16 липня 2015 року м. Київ К/800/16466/15
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді, Пасічник С.С. , Швець В.В. , розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 10.02.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги військовослужбовцю,
У січні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України з вимогами про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги військовослужбовцю.
Постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 10.02.2014р. адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Міністерство оборони України провести нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги, встановленої ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 42-місячного грошового забезпечення. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015р. апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції у справі залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 2 група інвалідності позивачу була встановлена 25.02.2009 року внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
У касаційній скарзі представник Міністерства оборони України з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, просить рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказують на те, що судами помилково застосовано чинне законодавство щодо проходження військової служби, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для вирішення спору по суті.
Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу до набуття чинності Закону України від 04.04.2006р. № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу".
Позивач звільнений з військової служби у запас з посади старший повітряний радист (важкого літака) старший оператор радіоелектронної боротьби 338 військово-транспортного авіаційного полку.
Згідно з даними довідки до акта огляду МСЕК від 25.02.2009р. позивачу встановлена ІІ група інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, безстроково.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).
За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Постанова № 499), згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби, у розмірі 42-місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2011р. №815 внесено зміни і доповнення до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки ІІ група інвалідності позивачу була встановлена 25.02.2009р. внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
Аналогічний правовий висновок містять постанови Верховного Суду України від 4 березня та 15 квітня 2014 року (№№ 21-31а14, 21-78а14 відповідно).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, надали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційні скаргу Міністерства оборони України відхилити, а постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 10.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Кочан В.М.
судді Пасічник С.С.
Швець В.В.