01 липня 2015 року о/об 10 год. 49 хв.Справа № 808/3239/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі судового засідання Білоусі А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування вимоги,
за участю представників:
від позивача - Чубич Олександр Васильович (довіреність №НАН579732);
від відповідача - не прибув;
17 червня 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати вимогу ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 16 березня 2015 року № Ф-1011У на суму боргу (недоїмки) 9 872,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є фізичною особою-підприємцем з 04 грудня 2004 року, та з 01 січня 2012 року перейшов на спрощену систему оподаткування і зареєстрований, як платник єдиного податку. Позивач вказує на те, що з 21 травня 2009 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя та отримує пенсію за віком. Зазначає, що обрав спрощену систему оподаткування, а добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не брав, але через неосвіченість у податковому законодавстві позивачем помилково були подані звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску: № 01 від 24 січня 2014 року за 2013 рік та № 1 від 31 січня 2015 року за 2014 рік за формою згідно з додатком 5 до Порядку. Самостійно виявивши помилку, ОСОБА_1 зазначає, що нею було належним чином повідомлено контролюючий орган про самостійно виявленні помилки у наданні звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску: № 01 від 24 січня 2014 року за 2013 рік та № 1 від 31 січня 2015 року за 2014 рік за відсутності законних підстав для подання таких звітів, та про необхідність виправлення помилки шляхом визнання звітів такими, що неподані та звільнення від сплати помилково нарахованого єдиного внеску. На підставі зазначеного вважає що вимога № Ф-1011У від 16 березня 2015 року на суму 9 872,56 грн., підлягає скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити адміністративний позов.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, клопотань та заяв від відповідача на адресу суду не надходило, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заперечень на адміністративний позов до суду не надходило.
Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів у матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва серія НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 19 жовтня 2000 року зареєстрована як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до довідки №428 від 26 грудня 2005 року позивач взятий на облік до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області як платник податків 01 січня 1999 року.
Матеріалами адміністративної справи встановлено, що позивач з 01 січня 2012 року перейшов на спрощену систему оподаткування і зареєстрований як платник єдиного податку (свідоцтво Серія НОМЕР_3.
Згідно з довідкою №687 від 16 лютого 2015 року ОСОБА_1 з 21 травня 2009 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя та отримує пенсію за віком.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 до податкового органу подано звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску: від 24 січня 2014 року за 2013 рік, та від 31 січня 2015 року за 2014 рік.
Так, 17 лютого 2015 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області із заявою про визнання недійсними вищевказаних звітів за 2013 та 2014 роки.
16 березня 2015 року податковим органом стосовно ОСОБА_1 винесено вимогу №Ф1011У про сплату боргу у розмірі 9872,56 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням податкового органу, позивач 23 березня 2015 року звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області зі скаргою на вимогу №Ф1011У, винесену податковим органом.
15 квітня 2015 року рішенням Головного управління ДФС у Запорізькій області (вих.№2689/7/0801-100413) вимогу №Ф1011У про сплату боргу, винесену Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
23 квітня 2015 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вимогу №Ф1011У про сплату боргу у розмірі 9872,56 грн., винесену відповідачем.
Рішенням Державної фіскальної служби України №4835/К/99-99-10-01-07-15 від 25 травня 2015 року вимогу №Ф1011У про сплату боргу, винесену Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з такими діями контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування вимоги №Ф1011У про сплату боргу у розмірі 9872,56 грн.
Суд, вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Визначення правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, встановлено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (надалі Закон №2464-VI).
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
База нарахування, розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначені статтями 7-9 Закону №2464-VI.
Так частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною 12 цієї статті встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Згідно пункту 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» №3609-VI від 07.07.2011 (далі Закон № 3609-VI) внесено зміни до Закону №2464-VI, згідно з якими стаття 4 цього Закону №2464-VI доповнено частиною 4 такого змісту: «особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Отже, з огляду на зміни, внесені Законом №3609-VI, пенсіонери за віком - приватні підприємці, які сплачують єдиний податок, більше не є платниками єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе у зв'язку з тим, що тепер вони не належать до числа застрахованих осіб (в обов'язковому порядку). Зміни, внесені Законом №3609-VI, набули чинності 06 серпня 2011 року.
Враховуючи, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, вищезазначені платники, починаючи з серпня 2011 року, не мають обов'язку щодо сплати єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе.
Таку ж саму позицію викладено й в Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому Наказом Міністерства доходів і зборів України № 454 від 09 вересня 2013 року, який діяв на час виникнення спірних відносин.
Пунктом 2.14 Порядку № 454 від 09 вересня 2013 року визначено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані подавати звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб - підприємців, зазначених у пункті 3.3 розділу III цього Порядку.
Так відповідно до пункту 3.3 Порядку 3.3. фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Звіт зазначеними особами не подається.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до податкового органу подано звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску: від 24 січня 2014 року за 2013 рік, та від 31 січня 2015 року за 2014 рік.
Разом з тим, 17 лютого 2015 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області із заявою про визнання недійсними вищевказаних звітів за 2013 та 2014 роки.
Суд звертає увагу, що сплата єдиного внеску пенсіонером повинна ґрунтуватися на її виключній добровільній основі, а оскільки ОСОБА_1 подала заяву від 17 лютого 2015 року про визнання недійсними звітів за 2013 та 2014 роки, в силу чого не бажає бути платником єдиного внеску, то податковий орган не мав правових підстав на формування податкової вимоги відносно позивача.
Таким чином, виходячи із правого змісту зазначених положень законодавства, суд дійшов висновку, що позивач, як фізична особа-підприємець, який є пенсіонером за віком, та зареєстрований платником єдиного податку, починаючи з 01 січня 2012 року не зобов'язаний був сплачувати такий внесок.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 9872,56 грн., та сформував вимогу № Ф-1011У від 16 березня 2015 року про сплату цієї недоїмки, оскільки у даному випадку позивач належить до визначеної чинним законодавством категорії осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску за себе.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення аналізуються судом на предмет їх правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості дій з нарахування позивачу суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та формування оскаржуваної вимоги, та взагалі не надано заперечень проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних дій та вимоги, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати вимогу № Ф-1011У від 16 березня 2015 року, винесену Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9872,56 грн.
Судові витрати у розмірі 182,70 (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок) повернути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Д.В. Татаринов