ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.07.2015Справа №910/15183/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект»
До Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство
«Чорноморнафтогаз»
Про стягнення 506 971,41 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Ващенко М.С, - по дов. № 9юр від 29.12.2014
від відповідача Осадча А.І. - по дов. № 18 від 09.04.2015
Варданян А.А. - по дов. № 03 від 05.01.2015
Суть спору :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» 506 971,41 грн., з яких: 281 642,40 грн. основного боргу, 203 499,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 21 829,22 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 498 від 24.05.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 порушено провадження у справі № 910/15183/15 та призначено справу до розгляду на 07.07.2015.
Позивач в судовому засіданні 07.07.2015 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач у поданому 07.07.2015 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву суму основного боргу в розмірі 281 642,40 грн. визнає, а в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних проти позову заперечує та просить зменшити їх розмір здійснивши їх нарахування до 26.02.2014 (до моменту настання форс-мажорних обставин). Відповідач зазначає, що він здійснював основну господарську діяльність за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. З 27.02.2014 для відповідача стало неможливим здійснювати свою господарську діяльність на території, яка має статус тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Окупація території України є надзвичайною подією та спричинила значні втрати та блокування діяльності відповідача, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України № 2018 про форс-мажорні обставини. Наразі наявність великої кількості кредиторів та вкрай скрутне становище відповідача унеможливлює виконання рішення суду. З урахуванням викладеного просить суд відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2016.
Позивач в судовому засіданні 07.07.2015 заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.
В судовому засіданні 07.07.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
24.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» (позивач, постачальник) та Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 498 (далі - договір).
Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно специфікації, а саме заземлювач анодний ТДМ 10-20-1Г у кількості 13 штук, загальною вартістю 281 642,40 грн., а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених даним договором.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 281 642,40 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 203 499,79 грн. та 3% річних в сумі 21 829,22 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012 (п. 11.1. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору товар постачається постаDDP - база ПТОиК, АР Крим, Сакський район, с. Каменоломня, вул. Київська, 7 (у відповідності до термінів правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000). Транспортні витрати з доставки товару до пункту призначення включені у ціну товару.
Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач на виконання умов договору за видатковою накладною № 1326 від 03.07.2012, поставив відповідачеві товар у повному обсязі на загальну суму 281 642,40 грн.
Також на підтвердження здійснення поставки товару позивачем відповідачі сторонами 03.07.2012 складено акт прийому-передачі до договору.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Пунктом 4.2. договору визначено, що оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) днів після поставки товару та підписання акту приймання-передачі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 7.1.1. договору покупець зобов'язався своєчасно і повному обсязі оплатити поставлений товар.
Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка не оспорена відповідачем та становить 281 642,40 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 281 642,40 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 203 499,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 21 829,22 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 600,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 536,85 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).
Клопотання відповідача про зменшення розміру нарахування інфляційних втрат та 3% річних з посиланням на ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України також закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Стаття 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Проте, виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Вказаними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
Згідно з п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Як вбачається з п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.
Заявником підтверджено, що в зв'язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим всі активи, установчі документи та печатка ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» були втрачені. При цьому, ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» також не має доступу ані до реєстру укладених підприємством договорів, ані до оригіналів документів, що відображають фінансово-розрахункові та інші господарські операції, зокрема і тих, на які посилається позивач.
Оскільки, статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Отже, неможливість ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» розпоряджатися належним йому нерухомим майном, внаслідок зазначених подій, відноситься до обставин, що в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України ускладнюють виконання рішення.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України від 03.06.2015 ВП № 47687434 було накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунках відповідача у межах суми 28 847 748,95 грн.
Слід зазначити, що відповідач є стратегічним об'єктом, заснованим на державній власності, грошові кошти та рухоме майно якого арештовані, а нерухоме майно знаходиться на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, що є обставинами, які ускладнюють виконання рішення у даній справі.
Окрім цього відповідачем отримано сертифікат Торгово-промислової палати України № 2018 від 03.12.2014 про форс-мажорні обставини, якою засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 27.02.2014 для ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», які на момент видачі сертифікату тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Згідно з п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Отже, розглянувши заяву про відстрочку виконання рішення, господарський суд визнає причини, з яких рішення суду не може бути виконано у встановлений термін, поважними, та вважає можливим задовольнити заяву та відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/15183/15 від 07.07.2015 до 01.01.2016.
Задовольняючи заяву відповідача, суд приймає до уваги і ту обставину, що при застосуванні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України щодо відстрочки виконання вказаного рішення є більш вірогідним і є підстави вважати, що будуть здійснено заходи по його належному та своєчасному виконанню.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85, 121 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 26, офіс 505, код ЄДРПОУ 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Стан-Комплект» (03040, м. Київ, вул. М.Стельмаха, 10-А, код ЄДРПОУ 22916099) 281 642 (двісті вісімдесят одна тисяча шістсот сорок дві) грн. 40 коп. основного боргу, 203 499 (двісті три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 79 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 21 829 (двадцять одна тисяча вісімсот двадцять дев'ять) грн. 22 коп. - 3% річних, 10 139 (десять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору, відстрочивши виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/15183/15 від 07.07.2015 до 01.01.2016.
Повне рішення складено 10.07.2015.
СуддяВ.В.Сівакова