Справа № 466/2041/14 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/783/4494/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 В. Я.
Категорія:24
13 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: представника позивача - ЛКП «Рясне-402» - ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Рясне-402» (надалі ЛКП «Рясне-402») на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2014 року в справі за позовом ЛКП «Рясне-402» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третьої особи - ЛКП «Залізничнетеплоенерго», про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
встановила:
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2014 року у задоволені вказаному вище позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що рішення районного суду є незаконним, оскільки прийнято без з'ясування усіх обставин справи та внаслідок порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, зокрема, апелянт посилається на те, що суд безпідставно прийшов до висновку про те, що ним пропущено строк звернення до суду та не врахував, що відповідачі в 2008 році самовільно відключили квартиру від центрального опалення. Дозвіл на відключення квартири від центрального опалення відповідачі отримали в 2012 році, а акт про від'єднання був лише в 2013 році.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника позивача - ЛКП «Рясне-402» - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.
Так, відмовляючи у задоволені вимог районний суд виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність.
Але повністю з таким висновком колегія суддів погодитись не може.
Матеріалами справи підтверджується, що в березні 2014 року ЛКП «Рясне-402» звернулось до суду з вказаним позовом та, з уточненням своїх вимог в листопаді 2014 року, просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за центральне постачання теплової енергії в квартиру позивачів за період з вересня 2008 року по липень 2014 року в сумі 14 145 грн. 48 коп.
На обґрунтування своїх вимог позивач покликався на те, що надає послуги з центрального опалення в квартиру відповідачів, такі ними користується, однак не сплачувались в повному обсязі за це за спірний період. В 2009, 2012 р. та 2013 роках звертались до суду про видачу судових наказів про стягнення з відповідачів заборгованості за ці періоди. Однак, згодом судові накази, які були видані за зверненням ЛКП, були згодом скасовані за заявами відповідача ОСОБА_3
Встановлено, що не оспорюється сторонами, власником квартири № 37, що в будинку 376-А по вул. Т.Шевченка у м. Львові, відповідно до витягу про реєстр права власності № 16341401 від 19.10.2007 р., є ОСОБА_5
Відповідно до довідки з місця проживання, про склад сім'ї і прописку (а.с.5), зазначена квартира загальною площею 82,10 кв. м., складається з чотирьох житлових кімнат житловою площею 50,30 кв. м., в квартирі зареєстрований з 2007 року чоловік власниці та неповнолітні діти - син і дочка (відповідно зареєстровані з 2007 та 2010 р.р).
Позивач надає відповідачам послуги у вигляді централізованого теплопостачання, а відтак відповідачі є споживачами послуг з централізованого теплопостачання, а відтак між ними виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії.
За правилами ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому право прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Встановлено, що у 2008 році відповідачі самовільно від'єднались від мережі централізованого опалення та встановили автономне, що не заперечується сторонами та підтверджується актом позивача від 02.03.2008 р. (а.с.69).
В той же час, з метою захисту прав усіх мешканців багатоквартирних будинків передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не окремих квартир з ініціативи їх власників або наймачів, а відключення цілих багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.
Саме така позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 р., прийнятої у порядку Глави 3 ЦПК щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України стосовно питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, яке врегульоване Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, в яких згідно з п. 25 Правил відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого опалення, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 р. № 4 встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
Крім того, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6.11.2007 р. № 169 були внесені зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку загалом.
Встановлено, що розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02.11.2012 року № 703 «Про надання дозволу на влаштування автономної системи теплопостачання в квартирі № 37 на вул. Шевченка, 376-А» було затверджено висновок міжвідомчої комісії та дозволено ОСОБА_3 встановити на площі кухні двофункційний газовий котел парапетного типу з відключенням квартири від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання при умові, зокрема, після завершення робіт по відключенню квартири від мережі центрального опалення оформити у встановленому порядку акт вводу в експлуатацію (а.с.65).
Рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП від 12.02.2013 р. затверджено Акт про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під'їзду, будинку) від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП від 24.01.2013 р., а Актом на приховані роботи здійснено висновок про те, що встановлення індивідуального опалення в квартирі відповідачів проведене згідно проекту, з дотриманням усіх вимог та не перешкоджає забезпеченню теплом і гарячою водою квартир, які знаходяться вище та нижче вказаної квартири (а.с.103, 104).
