25 січня 2007 р.
№ 7/61
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційні подання
військового прокурора Івано-Франківського гарнізону (далі Прокурор)
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
03.10.06
та на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
07.11.06
у справі
№ 7/61
господарського суду
Івано-Франківської області
за позовом
Міністерства оборони України (далі Міністерство)
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" (далі Товариство),
за участю:
Прокурора,
про
визнання договору недійсним
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
Шамрай О.В. (за дов. № 220/433д від 25.12.06)
- у судовому засіданні 18.01.07;
- відповідача:
Госедло Р.І. (за дов. № 092 від 20.12.06)
- у судовому засіданні 18.01.07;
- Прокурора:
Головатюк Л.Д. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 119 від 22.03.05)
- у судовому засіданні 18.01.07, 25.01.07.
Ухвалою від 11.12.06 колегії суддів Вищого господарського суду України касаційне подання Прокурора № 3020 від 02.11.06 було прийнято до провадження, а ухвалою від 25.12.06 колегії суддів Вищого господарського суду України було прийнято до провадження касаційне подання Прокурора № 3322 від 01.12.06, розгляд справи призначено на 18.01.07.
У судовому засіданні 18.01.07 відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою представників сторін та Прокурора, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.01.07 було оголошено перерву до 25.01.07 для виготовлення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, які оголошено у судовому засіданні 25.01.07.
З урахуванням вимог ст.ст. 58, 1115 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про можливість об'єднання касаційних подань Прокурора № 3020 від 02.11.06 та № 3322 від 01.12.06 по справі № 7/61 господарського суду Івано-Франківської області в одне касаційне провадження.
Рішенням від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області (суддя Кишинський М.І.) позовні вимоги Міністерства задоволено.
Визнано недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.04, укладений між Міністерством та Товариством.
Товариство зобов'язано повернути Міністерству все отримане майно по договору міни від 24.09.04, одержане від Міністерства згідно акту приймання-передачі від 24.09.04, а саме:
- нерухоме майно військового містечка № 9 (м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 26);
- № 3 (м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 19);
-№ 71 (м.Івано-Франківськ, вул.Трускавецька, 26);
-№ 90 (м.Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 81);
-№ 4 (м.Івано-Франківськ, вул.Шпитальна, 5);
-№ 55 (с.Крихівці, Івано-Франківської міської ради, вул.22 січня, 166а);
-№ 13 (м.Івано-Франківськ, вул.Національної гвардії, 146).
Міністерство зобов'язано компенсувати Товариству 5 554 392,00 грн. за договором міни.
З Товариства на користь Міністерства стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір міни нерухомого військового майна укладено з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919.
Ухвалою від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області (суддя Кишинський М.І.) задоволено заяву Міністерства від 18.07.06 про затвердження мирової угоди у даній справі.
Мирову угоду від 18.07.06 по справі № 7/61 затверджено в наступній редакції:
"Позивач: Міністерство, в особі Александрова Олексія Костянтиновича, що діє на підставі довіреності № 220/236/д від 17.07.06, з однієї сторони, та
Відповідач: Товариство, в особі Мельника Олега Григоровича, що діє на підставі довіреності № 03/15 від 10.05.06, з другої сторони, надалі спільно іменовані "Сторони", дійшли згоди про укладення мирової угоди по справі № 7/61 про наступне:
1. Сторони підтверджують, що на виконання умов договору міни нерухомого військового майна на житло військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.04, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО за реєстровим №1532, Позивач передав, а Відповідач прийняв нерухоме військове майно військових містечок № 3 (м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 19), № 4 (м.Івано-Франківськ, вул.Шпитальна, 5), № 9 (м.Івано-Франківськ, вул.СічовихСтрільців, 26), № 13 (м.Івано-Франківськ, вул.Національної Гвардії, 14Б), № 55 (с.Крихівці, Івано-Франківської міської ради, вул.22 січня, 166А), № 71 (м.Івано-Франківськ, вул.Трускавецька, 26), № 90 (м.Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 81) загальною вартістю 5 554 392,00 грн., та Відповідач передав, а Позивач прийняв 66 квартир у м.Коломия Івано-Франківської області та 9 квартир у м.Івано-Франківськ, загальною вартістю 5 555 611,00 грн.
