Справа № 815/1917/15
07 липня 2015 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Радчука А.А.,
при секретарі судового засідання - Гур'євої К.І.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2 (ордер від 08.04.2015 №000650)
представників відповідачів - Бачерікової Д.О. (довіреність від 23.12.2014 №954/15-70-10)
Хренкової М.Б. (довіреність від 23.12.2014 №948/15-70-10)
Свідків: ОСОБА_5 (посвідчення НОМЕР_1)
ОСОБА_6 (посвідчення НОМЕР_2)
ОСОБА_7 (посвідчення НОМЕР_3)
ОСОБА_8 (паспорт серії НОМЕР_4)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південної митниці Міндоходів, Одеської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі, -
01 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південної митниці Міндоходів, Одеської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з березня 1981 року по 02 березня 2015 року безперервно проходив державну службу в органах доходів і зборів (митних органах України). Наказом Південної митниці Міндоходів від 02.03.2015 №29-о, який виданий головою комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів Авдєєвим Е.Є., ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-Порт» Південної митниці Міндоходів, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, підставами для звільнення визначено п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає, вказане рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
ОСОБА_1 зазначив, що загальний стаж його безперервної роботи складає майже 34 роки, що свідчить про тривалість проходження служби. У 1998 році, обіймаючи посаду начальника митного поста «Одеса - Порт», через його професійну діяльність злочинцями скоєно замах на його життя, внаслідок якого він отримав три кульові поранення та є інвалідом 2 групи, на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказані обставини підтверджуються публікаціями у ЗМІ та довідкою з його особистої справи. За часи служби ОСОБА_1 має подяки та нагороди. У 2001 році Головою державної митної служби України Соловком Ю.П. ОСОБА_1 нагороджено нагрудним знаком «За сумлінну службу в митних органах», а у 2009 році - медаллю «За сумлінну службу в митних органах». На адресу Державної митної служби України 18.10.2006 надійшов лист від голови місії ЄС про подяку за участь у другій спільній операції з прикордонного контролю, переклад якого виконано російською мовою. За вагомий особистий внесок у захист економічних інтересів держави, забезпечення дотримання митного законодавства, багаторічну плідну працю, головою Одеської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 нагороджено почесною грамотою. Дисциплінарних стягнень не має.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Позивач зазначив, що надавши йому 04.12.2014 на підпис письмове попередження, яке містило інформацію щодо пропозицій працевлаштування інших службових осіб та лише одну пропозицію для нього про зайняття вакантної посади нижчої ніж займана ним (головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт»), на думку позивача Південною митницею Міндоходів порушено його конституційне право на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.
ОСОБА_1 зазначив, що роботодавцем фактично проведено перегрупування працівників відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт», оскільки займану ним посаду запропоновано колишньому начальнику цього відділу ОСОБА_13, який є менш досвідченим працівником, а посаду начальника відділу - особі, яку щойно прийнято на службу (до штату працівників органів доходів і зборів). Скорочення посад та чисельності співробітників у відділі митного оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт» не проводилось, однак на посаду заступника начальника відділу призначено службовця з меншим досвідом та стажем роботи, чим на думку позивача, також порушено його право на працю та більш високу зарплатню ніж ту, яку має отримувати головний інспектор відділу. Вважає таке перегрупування недоцільним.
Також, позивач зазначив, що через те, що відповідачем йому фактично відмовлено у праві завершити кар'єру державного службовця, працюючи на займаній посаді ще усього 4,5 місяці до 11.07.2015 (виповнення граничного віку державного службовця - 62 років), він вже майже місяць страждає, намагаючись у думках запобігти цій ситуації, пояснення для себе причин такого несправедливого рішення керівництва. Постійні та нав'язливі переживання, психічна напруга з приводу обізнаності всіх працівників митного поста «Одеса - Порт», про те, що його звільнили на пенсію не як досвідченого професіонала, а як непотрібну та зайву у робочому процесі людину, порушили звичайний режим його життєдіяльності, у тому числі нічний відпочинок (сон). У зв'язку з цим, позивач вважає, що внаслідк незаконного звільнення, йому завдано значної моральної шкоди, яку він оцінює у 20000,00 грн.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позові, просили задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні представники відповідачів позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (Том І арк. справи 55-57), в обґрунтування яких зазначено наступне.
