Справа № 552/2374/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2202/15Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
13 липня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Панченка О.О.,
Суддів:Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,
При секретарі: Зеленській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2015 року
по справі за позовом прокурора Київського району м. Полтави в інтересах ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
В квітні 2015 року прокурор Київського району м. Полтави в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що позивач ОСОБА_2 з 10.06.2011 року перебуває в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а 30.08.2014 року як військовозобов'язаний на підставі Указу Президента України «Про оголошення часткової мобілізації» був призваний на військову службу. Також зазначав, що відповідач з вересня 2014 року заробітну плату позивачу не виплачує, у зв'язку з чим просив суд стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 8924,80 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати середнього заробітку за період з 01 вересня 2014 року по 03 червня 2015 року в сумі 11 363 грн. 64 коп. та 243 грн. 60 коп. судового збору.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду ФОП ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Апелянт вважає що має місце неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, зокрема зазначає, що застосування в даному спорі норм ст. 119 КЗпП України є недоречним, оскільки компенсацію виплаченого середнього заробітку з бюджету для фізичних осіб-підприємців не передбачено.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі укладеного 10 червня 2011 року безстрокового трудового договору, зареєстрованого в Полтавському міському центрі зайнятості за № 02260 (а.с. 11) перебуває в трудових відносинах з відповідачем фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , працює водієм пасажирського транспорту.
Відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_2 .
Далі судом встановлено, що 30 серпня 2014 року позивач ОСОБА_2 як військовозобов'язаний на підставі Указу Президента України від 21.07.2014 року «Про оголошення часткової мобілізації» був признаний на військову службу до Збройних Сил України та наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 30.08.2014 року № 33 його зараховано до списків особового складу в/ч польова пошта НОМЕР_1 (а.с. 13).
Статтею 119 Кодексу законів про працю України (зі змінами, внесеними Законом N 1275) передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Відповідно до п. 4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015 року, для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.
Пунктом 6 цитованого Порядку регламентовано, Виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України, тобто рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Станом на час вирішення даної справи (а.с.36) відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність.
Також дослідженими в справі доказами встановлено, що в період з 01 вересня 2014 року по час вирішення справи судом, відповідачем нараховувалася заробітна плата позивачу.
З огляду на викладене, місцевий суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 середнього заробітку за період перебування на військовій службі.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку заробітної плати, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки він здійснений відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року і такий розрахунок не є виходом за межі позовних вимог.
Отже, висновок місцевого суду зроблений на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
В свою чергу, апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню з залишенням оскаржуваного рішення в силі.
Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ..
Головуючий суддя : /підпис/ Панченко О.О.
Судді: /підпис/ Бутенко С.Б. /підпис/ Обідіна О.І.
ВІРНО: суддя Апеляційного суду
Полтавської області ______________ Панченко О.О.