Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
06 липня 2015 р. № 820/6052/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Лук'яненко М.О.,
за участі секретаря судового засідання Звягіна Я.І.,
представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.01.2014 року за №0000050172, №0000040172.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган протиправно та безпідставно зазначив на порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 п.175.5.2 п.177.5 ст. 177, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), проте позивач вказаних порушень законодавства не допускав, а тому вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечить ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення позиція яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що контролюючим органом правомірно зафіксовано порушення чинного податкового законодавства України, а отже і винесені на підставі висновків перевірки податкові повідомлення - рішення є законними, просив у позові відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку:
Позивач як фізична особа - підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 13.07.2010 року, що підтверджується свідоцтвом серії В03 №899583 (т. 1 а.с. 127).
Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 взято на облік в органах доходів і зборів як платника податків з 14.07.2010 року за реєстраційним номером 26095, що підтверджується довідкою від 14.07.2010 року №1295 (т. 1 а.с. 129).
Фахівцем Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, податковий номер НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлені актом від 22.11.2013 року №2010/20-38-17-02-07/НОМЕР_1, яким зафіксовані порушення: п.175.5.2 п.177.5 ст. 177, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 59960 грн. в т.ч. за січень 2011 року на 413 грн., за лютий 2011 року на 78 грн., за жовтень 2011 року на 4238 грн., за листопад 2011 року на 10900 грн., за січень 2012 року на 11788 грн., за квітень 2012 року на 2304 грн., за травень 2012 року на 23015 грн., за червень 2012 року на 7224 грн. (т. 1 а.с. 71-123).
На підставі акту перевірки від 22.11.2013 року відповідач виніс податкові повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №№0000050172, №0000040172 (т. 1 а.с. 11-12).
Не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався своїм правом адміністративного оскарження та подав скарги до ГУ Міндоходів у Харківській області (т.1 а.с. 64-70).
Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 23.05.2014 року №3117/Д/20-40-10-04-17, скаргу в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №0000040172 задоволено, а податкове повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №0000040172 - скасовано, при цьому, податкове повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №0000050172 залишено без змін, а скаргу в цій частині без задоволення (т. 1 а.с. 132-135).
В силу приписів п.55.1 ст. 55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Суд зауважує, що податкове повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №0000040172 не підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню, оскільки станом на час розгляду справи у суді, дане податкове повідомлення - рішення скасоване рішенням ГУ Міндохдів у Харківській області від 23.05.2014 року (т. 1 а.с. 132-135), а отже є нечинним та не може покладати на платника податків будь -яких обов'язків.
Щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 17.01.2014 року №0000050172, суд зазначає наступне.
Поряд із цим, суд зауважує, що ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судовим розглядом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Компанія ВІВАС" (виконавець) укладено договір про надання послуг №02-10 від 01.10.2011 року, за умовами якого виконавець зобов'язується на замовлення замовника надати послуги з виготовлення та розміщення рекламно - інформаційних матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити вартість наданих виконавцем послуг на умовах цього договору (т. 1 а.с. 43-44).
Відповідно до п.3.2 замовник зобов'язаний: своєчасно здійснити оплату наданих виконавцем послуг, своєчасно надати достовірну інформацію, яка потрібна для виконання послуг, затвердити надані виконавцем оригінал-макети.
Згідно п.3.4 виконавець зобов'язаний: перед розміщенням рекламно - інформаційних матеріалів замовника узгоджувати із замовником всі оригінал-макети, розмістити рекламно - інформаційні матеріали згідно затверджених оригінал - макетів та строків, знайомити замовника на його вимогу з ходом робіт, що виконуються виконавцем в рамках цього договору, тощо.
На підтвердження виконання сторонами умов договору №02-10 від 01.10.2011 року, позивачем до суду не надано ані затверджених оригінал-макетів, ані інформації про ознайомлення з ходом робіт, що виконувалась в рамках цього договору, ані актів приймання-передачі із зазначенням змісту та обсягу господарської операції, ані звітів про надані послуги.
Суми податку на додану вартість за зазначеним вище договором позивачем віднесено до складу податкового кредиту.
При цьому, в матеріалах справи містяться податкові накладні, підставами складання яких є договори купівлі - продажу: 91-10 від 26.10.2011 року,№53-11 від 28.11.2011 року, №50-11 від 24.11.2011 року, №49-11 від 24.11.2011 року, №01-19 від 08.11.2011 року, №31-19 від 11.11.2011 року, №38-11 від 17.11.2011 року, №51-11 від 24.11.2011 року, 29-04 від 20.04.2011 року, №30-04 від 20.04.2011 року, №31-04 від 20.04.2011 року, №39-04 від 27.04.2011 року, №25-05 від 10.05.2011 року, №26-05 від 10.05.2011 року, №24-05 від 10.05.2011 року, №36-05 від 22.05.2011 року, №33-05 від 22.05.2011 року, №35-05 від 22.05.2011 року, №37-05 від 22.05.2011 року, №43-05 від 24.05.2011 року, №38-05 від 24.05.2011 року, №17-06 від 07.06.2011 року, від 26.06.2012 року, від 26.06.2012 року, №19-01 від 16.01.2012 року, №17-01 від 16.01.2012 року, №58-01 від 25.01.2012 року, №18-01 від 16.01.2012 року, №64-01 від 27.01.2012 року (т. 1 а.с. 13-42).