Наказом Південної митниці Міндоходів від 02.03.2015 №29-0 «Про звільнення ОСОБА_1.» ОСОБА_1 звільнено 02 березня 2015 року із займаної посади заступника начальника відділу оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт» Південної митниці Міндоходів, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Згідно з положенням п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Зі змісту вказаної норми, як зазначив представник відповідачів, витікає, що реорганізація підприємства є самостійною підставою для розірвання з працівником такого підприємства трудового договору, укладеного на невизначений строк.
У відповідності до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України створено Одеську митницю ДФС, як територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України реорганізовані територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби України за переліком згідно з додатком №2, в тому числі реорганізовано Південну митницю Міндоходів її приєднання до Одеської митниці ДФС.
Таким чином, на думку представника відповідачів, мали місце законні підстави для прийняття рішення про розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до п. 10 Положення про Одеську митницю ДФС, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 27.08.2014 №81, розділу 2.1 «Керівництво Митниці та їх повноваження» Регламенту Одеської митниці ДФС, затвердженого наказом Одеської митниці ДФС від 31.12.2014 №63 начальник митниці в порядку, визначеному законодавством, приймає рішення щодо призначення або переведення працівників митниці на посади в митниці, виходячи з їх кваліфікації та продуктивності праці, дотримання трудової дисципліни, досвіду роботи в органах доходів і зборів.
Представник відповідачів зазначив, що за наявною інформацією персоналу Одеської митниці ДФС ОСОБА_1, не зважаючи на тривалий час роботи митниці, за час перебування на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» не досяг суттєвих результатів в напрямку збільшення надходжень до Державного бюджету, боротьби з контрабандою та протидії митним правопорушенням, розробки технологічних схем, надання пропозицій щодо вдосконалення роботи відділу або митного поста, поліпшення показників діяльності роботи ввіреного підрозділу.
У зв'язку з чим, начальником митниці й було прийнято рішення про запропонування ОСОБА_1 посади з меншим обсягом роботи в тому ж підрозділі - головного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-порт», про що свідчить письмове Попередження про наступне вивільнення від 04.12.2014, яке містить власноручний запис позивача від 05.12.2014 про відмову від запропонованої посади.
Також, представник відповідачів зазначив, що ОСОБА_1 у позові зазначено, що при його звільненні з державної служби голова комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів не додержався приписів ч. 2 ст. 49-2 КзпПУ, якими передбачено необхідність врахування роботодавцем переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, проте позивачем не наведено, які умови продуктивності праці і кваліфікації ним вважаються рівними, унаслідок чого настає необхідність врахування перелічених вище обставин, що надають перевагу.
Крім того, як зазначив представник відповідачів, що в особистій справі позивача відсутні документальні підтвердження того, що на нього поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також того, що ним під час роботи в митниці отримано трудове каліцтво, яке передбачає ушкодження здоров'я працівника внаслідок нещасного випадку, що стався під час виконання трудових обов'язків та підтверджується Актом про нещасний випадок, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності працівника та зумовлене включно або переважно впливом шкідливих речовин і певних робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
На думку представника відповідачів, вказане свідчить, що обставини, які передували звільненню ОСОБА_1 підтверджують те, що рішення про звільнення позивача вчинено у межах компетенції митниці та з дотриманням чинного законодавства з цього питання, а отже, твердження позивача про порушення його прав у зв'язку із звільненням, не відповідають фактичним обставинам справи.
Стосовно завданої моральної шкоди, яким позивачем оцінено у 20000,00 грн., представник відповідачів вважає, що звільнення ОСОБА_1 з Південної митниці Міндоходів відбулося у повній відповідності до вимог діючого Кодексу законів про працю України, будь - яких прав, свобод та законних інтересів ОСОБА_1 порушено не було, а отже і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суперечить статті 237-1 КЗпП України, оскільки відповідно до вищевказаної норми відшкодуванню підлягає тільки шкода, завдана працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, представник відповідачів вважає, що звільнення позивача з роботи у Південній митниці у зв'язку зі скороченням штатної чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України вчинено у відповідності до законодавства України в межах повноважень Південної митниці, при цьому права, свободи чи законні інтереси позивача порушено не було, а отже немає підстав для задоволення його позовних вимог.
На підставі наведеного, представник відповідачів просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував на державній службі в органах митної служби України з 04.03.1981 по 02.03.2015, та на момент звільнення займав посаду заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» (Том ІІ арк. справи 77-79).
Наказом голови комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів Е.Є. Авдєєвим №29-0 від 02.03.2015 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Південної митниці Міндоходів, на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (Том І арк. справи 12-13).
Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні норми чинного законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 568 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI служба в митних органах України є державною службою.
ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця 30.05.1995.
