ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.07.2015Справа №910/12090/15
За позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до 1) Державного підприємства «Укрриба»
2) Фізичної особи-підприємця Харченко Ганни Іванівни
про визнання недійсним договору та повернення майна
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від прокуратури: Дмитрунь Л.О. - службове посвідчення № 016989;
від позивача: Музичук Н.А. - довіреність від 02.06.2015
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
Обставини справи :
Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі по тексту - позивач, ФДМУ) звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Укрриба" (далі по тексту - відповідач-1, поклажодавець, ДП «Укрриба») та Фізичної особи-підприємця Харченко Ганни Іванівни (далі по тексту - відповідач-2, зберігач) про визнання недійсним договору та повернення майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку прокурора передача відповідачем-1 гідротехнічної споруди рибацьких ставів (далі по тексту - спірне державне майно) відповідачу-2, згідно Договору зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року (далі по тексту - Договір, спірний договір), відбулась без участі Фонду державного майна України та без його дозволу. При цьому, спірний договір зберігання є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим, правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України (далі по тексту - позивач), а отже ДП «Укрриба» при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна, у зв'язку з чим прокурор просить визнати недійсним Договір зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року та зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 майно, а саме державне нерухоме майно вартістю 24 105,77 грн., зазначене в акті приймання-передачі гідротехнічних споруд (додаток №1 до Договору зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 16.06.2015 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року розгляд справи відкладено на 30.06.2015 року у зв'язку з неявкою відповідачів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.06.2015 року розгляд справи відкладено на 07.07.2015 року у зв'язку з неявкою відповідачів.
В судове засідання 07.07.2015 року представники відповідачів не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, вимоги ухвали суду від 15.05.2015 року про порушення провадження у справі не виконали.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 07.07.2015 року представники прокуратури та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 07.07.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, господарський суд міста Києва, -
02.04.2012 року між державним підприємством "Укрриба" (за договором - поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Харченко Ганною Іванівною (за договором - зберігач) укладено Договір зберігання державного майна №32/12, за умовами якого (п. 1.1. Договору) Поклажодавець за участю уповноважених представників сторін передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання згідно з Актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі Поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 6 травня 2003 року №126/752.
Об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, греблі, дамби, будівлі, насосні станції, пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, що перезуває в державній власності відповідно до п. 1.1. Договору (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору, зазначене майно розташоване за адресою: Київська область Обухтський район, с. Красне.
Згідно з п. 4.1. Договору, за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10,00 грн., в тому числі ПДВ, з врахуванням щомісячного індексу інфляції.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років з 02.04.2012 року по 02.04.2022 року (п. 6.1. Договору).
10.09.2010 року на виконання умов Договору між відповідачами підписано Акт приймання-передачі гідртехнічних споруд, які передаються на зберігання, за умовами якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв на відповідальне зберігання державне нерухоме майно гідротехнічні споруди ставу Красне-1 інв. №467 балансовою вартістю 24 105,77 грн. Заначене майно розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Красне.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор зазначив, що передача відповідачем-1 спірного державного майна відповідачу-2, згідно спірного договору, відбулась без участі позивача та без його дозволу. При цьому, спірний договір зберігання є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим, правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є позивач, а одже відповідачем-1 при укладенні спірного договору перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна, у зв'язку з чим прокурор просить визнати недійсним Договір зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року та зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 спірне державне майно.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з Положенням про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженим наказом Фонду держаного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 року №908/68 (далі по тексту - Положення), одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998р.
За змістом пункту 2.4.1 Положення, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду.
Водночас, згідно зі спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003р. № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», до сфери управління Мінагрополітики України та на баланс Державного підприємства «Укрриба» були передані гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, які під час приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств. Зазначені гідроспоруди є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України та перебувають на балансі Державного підприємства «Укрриба».
Отже, гідротехнічні споруди, які є предметом оспорюваного договору, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України, а в подальшому передані на баланс Державного підприємства «Укрриба».
