Справа № 538/934/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1948/15Головуючий у 1-й інстанції Савинський Г. Б. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
02 липня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого судді: Хіль Л.М.
суддів: Чічіля В.А., Гальонкіна С.А.
при секретарі Колодюк О.П.
за участі представника відповідача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнання права власності на майно, -
У травні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із вказаним позовом та просили визнати таким, що відбувся договір купівлі-продажу між ними та ОСОБА_6 житлового будинку з господарськими побудовами та спорудами, який знаходиться за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району та визнати за ними право власності на ? частину вказаного будинку за кожним.
В обґрунтування позовних вимог вказували, що 01 листопада 2013 року вони досягнули домовленості з ОСОБА_6 щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, на підтвердження чого останній було передано 20 000 грн.
Зазначали, що відповідач зобов'язалась до 01 травня 2014 року підготувати необхідні документи для належного оформлення договору, проте в подальшому від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу відмовилась.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.
Визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу між ними та ОСОБА_6 житлового будинку з господарськими побудовами та спорудами, який знаходиться за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку та відповідну частину господарчих будов та споруд, за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину житлового будинку та відповідну частину господарчих будов та споруд, за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району.
Вказане рішенняв апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3О, посилаючись на те, що рішення місцевого суду стосується його прав і обов'язків та ухвалене с порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме залишення поза увагою суду того, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Як вбачається з наданих апелянтом доказів, він зареєстрований та проживає у житловому будинку за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району, а отже вирішення питання права власності на вказаний житловий будинок впливає на його права і обов'язки.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні
Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2013 року між подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було досягнуто домовленості про купівлю-продаж житлового будинку з господарськими будівлями за адресою вул. Артема, 11, в с. Вирішальне Лохвицького району, на підтвердження чого останній було передано повну вартість вказаного домоволодіння в розмірі 20 000 грн, що підтверджується копією розписки (а.с. 4).
При узгодженні умов договору купівлі-продажу ОСОБА_6 зобов'язалась до 01 травня 2014 року підготувати необхідні документи для належного оформлення договору, проте в подальшому відмовилась від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 місцевий суд виходив з того, що сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору та здійснили часткове його виконання, що є підставою для визнання його дійсним.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду.
Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, на підставі ч.2 ст. 20 ЦК України суд може визнати дійсним лише такий договір, який сторонами було укладено.
Проте, спірний договір є договором купівлі-продажу нерухомого майна, а відповідно до положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно із ч.ч. 3,4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Таким чином, правочин, момент укладення якого пов'язується з державною реєстрацією, зокрема договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами, не може бути визнано дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України, оскільки такий правочин є неукладеним, що було залишено місцевим судом поза увагою.
Така позиція повною мірою узгоджується з позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України, висловлених в листі №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про судову практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» та у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у яких зазначено, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними, а отже не створюють обов'язків для сторін.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню.
Виходячи з викладеного, внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яке відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 19 червня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнання права власності на майно - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Л.М. Хіль
Судді В.А. Чічіль
ОСОБА_7