Різниця між вартістю відчуженого військового майна та вартістю одержаних квартир в сумі 1 210,00 грн. безкоштовно зараховано на користь Позивача.
2. Відповідач бере на себе зобов'язання додатково у п'ятиденний термін після набрання чинності даною Мировою угодою перерахувати на рахунок Позивача (банк Одержувача: ОПЕРУ Державного казначейства України; ЄДРПОУ 00034022; код банку (МФО) 820172; рахунок №35227031003192) 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) гривень.
3. Після виконання даної Мирової угоди зобов'язання Сторін за договором міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.09.04 вважаються виконаними повністю та припиненими. Мирова угода підлягає виконанню після її затвердження господарським судом, в зв'язку із чим рішення суду від 30.05.06 по справі № 7/61 сторони не мають права застосовувати.
4. Підписання даної Мирової угоди Сторони стверджують, що після її повного виконання ні одна із сторін не буде мати та не може виставляти жодних вимог та претензій одна до одної.
5. Дійсна мирова угода укладена у трьох примірниках, по одному для кожної із сторін та один примірник для суду.
6. Дана Мирова угода набирає чинності з моменту підписання та затвердження господарським судом."
Також, вказаною ухвалою скасовано забезпечення позову, застосоване ухвалою суду від 25.04.06.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що така угода укладена уповноваженими особами, та не суперечить інтересам сторін та держави, оскільки спірні питання між сторонами врегульовано, в т.ч. щодо оплати за об'єкти міни, яку Товариство за мировою угодою зобов'язалося здійснити в сумі 5 000 000,00 грн., що більше ніж в 5 разів перевищує фактичну недоплату, встановлену рішенням суду.
Постановою від 03.10.06 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Д.Новосад, суддів -О.Михалюк, Г.Мельник) ухвалу від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області залишено без змін, а в задоволенні апеляційного подання Прокурору відмовлено.
При винесенні постанови від 03.10.06 апеляційний суд прийшов до висновку, що місцевим судом було підставно враховано позицію Міністерства, викладену в судових засіданнях щодо підтримання заяви про затвердження мирової угоди. Щодо заперечень Прокурора, апеляційний суд вказав про недоведеність ним порушень державних інтересів у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди у справі.
Постановою від 07.11.06 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Д.Новосад, суддів -О.Михалюк, Г.Мельник) апеляційне подання Прокурора задоволено частково.
Рішення від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області скасовано.
Провадження у справі припинено.
Постанова від 07.11.06 мотивована тим, що згідно п. 14 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі рішення Міністерства, а тому розпорядження Міністерства "Про відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військово службовців та членів їх сімей" від 17.09.04 № 50 було видано в межах наданих йому Кабінетом Міністрів України повноважень та не потребувало додаткового погодження останнім. Крім того, апеляційний суд зазначив, що порядок надання погодження на відчуження об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками архітектури, на момент укладення спірного договору відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини встановлено не було, а тому особа, що здійснювала відчуження майна, не могла отримати таке погодження, а отже при укладенні спірного договору не було порушено ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Не погодившись з постановами від 03.10.06 та від 07.11.06 Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційними поданнями в яких просить: ухвалу від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 03.10.06 Львівського апеляційного господарського суду скасувати; рішення від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 07.11.06 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Свої вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, Прокурор зазначає, що при укладанні спірного договору міни від 24.09.04 Міністерство перевищило свої повноваження щодо розпорядження військовим майном, оскільки Кабінетом Міністрів України рішення щодо його відчуження не приймалось.
Також, Прокурор вказав на безпідставність посилання апеляційного суд в постанові від 07.11.06 на рішення від 25.04.06 Кіровоградського районного суду щодо визнання договору міни нерухомого військового майна на житло військовослужбовців від 24.09.04 дійсним, оскільки вказане рішення є таким, що не вступило в законну силу у зв'язку з його скасуванням 26.11.06 Апеляційним судом Кіровоградської області.
Крім того, Прокурор зазначив, що судами неправомірно не було взято до уваги його заперечення щодо укладення мирової угоди, оскільки відповідно до ст. 22, 29, 78 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, а тому відмова Міністерства від позову, формою якої є мирова угода, не є обов'язковою для прокурора, а тому, на його думку, спір підлягає вирішенню по суті.
