27 лютого 2007 р.
№ 43/233
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
За участю представників:
- позивача
Ботман О.О., Казанцева О.Ф. - довір. у справі
- відповідача
Зулинська І.В., довір. №52 від 26.02.07
розглянув касаційну скаргу
ЗАТ "Донбаспромелетромонтаж"
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2006
у справі
№ 43/233 господарського суду Донецької області
за позовом
Прокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради
До
ЗАТ "Донбаспромелетромонтаж"
Про
Стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.09.2006 (суддя: І.Зубченко) позовні вимоги задоволені, з відповідача стягнуто 36592, 72 грн. заборгованості з орендної плати та 1780, 80 грн. пені.
Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що відповідачем порушено умови договору щодо сплати орендної плати та приписи ст. 526 ЦК України щодо належного виконання зобов'язань в установлений строк.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2006 (судді: Р.Волков, М.Запорощенко, Г.Старовойтова) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Відповідач в касаційній скарзі просить рішення та апеляційну постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
На думку скаржника судом прийнято рішення про стягнення заборгованості без з'ясування правильності її обрахування, без витребування документів що підтверджують оплату по оренді, не досліджено правильність розрахунку пені на заборгованість, неправильно застосовано норми чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про систему оподаткування", Закону України "Про плату за землю", Закону України "Про оренду землі".
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.12.2004 відповідно до умов якого Маріупольська міська рада надала, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на пр. Карпова, 58 Іллічівського району м. Маріуполя (п.1 договору).
П. 10 договору передбачено обов'язок відповідача вносити орендну плату щорічно у грошовій формі у розмірі 2% від грошової оцінки земельної ділянки. За умовами п. 11 договору орендна плата вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач заборгував орендну плату за період з липня 2003 -29.05.2006 в розмірі 36592, 72 грн. з врахуванням позовної давності.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Відповідно до п. 17 договору у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше 120% річної облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу або на день його погашення.
Розмір нарахованої пені становить 1780, 80 грн. і є обґрунтованим.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доводів позивача належними доказами передбаченим процесуальним законом порядком не спростував.
Враховуючи встановлені обставини справи, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати та пені.
Доводи касаційної скарги встановлених судами обставин та висновків господарських судів не спростовують, твердження щодо неправильного розрахунку оцінюються касаційною інстанцією з позиції вимог ст. 111-7 ГПК України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції як намагання встановити інші обставини та переоцінити докази.
Твердження щодо порушення господарськими судами норм чинного законодавства, наведеного скаржником в касаційній скарзі, касаційною інстанцією відхиляються, як такі, що не ґрунтується на правильному розумінні наведених правових норм.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція за результатом перегляду рішення та апеляційної постанови не вбачає порушення господарськими судами норм матеріального чи процесуального права при постановлені судових рішень, а відтак, і підстави для їх скасування відсутні.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2006 та рішення господарського суду Донецької області від 04.09.2006 у справі № 43/233 господарського суду Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун