"01" липня 2015 р. м. Київ К/800/53920/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Зайцева М.П.,
суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,
за участю секретаря судового засідання- Бруя О.Д.,
представника позивача - Овчаренка В.Ю.,
представника відповідача - Боровик Ю.Є.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі № 816/2261/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Відкрите акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі - ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю") звернулось в суд з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001662201/1113 від 26 травня 2014 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що з 03 березня 2014 року по 14 квітня 2014 року посадовими особами ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року та облік єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.
За результатами перевірки податковим органом складено акт від 12 травня 2014 року № 1355/16-03-22-01-08/00152299 за висновками якого виявлені порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.231, 14.1.228, 14.1.244 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункти 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 467 766 грн.
На підставі названого акту перевірки ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0001662201/1113 від 26 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 701 649 грн., у тому числі: за основним платежем - у сумі 467 766 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 233 883 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 135.4 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає згідно з підпунктом 135.4.1 Кодексу дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).
Також, статтею 136 ПК України визначено доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.
Згідно пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПУ України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Таким чином, собівартість реалізованих товарів включається до витрат операційної діяльності та враховується при обчисленні об'єкта оподаткування.
Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Згідно з пунктом 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Положеннями підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Положеннями пункту 138.4 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Суди встановили, що за результатами проведеного порівняння показників калькуляції фактичної собівартості продукції за січень-грудень 2013, обігової відомості готової продукції за січень-грудень 2013, наданих ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", та ціни реалізації продукції, здійсненим під час перевірки, контролюючим органом, реалізація технічного вуглецю 220 та 550 є збитковою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, окружний адміністративний суд виходив з того, що позивачем не доведено визначення ціни товарів у відповідності до ринкової ситуації, не обґрунтовано наявність причин (ділової мети) на укладення контрактів з продажу продукції за ціною, нижчою її собівартості.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що ціна товару була сформована до контракту, а ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" не має одноособової можливісті її змінювати.
В момент визначення ціни у Додатку №1 до контракту №15/114-13 від 1 лютого 2013 року, ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" виходило з планового розміру собівартості товару. В ході виконання контракту на фактичну собівартість могли впливати цілий ряд об'єктивних факторів, але зміна ціни може здійснюватись виключно за погодженням сторін.
Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відсутність економічної вигоди господарських операцій, окрім як зменшити доходи з метою несплати податків та отримати додаткову "вигоду" у вигляді зниження податкового навантаження, можливе лише за обставин доцільності та стимулювання ділової активності, досягнення економічного ефекту.
Тобто, збитковість господарської операції в тому числі і завідома, може бути обумовлена об'єктивними причинами, через які така операція є виправдана і в цілому відповідає загальновизнаним правилам ведення господарської діяльності.
Даним обставинам правова оцінка надана не була, судами не встановлено, які саме фактори вплинули на ціну товару та спричинили збитковість господарських операцій, намагання позивача запобігти цьому. Не досліджено порядок формування собівартості товару та його об'єктивність.
З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі № 816/2261/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: