09 липня 2015 року (15 год. 30 хв.) Справа № 808/3207/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Киселя Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,
представників відповідача - Бондаренко Т.І., Касич-Пилипенко М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
16.06.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови від 15.05.2015 №08-05/5278 позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№2453-VІ від 07.07.2010).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно було відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою. Зазначив, що застосування відповідачем Закону № 1166-УІІ від 27.03.2014, яким стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключена, є порушенням незалежності судді, а саме гарантії забезпечення належного матеріального та соціального забезпечення судді, оскільки позбавило позивача права на виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зазначена відмова є протиправною з точки зору застосування закону у часі, оскільки згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вини пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Застосування відповідачем Закону № 1166-VІІ від 27.03.2014, яким стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена, є саме таким порушенням вказаної норми Конституції України, яке потягнуло незаконне покладення на позивача негативних наслідків тривалого розгляду заяви про звільнення з посади судді у відставку, та попрання норм Конституції України щодо гарантій незалежності суддів.
Ухвалою судді від 17.06.2015 було відкрите провадження у справі, судове засідання призначене на 01.07.2015.
25.06.2015 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, на позові наполягає.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 09.07.2015.
У судовому засіданні представники відповідача заперечили проти позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (набрав чинності 01.04.2014) ст. 136 було виключено із Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначили, що Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 № 59-VІІІ позивача було звільнено із займаної посади, а отже рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку набрало чинності 25.12.2014. Наголосили, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), з тексту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена. Зазначив, що відповідач діяв у межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, актуальних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні 09.07.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, заслухавши пояснення представників відповідача, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
В січні 2014 року позивачем - суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Барановим В.І. до Вищої ради юстиції було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку.
Розглянувши матеріали про звільнення позивача з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Вища рада юстиції склала рішення від 11.02.2014 №152/0/15-14, відповідно до якого було вирішено внести подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 № 59-VІІІ, у зв'язку із поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
05.05.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою, відповідно до якої просив повідомити про причини невиплати вихідної допомоги судді у зв'язку із виходом у відставку, та виплатити вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Листом від 15.05.2015 за № 08-05/5278 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Зазначена відмова була обґрунтована тим, що ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діяла до 28.03.2014, а рішення про звільнення позивача у відставку набрало чинності 25.12.2014, тобто після того, як вказана стаття Закону була виключена, тому правових підстав для виплати вихідної допомоги не має.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону, що діяла до 01.04.2014) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Суд зазначає, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (набрав чинності 01.04.2014) ст. 136 було виключено із Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Позивач в адміністративному позові посилається на те, що ним подано заяву про звільнення у відставку 08.01.2014, а отже до нього мають застосовуватися положення ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 01.04.2014).
З приводу зазначених посилань, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 01.04.2014), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Порядок звільнення судді у відставку, на момент подачі позивачем заяви про звільнення у відставку, регулювався положеннями ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з положеннями вказаної норми Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Судом встановлено, що позивачем було подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції.
Розглянувши матеріали про звільнення позивача з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Вища рада юстиції склала рішення від 11.02.2014 №152/0/15-14, відповідно до якого було вирішено внести подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Судом встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 № 59-VІІІ.
Судом встановлено, що до 25.12.2014 позивач здійснював свої повноваження, як працюючий суддя, що підтверджується довідкою відповідача від 07.07.2015 №08-03/5843 про відпрацьований протягом 2014 року час.
Тобто, статусу судді у відставці позивач набув з моменту набрання чинності Постановою Верховної Ради України. Суд зазначає, що розділ Х, в якому перебуває статті 136, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 01.04.2014) регламентував статус судді у відставці, а відтак, положення цього розділу можуть застосовуватися лише до осіб, які мають статус судді у відставці. Станом на 01.04.2014 позивач не мав статусу судді у відставці.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Указом Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку набрало чинності 25.12.2014.
Суд зазначає, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), з тексту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена.
Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України.
Судом встановлено, що норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ, якими внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не змінено, не визнано неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, актуальних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади.
З наведених підстав, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.В. Кисіль