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі по тексту - Закон №3723-XII), який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Згідно із приписами частини першої статті 30 зазначеного Закону № 3723-XII позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Нормами вказаної статті Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, установи.
Відповідно до постанови Кабінет у Міністрів України від 21.05.2014 №160 «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальну службу України шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» створено Одеську митницю ДФС як територіальний орган Державної фіскальної служби та реорганізовано Південну митницю Міндоходів шляхом приєднання до Одеської митниці ДФС.
Згідно статті 49-2 Кодексу законів про працю України, яка регламентує порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, що 04.12.2014 головою комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів Е.Є. Авдєєвим та в.о. начальника Одеської митниці ДФС було винесено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та одночасно запропоновано йому посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, з посадовим окладом згідно із штатним розписом митниці (Том І арк. справи 206).
Згідно доповідної записки Південної митниці Міндоходів від 10.12.2014 вбачається, що о 12 год. 00 хв. 05 грудня 2014 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення, текст попередження про його наступне вивільнення був оголошений Цупенковим О.В. в присутності особового складу ВМО №2, а саме: начальника відділу Цупенкова О.В., головного державного інспектора Бондара Г.П., головного державного інспектора Германа О.П., головного державного інспектора ОСОБА_7., головного державного інспектора Оганесяна Т.А., старшого державного інспектора Басько Л.І., старшого державного інспектора ОСОБА_8., старшого державного інспектора Зеленовського В.Є., старшого державного інспектора Оргеєва М.І., старшого державного інспектора Сірак І.С., державного інспектора Воронич В.С., державного інспектора Коцюбка Д.В. Від підпису в попередження про наступне вивільнення заступник начальника відділу митного оформлення №2 м/п «Одеса - порт» Південної митниці Міндоходів ОСОБА_1 відмовився (Том І арк. справи 207).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу).
Встановлена законодавством можливість реорганізації (приєднання) державної установи (організації) до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що реорганізується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 17.10.2011 № 2а-237а11.
Частиною другої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Отже, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
Аналогічних висновків дотримується Вищий адміністративний суд в ухвалі від 11.11.2014 у справі №К/9991/77928/11.
Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Крім того, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
При цьому суд також враховує і пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, яким роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-319а13.
Судом встановлено, що згідно штатного розпису Одеської митниці ДФС на 2015 рік, який затверджений від 02.02.2015, Штатним розписом Одеської митниці ДФС на 2015 рік, який затверджений від 16.10.2014 та Штатним розписом Південної митниці Міндоходів на 2014 рік, який затверджений 15.01.2014 посада позивача скорочена не була (Том І арк. справи 67-193).
Крім того, згідно витягу з наказу Одеської митниці ДФС від 08 грудня 2014 року №118-о вбачається, що 10.12.2014 було переведено начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Південної митниці Міндоходів Цупенкова Олександра Васильовича на посаду заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС. Стаж державної служби Цупенкова Олександра Васильовича заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, станом на 22.04.2015 складає 24 роки 3 місяці 18 днів, що підтверджується довідкою Одеської митниці ДФС від 22 квітня 2015 року №64/15Д (Том І арк. справи 194, 197).
Згідно наказу Одеської митниці ДФС від 08 грудня 2014 року №116-о вбачається, що 09.12.2014 було переведено начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Одеса - порт» Південної митниці Міндоходів Господінова Станіслава Костянтиновича на посаду начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС. Стаж державної служби Господінова Станіслава Костянтиновича начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, станом на 22.04.2015 складає 14 років 10 місяців 27 днів, що підтверджується довідкою Одеської митниці ДФС від 22 квітня 2015 року №63/15Д (Том І арк. справи 196, 198).
Згідно наказу Одеської митниці ДФС від 10 грудня 2014 року №126-о вбачається, що з 10 грудня 2014 року покладено до вирішення кадрових питань виконання обов'язків заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС на Солдатова Олександра Васильовича, головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, за його згодою.
З 10 грудня 2014 року покладено до вирішення кадрових питань виконання обов'язків заступника начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС на Топчого Сергія Васильовича, головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, за його згодою.
З 10 грудня 2014 року покладено до вирішення кадрових питань виконання обов'язків заступника начальника відділу митного оформлення № 6 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС на Мазуркевича Віктора Євгеновича, головного державного інспектора відділу митного оформлення №6 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, за його згодою (Том І арк. справи 201-202).
Відповідно до наказу Одеської митниці ДФС від 03 лютого 2015 року №119-о вбачається, що з 03.02.2015 було переведено головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС Топчого Сергія Васильовича на посаду заступника начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, як такого, що успішно пройшов стажування на зазначеній посаді (Том І арк. справи 200).
