Справа № 541/1616/13-а
Провадження № 2-а/541/49/2013
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
вул. Гоголя 133 м. Миргород Миргородський район Полтавська область Україна 37600
17 липня 2013 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої, судді Куцин В. М.
при секретарі Кононенко Н. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, третя особа ОСОБА_1
13 червня 2013 року Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на порушення відповідачем його прав в частині не обґрунтованого накладення штрафу при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання постанови суду, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 щодо перерахунку і виплати йому пенсії, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що відповідна постанова суду частково виконана, однак через відсутність коштів перерахована третій особі ОСОБА_1 пенсія, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не виплачена. Оскільки рішення суду не виконано в повній мірі з поважних причин так як відсутні кошти на виплату коштів згідно рішення судів, просив скасувати постанову державного виконавця від 28 травня 2013 року про накладення штрафу, а справу розглянути за відсутності представника позивача.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи / а.с. 23,29 /, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про поважність причин такої неявки суд не повідомив, заперечень щодо заявленого позову не подав.
На підставі положень ч. 4 ст. 128 КАС України суд вважає за можливе розгляд справи та вирішення на підставі наявних у ній доказів.
Третя особа ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду повідомлений належним чином.
В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося ,відповідно до ч.1 ст. 41 КАСУ.
Дослідивши письмові докази по справі та проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав
На підставі постанови суду від 17 травня 2011 року, яка набрала законної сили і була допущена до примусового виконання, позивач, зобов'язаний був здійснити перерахунок третій особі ОСОБА_1 І, основної і додаткової пенсії відповідно до Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, та здійснити відповідні виплати ( а. с. 3 ).
Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області було відкрито виконавче провадження, яке в подальшому закривалося та відновлювалося (а.с.4,11,12,13 ), а його постановою від 28 травня 2013 року на боржника - позивача по справі накладено штраф у сумі 680 гривень за невиконання рішення суду ( а.с. 16 ).
Як вбачається з дати штампу на поштовому конверті, в якому відповідачем згадану постанову надіслано позивачу, цей документ позивачем одержано 05 червня 2013 року ( а.с. 18). Оскільки оскаржувана постанова отримана позивачем 05.06.2013року, а до суду з позовом позивач звернувся 13.06.2013 року (а.с.1), тому суд вважає, що останнім строки звернення до суду передбачені ЗУ Про виконавче провадження пропущені з поважних причин і підлягають поновленню.
Наявність такої постанови підтверджує факт здійснення виконавчого провадження представником сторони відповідача в процесі примусового виконання постанови суду, яка набрала законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 75 частинами 1, 2 Закону України „Про виконавче провадження” встановлено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до ст. 25 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання.
Частиною 3 ст. 75 ЗУ „Про виконавче провадженн” встановлено - у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання ( повідомлення ) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу ( посадової особи ), що його видав.
Судом встановлено, що саме на виконання вищевказаних положень Закону України „Про виконавче провадження” державним виконавцем винесено оскаржувану постанову.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно до ст. 71 КАС України в адміністративному процесі запроваджено концепцію презумпції вини суб'єкта владних повноважень, з огляду на що суб'єкт владних повноважень, в даному випадку позивач чи його представник, зобов'язані довести, що на виконання конкретного судового рішення, яке є обов'язковим до виконання, виходячи з положень ст. 124 ч. 5 Конституції України, ним вжито всіх необхідних і можливих заходів.
Між тим, в супереч положенням ст. 71 КАС України, суду не надано жодних належних і допустимих доказів того, що відповідне судове рішення постановлене судом на користь третьої особи ОСОБА_1 не виконане позивачем, як боржником на стадії виконавчого провадження з поважних причин, в тому числі і в наслідок відсутності коштів ( відповідного фінансового ресурсу бюджету ), і такі докази взагалі не надані суду. Не надано суду і доказів того, що позивач звертався до відповідних державних установ з приводу фінансування виконання конкретного судового рішення.
Разом з тим, звертає на себе увагу і та обставина, що згідно судовій практиці Європейського Суду з прав людини, який своїми рішеннями у справах „ОСОБА_2 проти України” від 13 липня 2006 року та „Горнсбі проти Греції” від 19 березня 1997 року констатував, що виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженнями скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону „Про державний бюджет”. Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишається обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати за своєю власною ініціативою інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються в необхідності належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, витрачають сенс.
Системний аналіз норм Закону України „Про виконавче провадження” та наведених рішень Європейського Суду з прав людини, які суд зобов'язаний застосувати щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, виходячи з приписів ч. 2 ст. 8 КАС України, дає підстави зробити висновок про те, що бездіяльність позивача, як представника адміністративних органів держави, не була правомірною, а відтак державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження діяв у межах і спосіб, передбачені Законом України „Про виконавче провадження”.
З цих підстав оскаржувана постанова про накладення штрафу на позивача не може бути визнана незаконною, а тому є чинною та не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 1, 8 ч. 2, 11, 71, 76, 100, 122, 158, 160, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 1, 7 ч. 1, 11, 49, 75, 89 Закону України „Про виконавче провадження”, рішеннями Європейського Суду з прав людини у справах „ОСОБА_2 проти України” від 13 липня 2006 року та „Горнсбі проти Греції” від 19 березня 1997 року, суд,-
Поновити Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин постанови державного виконавця про накладення штрафу від 28 травня 2013 року.
У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови державного виконавця від 28 травня 2013 року про накладення штрафу відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів, з дня отримання її копії.
Суддя ОСОБА_2