09 липня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Малько О.С., Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 08 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - нотаріус ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права на спадкування, визнання договору довічного утримання недійсним .
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з*явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Рішенням Рівненського міського суду від 8 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення із належної йому на праві власності квартири № 25 по вул. Соборна , БОС 291 в м. Рівне задоволено.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім*єю, визнання права спадкування, визнання договору довічного утримання недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі на це рішення ОСОБА_1 покликається на його незаконність та необгрунтованість через неповне з*ясування обставин справи та упередженість при її розгляді.
Показаннями свідків підтверджено у судовому засіданні ту обставину, що ОСОБА_4 проживала разом з нею, ОСОБА_1, та її дітьми в с.Бочаниця Гощанського району і ніякої допомоги від ОСОБА_2 не отримувала.
Договір довічного утримання від 31 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не укладався, оскільки у ОСОБА_4не було необхідності в його укладенні.
Поза увагою суду залишилась і та обставина, що ОСОБА_2 з 2007 року по 2013 рік не звертався для державної реєстрації цього договору.
Судом не дано об*єктивної оцінки і висновку почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2014 року про те, що підпис у договорі виконано не ОСОБА_4, а іншою особою.
Судом безпідставно відхилено її клопотання про витребування доказів та призначення почеркознавчих експертиз для підтвердження її доводів про те, що ОСОБА_4 не укладала ніякого договору довічного утримання з ОСОБА_2
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а її зустрічні вимоги повністю задовольнити.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Покликання у скарзі на упередженість суду через відмову у задоволенні клопотань про призначення 2 почеркознавчих експертиз є безпідставним, оскільки на момент проведення згідно ухвали суду від 6 листопада 2013 року судово-почеркознавчої експертизи в матеріалах справи були копії заяви № 841 та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно і ОСОБА_1 мала можливість поставити питання стосовно відповідності підпису ОСОБА_4 в цих документах, а тому суд правомірно відмовив у задоволенні клопотань про призначення експертиз.
Вказує, що покази свідків та фотографії не підтверджують факт існування між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 родинних стосунків.
Довідка Бочаницької сільської ради Гощанського району № 47 від 17 січня 2013 року не містить інформації про те, що ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_1 однією сім'єю, оскільки в ній зазначено лише про те, що ОСОБА_4 періодично проживала в сім'ї ОСОБА_1, що суперечить умовам, за яких особи вважаються членами сім*ї, передбачених в ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України та ч.2 ст.64, ч.2 ст.156 Житлового кодексу України.
Помилковим є довод ОСОБА_1 з приводу неналежного виконання ним умов договору довічного утримання, оскільки це могло бути підставою для його розірвання, а не визнання недійсним.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити і рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається і це встановлено в судовому засіданні, що спір між сторонами виник з приводу квартири № 25 по вул. Соборна , БОС 291 в м. Рівне , власником якої була ОСОБА_4, яка померла 1 січня 2013 року.
Відповідно до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 11 лютого 2013 року власником цієї квартири став ОСОБА_2 згідно договору довічного утримання від 31 січня 2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_4Т.(а.с.5).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою як своєю власністю, суд вірно виходив з правомірності цих вимог та доведеності факту відмови ОСОБА_1 добровільно звільнити це житло, яке вона неправомірно зайняла після смерті ОСОБА_4
Доводи апеляційної скарги не містять жодного спростування висновків суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 як власника спірної квартири.
Зустрічні позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 в квітні 2014 року про встановлення факту її проживання однією сім*єю з ОСОБА_4 в період з 2001 року до 1 січня 2013 року,не знайшли підтвердження в судовому засіданні і суд правильно відмовив у задоволенні цих вимог з покликанням на ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, ч.2 ст156, ч 2 ст.64 Сімейного кодексу України , рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року(справа про офціційне тлумачення терміна "член сім*ї").
Встановлено, що ОСОБА_1 певний період проживала у квартирі ОСОБА_4, за що проводила оплату в розмірі 200 гривень, спільного господарства вони не вели, мали окремі бюджети, спільного побуту не мали. З цього приводу рішення суду містить покликання на докази,на підставі яких суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а в даному випадку ОСОБА_1П не доведено порушення її прав укладеним 31 січня 2007 року договором довічного утримання між ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Судом перевірялися обставини укладення цього договору, який було нотаріально посвідчено державним нотаріусом, і встановлено, що волевиявлення ОСОБА_4 було свідомим, нею було надано нотаріусу всі необхідні правовстановлюючі документи на квартиру і які були необхідні для оформлення цього договору.
Окрім того, намір ОСОБА_4 залишити свою квартиру сім*ї ОСОБА_2 підтверджено і оригіналом заповіту на ім*я дружини ОСОБА_2від 22 листопада 2002 року , посвідченого приватним нотаріусом .
За наведених обставин підстав для скасування ухваленого судом рішення не вбачається.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують викладених в ньому висновків.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2015року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку сторонами та особами, які беруть участь у справі, протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: Малько О.С. Бондаренко Н.В. Шимків С.С.
Суддя апеляційного суду
Рівненської області ОСОБА_5