яких зазначає про те, що ввважає дії відповідача законними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Сторони у призначене судове засідання не з'явились, через канцелярію суду надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачем було винесено вимоги № ф 499 у та № ф 500 у від 22.06.2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 854,66 грн. та 582,24 грн. відповідно на користь позивача.
25.07.2011 року на примусове виконання до відповідача надійшла вимога № ф 499 у від 22.06.2011 року, видана позивачем, про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 854,66 грн. на користь позивача.
28.07.2011 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП 27886982) з примусового виконання вимоги № ф 499 у на суму 854,66 грн.
22.04.2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу.
Вказану постанову мотивовано: "Майна належного боржнику не виявлено. Стягнень не було", з посиланням на п.2 ч.1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - закон№ 606).
Відповідно до протоколу ознайомлення зі станом реалізації виконавчого провадження від 30.01.2014 року 03.08.2011 року державним виконавцем було винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень з примусового виконання вимог № ф 499 у та № ф 500 у від 22.06.2011 року у зведене виконавче провадження.
Як встановлено судом з вищевказаного протоколу, підписаного сторонами та з матеріалів виконавчих проваджень, наданих відповідачем, останнім було направлено запити до:
- 28.10.2011 року - до ВРЕР м. Маріуполя (відповідь відсутня);
- 03.08.2014 року, 30.03.2015 року - до УПФУ Приморського району (боржник на пенсійному обліку не значиться);
- Жовтневої МДПІ м. Маріуполя - 28.10.2011 року (відповідь 28.10.2011 року - є фізичною особою - підприємцем) 17.04.2013 року, 23.04.2014 року, 30.03.2015 року, 15.04.2015 року.
Відповідно до ст. 1 закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1, абз. 1 ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 11 вказаного закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, для чого здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом та наділений правом одержувати безоплатно, зокрема, від органів, установ, організацій, посадових осіб необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Стаття 5 закону № 606, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Віддповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону № 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
З аналізу закону № 606 випливає, що у разі якщо державним виконавцем використані всі, передбачені законом заходи для встановлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, але таке майно відсутнє, він виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
У даному випадку суд вважає, що державним виконавцем не в повному обсязі використані права, надані йому законом № 606 для виявлення майна боржника таа державний виконавець передчасно зробив висновок про відсутність майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Державний виконавець може здійснювати опис майна боржника за місцем проживання, надавити запити щодо виявлення нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок, виявляти розрахункові рахунки у банківських та фінансових установах та кошти на цих рахунках тощо.
Проте, надані відповідачем докази свідчать про те, що ним не було вчинено всіх передбачених законом № 606 заходів щодо примусового виконання вищевказаної вимоги - не надано доказів виходу за місцем проживання боржника та виявлення його майна у місці проживання, не надано доказів звернення до державних органів щодо виявлення належних боржнику земельних ділянок. Крім цього, запит відповідача до ВРЕР ДАІ м. Маріуполя щодо виявлення належних боржнику транспортних засобів було вчинено тільки у 2011 році та запити до БТІ щодо встановлення належного боржнику нерухомого майна було вчинено тільки у 2011 та у 2013 році.
Суд зазначає, що з моменту вчинення вказаних запитів пройшло більше чотирьох та двох років відповідно і за цей проміжок часу боржник міг придбати транспортний засіб, нерухоме майно, тощо.
Як вже зазначалося, законодавством визначено, що у разі відсутності майна боржника державним виконавцем складається акт. Відповідачем до матеріалів справи акт про відсутність майна боржника не наданий.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що спірна постанова винесена передчасно, отже позовні вимоги щодо її скасування є правомірними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про відновлення виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 закону № 606, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Аналіз наведеного доводить, що скасування у судовому порядку постанови про повернення виконавчого провадження обумовлює обов'язок відповідача відновити виконавче провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, щодо виконання в примусовому порядку виконавчого документа та провести дії, спрямовані на таке виконання.
Крім цього суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання вимог № ф 499 у та № ф 500 у від 22.06.2011 року, в той час як спірною постановою повернено позивачу лише вимогу № ф 499 від 22.06.2011 року, що видно зі змісту постанови.
За таких обставин, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання дій відповідача неправомірними, суд вважає за необхідне у задоволенні вказаної вимоги відмовити, оскільки позивачем не зазначено які саме дії відповідача позивач просить визнати неправомірними. Самі по собі дії щодо винесення спірної постанови не порушують права відповідача, до того ж суд вважає, що скасування спірної постанови є достатнім для відновлення порушеного права позивача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про виконавче провадження", ст. ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 122-154, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі Донецької області до Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про скасування постанови, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Постанову державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про повернення виконавчого документу від 22.04.2015 року (ВП 27886982) - скасувати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова прийнята, складена і підписана в нарадчій кімнаті 06 липня 2015 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частин постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бабіч С.І.