Вказані накази, свідчать про наявність аналогічних посад у відділах митного оформлення митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС.
Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було запропоновано ОСОБА_1, лише посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - порт» Одеської митниці ДФС, нижчої відповідно до його кваліфікації.
Відповідачем були запропоновані іншим працівникам з врахуванням їхньої продуктивності праці, освітньо-кваліфікаційного рівня та досвіду роботи. Разом з тим, відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що працівники, яким були запропоновані вакантні посади та які прийняті на роботу мали вищу кваліфікацію та продуктивність праці в порівнянні з позивачем.
З урахуванням досліджених письмових доказів, судом також встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо його переважного права залишення на роботі, не враховано високу кваліфікацію позивача, підтверджену записами в трудовій книжці та тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, який складає 35 років 11 місяців 20 днів.
За змістом же наведених вище норм закону та роз'яснень в постанові Пленуму Верховного Суду України, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
Разом з тим, відповідачем - суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів виконання зобов'язання щодо працевлаштування позивача ОСОБА_1, зокрема, надання роботи у створеній установі.
Також, суд зазначає, посилання позивача щодо відсутності документального підтвердження в особистій справі позивача, того що на ОСОБА_1 поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії та їх соціального захисту», а також того, що ним під час роботи в митниці отримано трудове каліцтво, яке передбачає ушкодження здоров'я працівника внаслідок нещасного випадку, що стався під час виконання трудових обов'язків та підтверджується Актом про нещасний випадок, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності працівника та зумовлене виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою, є безпідставним, оскільки спростовується наданими позивачем доказами які наявні в матеріалах справи, а саме: довідками, які видані МСЕК від 05.02.2001 та 05.02.2003, згідно яких експертною комісією визначено, що поранення (каліцтво) ОСОБА_1 отримано при виконання службових обов'язків, посвідченням інваліда 2 групи серії Б №337454 від 21.03.2001, заявою від 22.01.2002 про врахування вказаної пільги.
Крім того, згідно наказу Одеської митниці ДФС від 12.02.2015 №171-о «Про виплату одноразової премії», у зв'язку з 26-ю річницею Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав ОСОБА_1 було преміювано у розмірі 1000,00 грн., як працівника митниці - учасника бойових дій (Том ІІ арк. справи 45-46).
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого наказу, а тому підлягає скасуванню.
У відповідності до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (далі - Порядок).
Згідно п.2 Порядку у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З довідки від 06.07.2015 № 182 про середню заробітну плату ОСОБА_1 вбачається, що станом на день звільнення 02.03.2015 (наказ Південної митниці Міндоходів від 02.03.2015 №29-о) за останні два місяці (січень 2015 року, лютий 2015 року) його середньомісячна заробітна плата становила 4035,35 грн., а середньогодинна заробітна плата - 25,30 грн.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" норма тривалості робочого часу в годинах при 40-годинному робочому тижні за березень 2015 року становить 168,0, за квітень 2015 року становить - 167,0, за травень 2015 року становить - 143,0, за червень 2015 року - 160,0, за липень 2015 року за 5 днів становить 40,0.
Таким чином, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 02.03.2015 по 07.07.2015 становить: (25,30х 168,0) + (25,30х 167,0) + (25,30х 143,0) + (25,30х 160,0) + (25,30х 40,0)= 17153,40 грн.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податків з доходів фізичних осіб) є відповідно обовязком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., суд виходить з наступного.
У відповідності до Постанови Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім цього розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Проте, суд вважає, що позивачем не надані належні докази, які підтверджують заподіяння йому моральної шкоди, а також пояснень з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір цієї шкоди, у зв'язку із чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Враховуючі викладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки, згідно ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати (судовий збір), у відповідності до ст. 94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.
У відповідності до п.п.2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6-8, 11, 23, 69, 71, 72, 86, 94, 158-163, 256 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південної митниці Міндоходів, Одеської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Південної митниці Міндоходів від 02.03.2015 №29-о про звільнення з посади заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-Порт» Південної митниці Міндоходів, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, який виданий головою комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів Авдєєвим Е.Є.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби України з 02 березня 2015 року.
Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 березня 2015 року по 07 липня 2015 року в розмірі 17153,40 грн. (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят три гривні 40 коп.).
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса - Порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби України та в частині стягнення з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4250,40 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано у строк, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови складено та підписано 13 липня 2015 року.
Суддя А.А. Радчук