Таким чином, жодна із вище вказаних податкових накладних, виписаних продавцем ТОВ "Компанія ВІВАС" покупцю ФОП ОСОБА_3, не містить посилань на укладений між даними сторонами договір про надання послуг №02-10 від 01.10.2011 року.
Крім того, суд зауважує, що матеріали справи не містять, передбачені істотними умовами договору №02-10 від 01.10.2011 року, оригінал-макети, фото-звіти про розміщення матеріалів, зразки розміщених матеріалів, рахунки-фактури, докази оплати за надані послуги, акти приймання-передачі із зазначенням змісту та обсягу господарської операції, звітів про надані послуги.
Поряд із цим, суд зазначає, що в перевіряємий період між позивачем (замовник) та ТОВ "АЗ-Трейд" (виконавець) укладено договір постачання №5/01 від 19.01.2011 року, за умовами якого виконавець продає, а замовник купує канцелярські товари та друковану продукцію згідно накладної (т. 1 а.с. 47-48).
Згідно до п.2.1 даного правочину товари поставлені за цим договором, повинні відповідати стандартам вказаним в технічних специфікаціях і коли стандарт не вказаний відповідним стандартам країн походження товарів.
Відповідно до п.3.1 даного договору виконавець повинен поставити замовнику товар по кількості і якості відповідно до супровідної та другої документації (сертифікати виробника, технічні паспорти, інструкції по виконанню, гарантійні сертифікати), котра потрібна відповідно з діючим законодавством України.
На підтвердження виконання умов укладеного правочину позивачем надано податкові накладні: №10 від 19.01.2011 року на загальну суму 2478,00 грн., в т.ч. ПДВ 413,0 грн., №38 від 24.02.2011 року на загальну суму 467,52 грн., в т.ч. ПДВ 77,92 грн. (т. 1 а.с. 45-46).
Однак, матеріали справи не містять передбаченої умовами договору документації: а саме: сертифікати виробника, технічні паспорти, інструкції по виконанню, гарантійні сертифікати, документи на підтвердження оплати за поставлені ТМЦ, акти приймання-передачі із зазначенням змісту та обсягу господарської операції.
Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь - які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Порядок формування податкового кредиту передбачений положеннями ст. 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) .
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем ні під час перевірки, ні під час розгляду справи не надано доказів, які б підтверджували реальність вчинених правочинів, а саме: по договору про надання послуг №02-10 від 01.10.2011 року відсутні податкові накладні, рахунки-фактури, докази оплати за надані послуги, оригніал-макети, фото-звіти про розміщення матеріалів, зразки розміщених матеріалів, акти приймання-передачі із зазначенням змісту та обсягу господарської операції, звітів про виконання робіт; по договору постачання №5/01 від 19.01.2011 року, відсутні: сертифікати виробника, технічні паспорти, інструкції по виконанню, гарантійні сертифікати, документи на підтвердження оплати за поставлені ТМЦ, акти приймання-передачі із зазначенням змісту та обсягу господарської операції.
Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку, що відсутність первинної документації виключає право платника податків на віднесення сум до складу податкового кредиту.
Суд зазначає, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.
З огляду на зазначене, враховуючи ненадання належним чином оформленої первинної документації, відсутності документів щодо підтвердження реальності проведених операцій, з яких можливо встановити зміст та обсяги надання послуг, позивач не підтвердив реальність господарських операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.
Положеннями ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до неправомірного обрахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, та як наслідок обґрунтовано винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 року №0000050172.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набув чинності 23.10.2013 року, внесені зміни до Закону України "Про судовий збір", зокрема підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру розмірі судового збору становить 2 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірі мінімальних заробітних плат, а за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.
Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн..
В даному випадку, враховуючи майнові вимоги позивача, при поданні адміністративного позову, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 повинна сплатити не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, тобто судовий збір у розмірі 1827,00 грн.
Враховуючи, що у задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь бюджету недоплачену суму судового збору у розмірі 1689,30 грн.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.
Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (м. Харків, вул. Плеханівська, б. 147, кв. 701, код НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (одержувач-УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код ОКПО 37999628, банк ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011) судовий збір у розмірі 1689,30 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят дев'ять гривень 30 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 13 липня2015 року.
Суддя М.О. Лук'яненко