01 березня 2007 р.
№ 24/324
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді
Дерепи В.І.
суддів :
Грека Б.М. -(доповідача у справі)
Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства “Агропромислова компанія “Нива України»
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21.12.06
у справі
№24/324
господарського суду
м. Києва
за позовом
Закритого акціонерного товариства “Агропромислова компанія “Нива України»
до
Відкритого акціонерного товариства “Київцемент»
про
визнання втрати права регресу
за участю представників від:
позивача
Кузьмич Я.В. (дов. від 10.02.07)
відповідача
Бородін А.В. (дов. від 07.06.06)
Закрите акціонерне товариство “Агропромислова компанія “Нива України» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про визнання втрати відповідачем, Відкритим акціонерним товариством “Київцемент», права регресу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.08.06 (суддя Смілянець В.В.) позов задоволено з тих підстав, що вексель не був вчасно пред'явлений до платежу. За результатом апеляційного перегляду справи Київським апеляційним господарським судом (колегія судів у складі: головуючого-судді Отрюх Б.В., суддів: Верховець А.А., Тищенко А.І.) 21.12.06 була винесена постанова, якою рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено. Постанова мотивована тим, що вексель вчасно (протягом року з моменту видачі) був пред'явлений до платежу, строк позовної давності за вимогами до векселедавця не закінчився. До того ж, суд вказав, що у відповідача, як у векселедержателя, не виникло право регресу до векселедавця по простому векселю.
Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.06, рішення господарського суду м. Києва від 30.08.06 залишити без змін. Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням апеляційним господарським судом ст.ст. 34, 44, 70, 71, 77, 78 Уніфікованого закону “Про переказні та прості векселі».
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних правових підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено в судових актах, 17.08.01 між сторонами укладено договір купівлі-продажу №43 (з наступними змінами), за умовами якого, ВАТ “Київцемент» продає, а ЗАТ “АК “Нива України» купує цемент ПЦ-500 у кількості 1000 тон за ціною 176 грн. за тону з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору склала 176 000 грн. 29.05.02 між сторонами було укладено додаткову угоду №9 до договору №43, у якій сторони дійшли згоди про те, що покупець розраховується за отриманий товар шляхом видачі простого векселя №51300012069234 від 29.05.02 номінальною вартістю 560356,95 грн. зі строком платежу за пред'явленням. Згідно цієї угоди, датою здійснення розрахунку за договором вважається дата підписання акту приймання-передачі векселя, з даного моменту зобов'язання покупця перед продавцем вважаються виконаними.
В цей же день (29.05.02) зазначений вексель був виписаний, та складений акт приймання-передачі векселя. 15.11.02 вексель був пред'явлений до платежу та частково оплачений в сумі 204000 грн. Відповідач звернувся до господарського суду (в межах справи №34/293-44/252) з вимогою про стягнення решти заборгованості за цим векселем. Справа на даний момент не вирішена.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд мотивував свою правову позицію тим, що векселедержатель взагалі не звернувся до векселедавця з вимогою про оплату векселя, що тягне за собою втрату права вимоги по ньому. Втім, з такою правовою позицією не погодився Київський апеляційний господарський суд. Відмовляючи у позові, він вказав на те, що вексель був пред'явлений до платежу в межах встановленого ст.34 Уніфікованого закону, частково оплачений; з приводу решти вексельної заборгованості, то векселедавець в межах строку, передбаченого ст. 70 Уніфікованого закону, звернувся до господарського суду з вимогою про її стягнення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією господарського суду апеляційної інстанції, оскільки вона, на відміну від позиції місцевого господарського суду, підтверджується матеріалами справи. Зокрема, про пред'явлення векселя до оплати свідчить лист № 831 від 15.11.02.
Особливості обігу векселів в Україні, які полягають у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, регулюються до Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції.
Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону, держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб, в тому числі, при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений.
За змістом статті 47 Уніфікованого закону, всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися. Таке саме право належить кожній особі, яка поставила свій підпис на векселі, після того як вона прийме його і здійснить платіж за ним.
Тобто, регрес -це право зворотної вимоги до осіб, які залишаються зобов'язаними всилу їх правового статусу, договірних правовідносин, або конклюдентних дій. У вексельному праві регрес означає вимоги до осіб, крім платника, які зобов'язані за векселем, але їх зобов'язання не є безумовним та прямим, як зобов'язання трасата. Разом з тим, як було встановлено судами, спірний вексель по індосаменту не передавався, а відтак, в даному випадку відсутні індосанти. Вексель простий, тому трасант і трасат -це одна особа, яка є платником за векселем. Тому всилу правової природи простого векселя та права регресу, слід зробити висновок, що вимоги векселедержателя до векселедавця простого векселя є прямими вимогами, а не регресними. За таких обставин судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у визнанні втрати права регресу, оскільки у відповідача такого права і не виникало.
Всилу того, що позовні вимоги сформульовані нечітко, судом апеляційної інстанції правомірно дана відповідь і на питання щодо визнання втрати відповідачем права вимоги за даним векселем. Зі змісту ст. 34 Уніфікованого закону вбачається, що простий вексель строком за пред'явленням повинен протягом року бути пред'явлений до платежу, що і було зроблено в даному випадку. У випадку неплатежу, або неповного платежу, векселедержатель має право опротестувати вексель у встановленому порядку (ст.44 цього Закону), тоді вексель буде мати силу виконавчого документу. Втім, навіть пропуск строку пред'явлення векселю до платежу тягне за собою лише втрату права на протест векселя (а відтак, на отримання виконавчого документу без судового розгляду), але не втрату права вимоги до платника за цим векселем, яка є дійсною протягом трьох років з моменту закінчення строку пред'явлення векселя до платежу (або з моменту виникнення у трасата обов'язку платити після пред'явлення векселя до платежу).
Таким чином, векселедержатель не позбавлений права у випадку, зокрема, неповного платежу, або пропуску строку для пред'явлення векселя до платежу, звернутися до суду з позовними вимогами по даному векселю. Строк позовної давності, всилу вимог ст. 78 та ч.1 ст.70 Уніфікованого закону, за вимогами держателя до векселедавця складає три роки від дати настання строку платежу. Оскільки векселедержатель звернувся до суду 24.02.04, то ним не пропущений строк позовної давності за вимогами по цьому векселю.
За таких обставин, апеляційним господарським судом правомірно відмовлено в позові про визнання втрати Відкритим акціонерним товариством “Київцемент» права регресу до векселедавця. Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117 -1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Агропромислова компанія “Нива України» залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.06 у справі № 24/324 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко