28 лютого 2007 р.
№ 32/164
28 лютого 2007 року Справа № 32/164
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів
Михайлюка М.В.,
Владимиренко С.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року у справі № 32/164 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Приватного підприємства "Амкор", м. Дніпропетровськ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт", м. Дніпропетровськ, про стягнення 21 082,53грн.,
за участю представників сторін:
позивача:- Ярушевського В.Є. (директор);
відповідача: - не з'явився,
У квітні 2006 року позивач -ПП "Амкор" -пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ТОВ " Торгово-промислова група "Моноліт " про стягнення 21 082,53грн.
Вказував, що 01.07.2004р. між ним та відповідачем було укладено договір оренди нежилого приміщення № 0077А, відповідно до умов якого він зобов'язався передати орендарю (відповідачу) приміщення на першому поверсі з обладнанням, зазначеним в акті приймання-передачі в адміністративно-комерційному комплексі загальною площею 330,4 кв.м., яке розташоване під № 28-а по проспекту Кірова в м. Дніпропетровську для громадського харчування, а відповідач -здійснювати орендну плату передбачену п. 2 договору.
Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати, позивач просив стягнути з відповідача 18 450,00грн. боргу, 787,53грн. -пені та 1 845,00грн. штрафних санкцій, а всього 21 082,53грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2006 року (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 18 450,00грн. заборгованості за договором оренди за період з 05.01.2006р. по 24.03.2006р., 787,53грн. пені, 1 845,00грн. штрафу, 210,82грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат, пов'язаних зі сплатою інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване посиланнями на те, що користування майном після закінчення терміну дії договору оренди, є підставою до виникнення у відповідача зобов'язання по сплаті орендної плати в обсягах та на умовах, передбачених договором.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року (колегія суддів у складі: Логвиненко А.О. -головуючий, Чус О.В., Павловський П.П.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2004р. між сторонами по справі було укладено договір оренди нежилого приміщення № 0077А, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати орендарю (відповідачу) приміщення на першому поверсі з обладнанням, зазначеним в акті приймання-передачі в адміністративно-комерційному комплексі загальною площею 330,4 кв.м., яке розташоване під № 28-а по проспекту Кірова в м. Дніпропетровську для громадського харчування, а відповідач -здійснювати орендну плату передбачену п. 2 договору.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 2.1 договору, орендна плата становить 6 000,00грн. з врахуванням ПДВ.
Згідно п. 9.5 договору, строк дії договору встановлено до 25.06.2005р. Якщо орендар бажає продовжити дію договору, то він не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії договору повинен письмово звернутися до орендодавця з відповідною заявою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.03.2006р. позивач листом попередив відповідача про розірвання договору, просив погасити заборгованість по орендній платі та повернути об'єкт оренди по акту приймання-передачі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, зокрема з рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2006 року у справі № 30/175 за позовом ПП "Амкор" до ТОВ ТПГ "Моноліт " про розірвання договору оренди, договір оренди № 0077А від 01.07.2004р. укладений між сторонами, розірвано на вимогу позивача 05.06.2006р.
Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно п. 5.1 договору, орендар (відповідач) повинен на протязі 5днів від дня припинення або розірвання договору передати орендоване майно по акту приймання-передачі. Проте в порушення умов вказаного пункту договору, відповідач не надав доказів повернення ним позивачу орендованого майна позивачу по акту приймання-передачі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 18 450,00грн. заборгованості, оскільки останнім в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено сплату орендної плати за січень -березень 2006 року.
Крім того, в силу ч. 2 ст. 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відноситься, зокрема, передбачена ст. 549 ЦК України пеня, яка є грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 787,53грн. -пені та 1 845,00грн. штрафу.
Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції ч. 2 ст. 762 ЦК України є безпідставними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин неможливості користуватися орендованим майном відповідач, всупереч вимог 33 ГПК України, суду не надав.
Посилання касаційної скарги на висновки Господарського суду від 05 вересня 2006 року у справі № 30/175 про неможливість використання відповідачем орендованого приміщення внаслідок здачі його позивачем в оренду іншій особі, не заслуговують на увагу суду та не відповідають змісту постанови, у якій зазначені обставини наведені не як встановлені факти, а у якості обставин, якими відповідач ТОВ ТПГ "Моноліт", заперечував проти вимог ПП "Амкор", та не спростовують правильності висновків суду про те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору оренди щодо порядку повернення орендованого майна по акту приймання-передачі, у останнього виникло зобов'язання по сплаті коштів за користування приміщенням в обсягах, що встановлені договором оренди.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2006 року у справі № 32/164 залишити без змін.
Судді: М.В. Михайлик
С.В. Владимиренко
Н.Г. Дунаєвська