"06" липня 2015 р.Справа № 916/1879/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна";
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ІСТ ОІЛС Україна"
про стягнення 237363,32 грн.;
Суддя Погребна К.Ф.
В судових засіданнях приймали участь представники:
Від позивача: Бєляєва І.О . - довіреність;
Від відповідача: Карпенко К.М. - довіреність;
В судовому засіданні 06.07.2015р. приймали участь представники:
Від позивача: Бєляєва І.О . - довіреність;
Від відповідача: Карпенко К.М. - довіреність;
Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна" звернулось до суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ІСТ ОІЛС Україна" про стягнення заборгованості в сумі 221507,07грн. яка складається з основного боргу в сумі 141231,75грн., пені в розмірі 30989,73грн., 3% річних в сумі 2635,04грн. та інфляційних витрат в розмірі 46650,55грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.05.2015р. було порушено провадження по справі №916/1897/15 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.
30.06.2015р. представник позивача надав до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, відповідно якої просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 237363,32грн. яка складається з основного боргу в сумі 141231,75грн., пені в розмірі 20542,45грн., 3% річних в сумі 2635,04грн. та інфляційних витрат в розмірі 72954,08грн.
Відповідно до приписів ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Вищенаведена редакція позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна", згідно з вказаною заявою є остаточною, у зв'язку з чим приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в них вимог.
Відповідач в судове засідання з'явився, надав відзив на позов відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача 24.06.2015р. надав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке судом було відхилено з огляду на його необґрунтованість.
В судових засіданнях в порядку ст. 77 ГПК України проголошувались перерви з 15.06.2015р. до 24.06.2015р. та з 24.06.2015р. до 06.07.2015р.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 06.07.2015р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.
09.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ІСТ ОІЛС Україна" (Покупець) був укладений договір поставки №40/15/2014 (далі - договір).
Відповідно п.1.1 договору, в строки (терміни) і на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати покупцю у власність насіння сільськогосподарських культур (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товару, найменування, асортимент, ціна і кількість якого зазначається в додатку (ах) до договору, які є його невід'ємними частинами.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що договорі набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р.. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих зобов'язань, які залишилися невиконані ним.
Право власності на поставлений товар, а також ризики випадкового пошкодження чи знищення товару переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару (п.1.2 договору).
Ціна товару визначається в додатку (ах) до договору, які є невід'ємними частинами договору (п.2.1 договору). Загальна ціна договору являє сумарну вартість всього товару, що поставляється за цим договором згідно додатку (ів), що є його невід'ємними частинами (п.2.2 договору).
Відповідно п.3.1 договору, порядок, розмір та строки розрахунків за поставлений товар визначається в додатку (ах) до договору. Підставою платежу є цей договір та додатки до нього, Покупець здійснює оплату вартості товару у безготівковій формі (п.3.2 договору). Датою оплати вважається дата зарахування грошей на поточний рахунок Постачальника (п.3.3 договору).
Пунктом.4.1 договору визначено, що постачальних зобов'язується передати покупцю товару відповідно до умов цього договору, а покупець зобов'язується своєчасно і в повному об'ємі прийняти товар і оплатити його на умовах, зазначених у цьому договорі або у додатках до нього (пп.4.3.1 договору).
Поставка товару проводиться на умовах і в терміни, вказані у відповідних додатках до договору (п.5.1 договору). Датою поставки товару чи його частини вважаться дата підписання сторонами видаткової накладної (п.5.2 договору).
Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості та асортименту відповідно до видаткової накладної (п.6.4 договору). Факт передачі і приймання товару оформлюється видатковою накладною (п.6.5 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі 11.04.2014р. був підписаний додаток №2 до договору №40/15/2014 від 09.04.2014р. Відповідно до умов якого сторони домовились про поставку 159 посівних одиниць насіння кукурудзи гібриду КВС Амбер за 888,25грн. з ПДВ за посівну одиницю на загальну суму 141231,75грн. в тому числі ПДВ 23538,63грн.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання, виконав належним чином та в повному обсязі, поставив 15.04.2014р. відповідачу товар згідно видаткової накладної №80468626 в повному обсязі 159 п.о. на суму 141231,75грн. в тому числі ПДВ 23538,63грн.
Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить печатка на видаткові накладній №80468626, підпис Рижова Ігоря Миколайовича, який діяв за довіреністю №173 від 10.04.2014р. та який отримав товар.
Згідно п.8.1 додатку №2 до договору поставки №40/15/2014р. від 09.04.2014р. оплата вартості товару в розмірі передбаченим даним додатком, здійснюється до 01.09.2014р.
Проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав, вартість поставленого товару в сумі 141231,75грн. не оплатив.
23.01.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №30 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 141231,75грн. та штрафні санкції, проте зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язання за договором №40/15/2014 від 09.04.2014р. щодо розрахунку за отриманий товар, стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна" з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Статтю 712 ЦК України передбачено, що договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №40/15/2014 від 09.04.2014р. в сумі 141231,75грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором поставки №40/15/2014 від 09.04.2014. а саме не сплатив позивачу вартість отриманих послуг, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 20542,45грн.
Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Підпунктом 8.4 договору передбачено, що у випадку несплати платежів у строки, встановлені цим договором до додатковими угодами до нього, покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожень день прострочення. В разі прострочення сплати за товар по кожному з етапів оплати більше ніж на 7 календарних днів покупець зобов'язаний виплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення платежу.
Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна" в частині стягнення з відповідача пені в сумі 20542,45грн. за порушення грошових зобов'язань за договором №40/15/2014 від 09.04.2014р. підлягають задоволенню.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.
Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 2635,04грн. та інфляційні витрати в сумі 72954,08грн. Розглянувши надані позивачем розрахуни трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ІСТ ОІЛС Україна" трьох відсотків річних в сумі 2635,04грн. та інфляційні витрати в сумі 72954,08грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Запереченні відповідача до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.
Що стосується клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду в порядку ст. 83 ГПК України суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до приписів ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
За пп. 1.3 п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
Згідно п. 2 вказаного Роз'яснення підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності.
Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України, господарський суд повинний встановлювати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача та також може призвести до негативних наслідків для нього.
Відстрочку виконання рішення господарський суд повинен надавати лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом. (див. постанову Вищого господарського суду від 07.06.2005р., № 23/32-04-750 "Про розстрочення виконання рішення господарського суду")
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Отже, враховуючи той факт що відповідачем матеріалах не надано доказів на підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства, виняткових обставин та неможливості виконання рішення, суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ІСТ ОІЛС Україна" (6800, Одеська область, м. Іллічівськ, аул. Шевченка, 9-А/75-Н; код:37089765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС - Україна" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, 8-й поверх, код: 31189761) 141231 (сто сорок одну тисячу двісті тридцять одну)грн. 75 коп. - основного бору, 20542 (двадцять тисяч п'ятсот сорок дві)грн. 45 коп. - пені, 2635 (дві тисячі шістсот тридцять п'ять)грн. 04 коп. -3% річних, 72954 (сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири)грн. 08 коп. - інфляційних витрат та 4747 (чотири тисячі сімсот сорок сім)грн. 27 коп. - судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 13 липня 2015 р.
Суддя К.Ф. Погребна