Згідно з приписами ч. 1 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
У статті 946 ЦК України також передбачається, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Комплексний аналіз статей Цивільного кодексу України про зберігання та інших статей цивільного законодавства свідчить про те, що договір зберігання за загальним правилом є оплатним, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Втім, ч. 1 ст. 759 ЦК України також передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Таким чином, правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.
Дійсна правова природа зберігання з наданням зберігачеві права користування полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець (власник чи інший титульний володілець майна), а у договорі майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном. Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, слід застосувати положення про удаваний правочин.
Також, зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
Проаналізувавши умови спірного договору зберігання з правом користування, суд визнає, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Приписами ст. 287 ГК України та ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
З огляду на те, що передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, визнається, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, адже правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, тому державне підприємство «Укрриба» при укладанні спірного договору перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.
Також суд приймає до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна», п. 17 якої встановлено, що у разі, коли орендодавцем є ФДМУ чи його регіональне відділення, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.
Недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до Державного бюджету.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися, коли правочин, який сторони насправді вчинили, суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Зазначеної вище правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах: від 03.08.2011р. у справі № 2/83-ПД-10; від 29.03.2012р. у справі № 19/073-11; від 05.04.2012р. у справі № 6/114-11; від 03.04.2012р. у справі № 6/5007/89/11; від 18.04.2012р. у справі № 55/87-3/337; від 25.04.2012р. у справі № 26/162-11, від 26.04.2012р. у справі № 3/255; від 07.06.2012р. у справі № 3/264; №14/140-11/10-12 від 16.01.2013р.).
Отже, враховуючи вищевикладене судом встановлено, що Договір зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року, укладений між відповідачами для приховання іншого правочину - договору оренди майна, тому є удаваним та таким, що суперечить положенням Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакціях, що діяли на момент вчинення спірного правочину. Так як, об'єкти спірного договору є гідротехнічні споруди, які є об'єктами загальнодержавного значення і не підлягають приватизації, і, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та абз. 18 п. г) ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» не можуть бути об'єктами оренди, тому позовна вимога прокурора є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. При цьому, суд також, звертає увагу на те, що ДП «Укрриба» не доведено належними та допустимими доказами неможливість самостійно експлуатувати та використовувати за цільовим призначенням гідротехнічні споруди, які є предметом оспорюваного правочину.
Крім того, прокурор просить суд зобов'язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 майно, а саме державне нерухоме майно вартістю 24 105,77 грн., зазначене в акті приймання-передачі гідротехнічних споруд (додаток №1 до Договору зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року).
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно п. 10 зазначеної Постанови, реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину.
Відповідно до п. 31 цієї ж Постанови, у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог.
Оскільки Договір зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року визнано судом недійсним, відповідач-2 зобов'язаний повернути відповідачу-1 спірне держане майно, а так як суду не надано доказів його повернення, тому позовні вимоги прокурора про зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 майно, а саме державне нерухоме майно вартістю 24 105,77 грн., зазначене в акті приймання-передачі гідротехнічних споруд (додаток №1 до Договору зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року), нормативно та документально доведені а тому підлягають задоволенню.
Згідно з п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір №32/12 зберігання державного майна від 02.04.2012 року, укладений між Державним підприємством «Укрриба» (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 82-А, код ЄДРПОУ 25592421) та Фізичною особою-підприємцем Харченко Ганною Іванівною (02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 28 кв. 181, ідентифікаційний код 1808018688).
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємець Харченко Ганну Іванівну (02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 28 кв. 181, ідентифікаційний код 1808018688) повернути Державному підприємству «Укрриба» (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 82-А, код ЄДРПОУ 25592421) майно, а саме державне нерухоме майно вартістю 24 105,77 грн., зазначене в акті приймання-передачі гідротехнічних споруд (додаток №1 до Договору зберігання державного майна №32/12 від 02.04.2012 року).
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Харченко Ганни Іванівни (02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 28 кв. 181, ідентифікаційний код 1808018688) користь Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства «Укрриба» (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 82-А, код ЄДРПОУ 25592421) користь Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Якименко М.М.
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 14.07.2015 року.