У письмовому запереченні на касаційні подання Товариство щодо доводів Прокурора заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить в їх задоволенні відмовити, а оскаржені судові акти залишити без змін.
На день розгляд справи про суті письмовий відзив на касаційні подання від Міністерства не надійшов. Представник Міністерства у судовому засіданні 18.01.07 щодо доводів Прокурора заперечував, касаційні подання просив залишити без задоволення, а оскаржені постанови без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційні подання, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та Прокурора, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 17.09.04 Міністерством було видано розпорядження № 50 "Про відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", яким директору Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства було доручено здійснити відчуження військового майна в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, з визначеним у додатку переліком майна, що підлягає відчуженню шляхом обміну на житло.
На підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що 24.09.04 між Міністерством та Товариством було укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і їх сімей (далі Договір), відповідно до умов якого Товариством передано, а Міністерством прийнято квартири, ринкова вартість яких (з ПДВ) становить 5 555 611,00 грн., в свою чергу, Міністерством передано, а Товариством отримано нерухоме військове майно військових містечок №№ 3, 4, 9, 13, 55, 71, 90 по загальній залишковій вартості 3 731 950, 00 грн. (загальній ринковій вартості -5 554 392,00 грн.). При цьому, судовими інстанціями встановлено, що даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс І.П.
При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що серед об'єктів військового майна, що передавались по договору міни, був будинок по вул.Шпитальна № 5 в м.Івано-Франківську, 1672-1682 років побудови, який рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 26.05.81 № 238 внесений до Реєстру пам'яток містобудування та архітектури Івано-Франківської області під № 164-ІФ, та будинок № 19 по вул.Грушевського в м.Івано-Франківськ, споруджений в 1925-1927 роках як урядова будівля союзу польських залізничників, що внесений до Реєстру пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення рішенням облвиконкому від 26.05.81 № 238 (охоронний № 176-ІФ).
Судовими інстанціями встановлено, що при відчуженні споруд військових містечок № 3, 4, які є пам'яткою архітектури місцевого значення, при укладенні Договору не було отримано погодження в порядку, визначеному ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні Сили України" (ч.2 ст. 14) та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно яких майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери правління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, відповідно до Закону здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Загальні норми щодо порядку відчуження військового майна визначені ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно ч. 2 якої, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при укладенні спірного Договору міни, Міністерство перевищило свої повноваження щодо розпорядження військовим майном (майновими комплексами), оскільки рішення Кабінетом Міністрів України щодо його відчуження не приймалося.
Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919 є нормативно-правовим актом, виданим на основі ст. 6 зазначеного Закону і на виконання його приписів, а отже є підзаконним актом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та керуючись роз'ясненнями п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" суди при вирішенні господарського спору повинні виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Суди зазначеного не врахували і помилково поклали в основу судових рішень вказаний підзаконний акт, а саме п. 14 Положення щодо відчуження військового майна у результаті передачі його юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, яким всупереч нормам закону визначено, що рішення про відчуження такого військового майна приймає Міністерство оборони України. При цьому положення закону до спірних правовідносин не застосували.
Щодо постанови апеляційного суду, якою залишено без змін ухвалу про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.
З правового аналізу норм чинного законодавства, зокрема, ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом: укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону у певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для даного договору, а таке погодження не було здійснено, та ін. Сторони не позбавлені права укласти угоду про внесенні змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору.
Розглядаючи заяву про затвердження мирової угоди, місцевий суд зазначеного не врахував, а апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, не звернув увагу на необхідність перевірки вказаних обставин.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційне подання військового прокурора Івано-Франківського гарнізону № 3322 від 01.12.06 задовольнити.
Ухвалу від 17.08.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 03.10.06 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 7/61 господарського суду Івано-Франківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційне подання військового прокурора Івано-Франківського гарнізону № 3322 від 01.12.06 задовольнити.
Рішення від 30.05.06 господарського суду Івано-Франківської області та постанову від 07.11.06 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 7/61 господарського суду Івано-Франківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
І.Ходаківська