Зазначений акт підписаний представниками ЛКП «Залізничнетеплоенерго», ЛКП «Рясне-402» та власником квартири 37 ОСОБА_3
Таким чином, вищенаведене дає підстави для висновку про правомірність несплати відповідачами за централізоване теплопостачання лише з 30 січня 2013 року, а не з 2008 р., як вважають відповідачі.
Як вбачається з розрахунку заборгованості та рахунку спірної квартири заборгованість по сплаті за комунальні послуги у вигляді теплопостачання виникла з червня 2008 року (а.с.7, 28-30).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ст.162 ЖК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 р., власники квартир багатоквартирного будинку зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572, передбачено, що мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі):
розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.
За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, житлового приміщення у гуртожитку щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:
за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);
за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім'ї, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку, та осіб, які проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку більше ніж місяць;
за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар).
Пунктом 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків платежі за комунальні та інші послуги вносяться щомісячно.
Встановлено, що власником квартири є ОСОБА_3, а решта мешканці - члени її сім'ї.
Однак зазначеного районний суд не врахував.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки, а згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Встановлено, що позивач із зазначеним позовом звернувся до суду 28 березня 2014 року. Заборгованість по комунальним послугам, яку просить стягнути, нарахована з серпня 2008 року до серпня 2013 року. Відповідачі не платили за послуги з вересня 2008 року.
Під час розгляду справи в районному суді відповідачі зробили заяву про застосування строку позовної давності (а.с.99).
Встановлено, що позивач неодноразово звертався до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення з відповідачів заборгованості за теплопостачання, однак такі були згодом за заявою власника квартири скасовані. Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 листопада 2009 року задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано судовий наказ від 02 листопада 2009 року за заявою ЛКП «Рясне-402» від 28.10.2009 р. про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 2 700,04 грн. та судового збору (а.с.50). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 24 січня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано судовий наказ від 07 грудня 2012 року за заявою ЛКП «Рясне-402» 04.12.2012 р. про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 9 248,05 грн. та 107,30 грн. судового збору (а.с.49). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано судовий наказ від 03 грудня 2013 року за заявою ЛКП «Рясне-402» про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 14 354,29 грн. та 114,70 грн. судового збору (а.с.48).
В своїх заявах про видачу судових наказів та в судових наказах період до стягнення з відповідачів включався завжди з 2008 року. Після кожного скасування судового наказу позивач повинен був подавати позов, а не заяву про видачу судового наказу із включенням спірного періоду, який вже був предметом судового наказу, який згодом був скасований.
За таких обставин не можна стверджувати, що позовна давність з 2008 року була перервана у зв'язку з пред'явленням позивачем заяви про видачу судового наказу, оскільки це б суперечило правовій позиції Верховного Суду України.
Так, в своїй постанові від 21.01.15 р., справа № 6-214цс14, Верховний Суд України зазначив, що частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Відповідно до ст. 3607 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
В той же час, з урахуванням вищенаведеного, до сплати підлягає заборгованість (з урахуванням терміну законності встановлення індивідуального опалення) з вересня 2011 р. по січень 2013 року, а це становить в сумі 5 606 грн. 01 коп. (12 878,69 - 7 272,68).
Однак зазначеного районний суд не врахував.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відтак, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню (з урахуванням сум, які підлягали сплаті позивачем при поданні позову та апеляційної скарги, а не фактично ним сплачені) судові витрати в сумі 237,16 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення
Керуючись ст.ст.303, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п.1, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Рясне-402» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов Львівського комунального підприємства «Рясне-402» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівського комунального підприємства «Рясне-402» ( 792069, Львів, вул. Т. Шевченка, 350-А, р/р 26009601244731 в ЛО філії АКБ УСБ м. Львова, МФО 325019, код ЄДРПОУ 20826593) заборгованість за комунальні послуги у вигляді централізованого теплопостачання з березня 2011 року по січень 2013 року в сумі 5 606 (п'ять тисяч шістсот шість) грн. 01 коп. та 237 грн. 16 коп. судового збору, а всього 12 996 грн. 36 коп.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Бакус В.Я.
Судді: Гірник Т.А.
ОСОБА_6