465/3533/15-а
2-а/465/193/15
Іменем України
01.07.2015 року м.Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі:
головуючої судді - Мартинишин М.О.
при секретарі - Кметь Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова
про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,-
позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова провести перерахунок її пенсії, включивши у суму середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії достовірні відомості про усі фактично нараховані та сплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди за безперервну працю та індексації заробітної плати на підставі довідки Львівського міського центру зайнятості від 25.11.2014р. № 11/7094, які вона отримувала до виходу на пенсію і з яких сплачено внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011р. - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; та перерахунок провести відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 37 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній на час призначення пенсії, тобто у розмірі 90 відсотків (за наявності 20 повних років роботи на державній службі) середньомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією з дня звернення про перерахунок, а саме з 18.12.2014 року.
В обґрунтування позову покликається на те, що перебувала на державні службі, зокрема, на посаді державного службовця - посаді заступника начальника відділу сприяння працевлаштуванню Львівського міського центру зайнятості. З 27.09.2011 р. відповідачем призначено її пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Однак, під час призначення пенсії відповідачем не було враховано матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошову винагороду за безперервну працю та індексацію заробітної плати, з яких було утримано та сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011р. - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У зв'язку із чим звернулася 18.12.2014 року до відповідача про перерахунок пенсії, з врахуванням зазначених сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошову винагороду за безперервну працю та індексацію заробітної плати. Однак, листом Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова від 29.12.2014 року №116-3/8 було відмовлено у здійснені перерахунку. Вважає такі дії відповідача неправомірними, що суперечать нормам діючого законодавства, та просить зобов'язати відповідача здійснити вказаний перерахунок. Просить позов задоволити.
У судовому засіданні позивач позов підтримав, дав пояснення аналогічні викладених у позові. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та з підстав, які зазначені в письмовому запереченні, який містяться в матеріалах справи. Вважає, що вони діяли в межах повноважень, наданих їм законами України та підзаконними нормативно-правовими актами та не порушувало прав позивача.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФ у Франківському районі м. Львова як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», та відповідачем не заперечується право позивача та отримання пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
18.12.2014 року позивач звернулась до відповідача про перерахунок пенсії, з врахуванням зазначених сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошову винагороду за безперервну працю та індексацію заробітної плати. Однак, листом Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова від 29.12.2014 року №116-3/8 було відмовлено у здійснені перерахунку.
Довідкою, наданою Львівського міського центру зайнятості від 25.11.2014р. № 11/7094 підтверджено, що на всі виплати включені в довідку (в тому числі і матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та індексацію заробітної плати) нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 1 січня 2011 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.ст.22 та 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі і Законом України «Про державну службу») є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню. До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону, які обмежень максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України „Про державну службу", в редакції, що діяла на момент призначення пенсії ,не встановлюють.
Відповідно до п.2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 05.07.2012 р. ,якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 90% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У частині 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього ж Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно із ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну службу" передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" п державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 34 Закону України "Про державну службу" державним службовцям за сумлінну безперервну працю в державних органах виплачується грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.4 Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1563 сума цієї грошової винагороди включається до фонду оплати праці та відповідно до законодавства враховується під час визначення бази (об'єкта) для оподаткування, для нарахування страхових внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору до Пенсійного фонду.
Згідно з ст. 35 Закону України "Про державну службу" щорічна відпустка державним службовцям надається з виплатою допомоги на оздоровлення. Зазначена матеріальна допомога має систематичний характер, оскільки виплачується щорічно і є об'єктом для нарахування та утримання страхових внесків до пенсійного фонду.
Аналогічні положення містяться і в пп.2.2.2., 2.2.7., 2.3.3. п.2 Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. " № 5. зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713, де вказано, що у склад додаткової заробітної плати входять премії та винагороди, в т.ч. за вислугу років, які мають систематичний характер, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників ( на оздоровлення тощо) входить до складу фонду оплати праці.
Отже, чинне законодавство, як загальне, так і спеціальне, відносить до складу заробітної плати також і інші виплати. При цьому слід врахувати, що надбавки, запроваджені нормативно-правовими актами, матеріальна допомога належать до додаткових видів грошового забезпечення і приймаються в розрахунок пенсії лише особам, які отримували такі надбавки під час перебування на державній службі та були звільнені зі служби після їх запровадження.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, грошова винагорода за безперервну працю входять до системи оплати праці державного службовця, оскільки із них сплачено внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Те саме стосується і сум індексації заробітної плати, на які нараховувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і які є складовою заробітної плати та входять до складу фонду оплати праці (ст.1, ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Крім того, ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.
Відповідно до частини 1 ст. 66 цього Закону до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Статтею 41 Закону України від 09 липня 2003 року № НОМЕР_1 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Окрім того, на виконання вимог ст. 66 Закону № 1788-ХП Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010р. № 1170 затверджено «Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Матеріальна допомога, яка носить системний характер і виплачується всім або більшості працівників, а також суми індексації заробітної плати, які виплачуються з фонду оплати праці, не включені у зазначений перелік, а тому мають враховуватися при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
Таким чином, висновок відповідача про те, що включення в складові заробітної плати для обчислення пенсії сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди за безперервну працю та індексації заробітної плати, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, не передбачене нормами чинного законодавства - неправомірний і є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Законів № 3723-ХП та № 108/95-ВР, які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, за наведених обставин ст. 41 Закону № НОМЕР_1 та ст. 66 Закону № 1788-ХП. Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 04 березня, 03 червня та 16 вересня 2014 року в справах за аналогічними позовами фізичних осіб до управлінь Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами)касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
За таких обставини, відповідно до вказаних нормативних актів, пенсія позивача повинна обчислюватись із заробітної плати з урахуванням всіх виплат, на які нараховувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011 - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому дії відповідача є протиправними.
Враховуючи вимоги ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі,в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів належним і неупередженим судом.
В рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009, Конституційний Суд України зазначив про те, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав Людини.
Згідно зі статтею 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу від 04.11.1950р., яка є частиною національного законодавства України, гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Проте, як зауважує Європейський Суд з прав людини, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шматько проти України», заява 60750/00).
Крім того, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями. Частина 3 зазначеної статті гарантує звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 Постанови від «06» березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення із зазначення способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись, ст.ст. 2, 6, 8, 9,11, 17, 18, 69-71, 86, 104, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -
позов задовольнити.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Франківському районі м. Львова здійснити перерахунок ОСОБА_1 призначеної її пенсії у розмірі 90 % середньомісячної заробітної плати відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу»(в редакції, чинній на час призначення пенсії) з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди за безперервну працю та індексації заробітної плати на підставі довідки Львівського міського центру зайнятості від 25.11.2014р. № 11/709, на які нараховано та утримано внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, починаючи з 18.12.2014 року.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Франківський районний суд міста Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя Мартинишин М.О.