09 липня 2015 року м. Київ К/800/4150/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за позовом Селидівської міжрайонної прокуратури до Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішень,-
Селидівська міжрайонна прокуратура звернулась до суду з позовом до Селидівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішень Селидівської міської ради від 19.09.2012 №6/27-707, №6/27-708, №6/27-709, №6/27-710 про дозвіл третім особам у справі на встановлення пересувних споруд (кіосків) для провадження підприємницької діяльності.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваних рішень як таких, що прийняті відповідачем з порушенням земельного законодавства, а саме: дозвіл на розміщення кіосків надано на земельні ділянки, що не перебувають у власності або користуванні третіх осіб.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Заступник прокурора Донецької області із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Рішеннями Селидівської міської ради від 19.09.2012 №6/27-707, №6/27-708, №6/27-709, №6/27-710 третім особам у справі дозволено встановлення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та зобов'язано укласти договори особистого строкового сервітуту на строк 2 роки 11 місяців з визначеною цими рішеннями щомісячною оплатою.
07.08.2013 Селидівською міжрайонною прокуратурою до Селидівської міської ради внесено подання за № 2512вих-13 про скасування зазначених рішень з мотивів порушення земельного законодавства при їх прийнятті, а саме: дозвіл на розміщення кіосків надано на земельні ділянки, що не перебувають у власності або користуванні третіх осіб.
У зв'язку з відхиленням міською радою зазначеного протесу, вважаючи рішення відповідача від 19.09.2012 №6/27-707, №6/27-708, №6/27-709, №6/27-710 протиправними, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приймаючи оскаржувані рішення Селидівська міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, з дотриманням процедури прийняття відповідних рішень.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельні ділянки, на яких третім особам надано дозвіл на встановлення пересувних споруд (кіосків) для провадження підприємницької діяльності, перебувають у обмеженому платному користуванні (сервітуті) зазначених осіб на підставі договорів особистого строкового сервітуту.
Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
З аналізу зазначених норм убачається, що правом земельного сервітуту є належним чином оформлене право певної особи для задоволення її потреб на користування або на володіння і користування земельною ділянкою, що не належить цій особі на праві власності, праві постійного користування чи праві оренди.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельні ділянки, на яких третім особам надано дозвіл на встановлення пересувних споруд (кіосків) для провадження підприємницької діяльності, перебувають у обмеженому платному користуванні (сервітуті) зазначених осіб на підставі договорів особистого строкового сервітуту.
З огляду на викладене, безпідставним є посилання позивача на відсутність у третіх осіб прав на земельні ділянки, на яких їм надано дозвіл на розміщення пересувних споруд (кіосків).
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: