Справа № 2-а-15045/08/1570
11 червня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
при секретарі Заліській Л.В.
за участю сторін:
позивачки не з'явилась
представника відповідача Осадчого О.В.
представника відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про бездіяльність суб'єкта владних повноважень, -
Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом в якому вказала, що вона є членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яті мінімальних пенсій за віком.
Однак, така допомога у 2007-2008 роках виплачувалась їй не в повному обсязі. Так, в травні 2007 року позивачкою було отримано 150 грн., а в 2008 році було отримано 170 грн., посилаючись на Закони України «Про державний бюджет України на 2007-2008 роки», хоча позивачці щорічна разова грошова допомога повинна бути виплачена виходячи з розміру прожиткового мінімуму який складав у 2007 році 410,06×5= 2 050,3 гривень, у 2008 році 481×5= 2 405 гривень.
Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України(визнано неконституційним).
Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 року, визнало неконституційним положення розділу другого пункту 1 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України(визнано неконституційним).
З урахуванням викладеного позивачка просить визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов'язати відповідача виплатити вказану щорічну разову грошову допомогу за 2007 рік 1 900,30 гривень та за 2008 рік 2 235,00 гривень з урахуванням здійснених виплат.
Представник управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради в судовому засіданні заперечив проти заявленого позову, з посиланням на приписи ст. 95 Конституції України, Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ч. 2 ст. 4, п. 8 ст. 7 п. 5,6 ст. 51, 119 Бюджетного кодексу України та зазначило, що управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, являючись розпорядником коштів Державного бюджету України нижчого рівня, на виконання програми, пов'язаної з виплатою щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, здійснює виплати у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до рішення Одеської міської ради від 09.10.2008 року № 3407 «Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року № 20 «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату міської ради, її виконавчих органів та витрат на їх утримання» з 01.01.2009 року припиняють свою діяльність управління праці та соціального захисту населення при районних адміністраціях м. Одеси, а їх функції щодо проведення соціальних виплат переходять до створеного Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, який також розпочинає свою діяльність з 01.01.2009 року, а тому у розумінні положень ст.55 КАС України є правонаступником вибулого суб'єкту владних повноважень у спірних правовідносинах, на якого повинно бути покладено судом обов'язок поновлення прав позивачки у формі зобов'язання відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити виплату позивачці заборгованості по разовій грошовій допомозі до 5 Травня 2008 рік в розмірі 2 235,00 грн.
Згідно ч. 1,2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, роз'єднання, перетворення) чи в результаті ліквідації.
Таким чином, ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій юридична особа перестає існувати з усіма належними їй правами та обов'язками. У разі ліквідації права та обв'язки не переходять до іншої особи.
Оскільки, п. 1.1.вищезазначеного рішення вказано, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради створюється на базі управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради, управлінь праці та соціального захисту населення районних адміністрацій Одеської міської ради, а п. 2.1.8 виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету, розпорядника коштів відповідного рівня на здійснення заходів з виконання державних та регіональних програм соціального захисту населення за рахунок коштів бюджетів інших рівнів, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, передбаченого законодавством, соціальної допомоги, компенсації та інших соціальних виплат покладені на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради,то саме він і є належним відповідачем по справі.
В судове засідання представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неприбуття до суду не повідомив. Своїми процесуальними правами, передбаченими ст.49 КАС України, не скористався.
Відповідно до ч. 3 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути без участі представника відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.
Відповідачі на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» є місцевим підрозділами центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.10 цього ж Закону здійснюють повноваження щодо нарахування, встановлення, перерахунку та виплати державних соціальних виплат громадянам, в тому числі й одноразових виплат, передбачених ст.12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому їхні рішення, дії або бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
З викладеного вбачається, що управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради відповідальне за нарахування та перерахування коштів для виплати щорічної разової грошової допомоги громадянам, які наділені статусом - член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни .
З огляду на те, що ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, вимога позивачки є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Позивачка - ОСОБА_1 - відноситься до соціальної категорії член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, і має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей загиблих ветеранів війни, що підтверджується матеріалами адміністративної справи, а саме посвідченням від ІНФОРМАЦІЯ_1 року Серія НОМЕР_1 (а.с.4), в якому зазначено, що позивачка знаходиться на обліку в Суворовському ВСЗН м. Одеси.
Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Згідно до ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
№ 3898-ХІІ від 01.02.1994 р. (зі змінами), визначено, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Це право на отримання щорічної разової грошової допомоги підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України(визнано неконституційним), рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі №10-рп/2008. Приписами ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначено, що чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, які загинули або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби, а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження
військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Абзац 1 частини 1 статті 28 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність.
Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення повинно було виплатити позивачці щорічну разову грошову допомогу як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у розмірі 5 мінімальних пенсій. Але, як встановлено під час офіційного з'ясування обставин справи, за час виплати цієї щорічної разової допомоги у 2007-2008 році позивачці виплачували значно менше, а ніж встановлено Законом.
Так, згідно розрахунку наданого позивачем (а.с.1-2), позивачкою була отримана щорічна разова грошова допомога як членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у розмірі: у 2007 році - 150 грн., у 2008 році - 170,00 грн.
Як встановлено ст. 15 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в 2007 році відповідач повинен був виплатити 2050,30 грн.( розмір прожиткового мінімуму складає 410,06×5),а виплачено тільки 150 грн., тобто недоплата за 2007 рік складає 1 900, 30 грн.; в 2008 році відповідач повинен був виплатити 2 405 грн. (розмір прожиткового мінімуму складає 481×5), а виплачено тільки 170 грн., тобто недоплата за 2008 рік складає 2 235грн..
За п.1 постанови КМ України від 18.02.2004 року № 177 “Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірах, встановлених законом про Державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 22, 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дій законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Такі умови на території України у 2007-2008 роках не встановлювались.
Тому, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що були обмежені права позивачки на отримання щорічної грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у 2008 році і такі дії відповідача слід визнати неправомірними.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що право ОСОБА_1 на отримання щорічної разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, передбачене ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтверджується рішеннями Конституційного Суду України, тобто є відновленим.
Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), дію ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової допомоги № 3898-ХІІ від 01.02.1994 р. (зі змінами) - зупинено на 2007 рік.
Проте рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України(визнано неконституційним).
При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в якому були визначені такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», зокрема це стосується ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно до розділу 2 п. 1 ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», встановлено, що щорічно до 5 травня членам сімей загиблого (померлого) ветерана війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, якій визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 року, визнало неконституційним положення розділу другого пункту 1 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Отже, з 22 травня 2008 року відновлено право позивачки на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком як встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Статтею 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання спірних виплат до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є особою, яка наділена державою певним правовим статусом - член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової грошової допомоги у відповідному розмірі.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які наділені правовим статусом - член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист особи, яка є членом сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь - яки видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно - правового акта, який би визначав цей розмір, немає.
Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з вище викладеного, позовні вимоги позивачки щодо визнання неправомірними дій управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради виплатити щорічну разову грошову допомогу члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни за 2007-2008 роки - підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а позивачкою обгрунтовано та підтверджено належним чином позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити дії щодо перерахунку та виплати не отриманої щорічної разової грошової допомоги за 2007-2008 роки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст.ст. 10, 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 6-8, 72, 86, 128, 158-163, 167 КАС України суд, -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги передбаченої ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65023, м. Одеса, вул. Л. Толстого,7) здійснити дії щодо перерахунку та виплати за 2007-2008 роки не отриманої ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги передбаченої ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру на момент виникнення права на виплату, з урахуванням проведених виплат.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 16.06.2009 року
Суддя Потоцька Н.В.