Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
133 м. м. Миргород Миргородський район Полтавська область Україна 37600
Справа № 541/1106/13-а
№ провадження 2-а/541/31/2013
15 травня 2013 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
в складі:
головуючого -судді Куцин В. М.
при секретарі Сахненко Н. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, третя особа Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді та Миргородському районі,
19.04.2013 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В позовній заяві зазначає, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області від 27.03.2013 року було закінчено виконавче провадження №29728487 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-4210/2010 виданого 01.08.2011 року Миргородським міськрайонним судом про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді та Миргородському районі Полтавської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі 6 мінімальних розмірів пенсії за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії за віком, визначеного ст.ст. 28,42 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” з урахуванням положень ст.ст.50,54,67 ЗУ “ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести виплати основної та додаткової пенсії за період з 10.12.2009 року по 31.11.2010 року з урахуванням здійснених виплат.
Вказану постанову позивач вважає такою, що винесена в порушення вимог чинного законодавства, є необґрунтованою, так як відсутність коштів у боржника не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження та порушує його законні права, оскільки рішення суду залишилося не виконаним, а оскаржувана постанова позбавляє його права на повторне звернення до відповідача з вимогою про примусове виконання рішення. Крім того відповідачем не вжито до боржника будь-яких заходів передбачених ЗУ “Про виконавче провадження” з метою виконання рішення суду. З цих підстав просив визнати постанову державного виконавця протиправною та скасувати її.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.
Відповідач, представник Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило (а. с.11).
Третя особа по справі, Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі у Полтавській області, свого представника в судове засідання не направив, а звернувся до суду із запереченням, яким фактично підтвердив факт невиплати позивачу коштів відповідно до виконавчого листа №2-а-4210/2010 виданого 01.08.2011 року, просив відмовити в задоволенні позову та розглянути справу у відсутності його представника (а.с.12).
Відповідно ст. 128 ч.4 КАС України, суд вважає за можливе розгляд справи за відсутності відповідача суб'єкта владних повноважень.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб. що беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до положень ч.1 ст. 41 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив.
Відповідач, на підставі ст.ст. 1,3 Закону України “Про державну виконавчу службу”, є органом виконавчої служби, завданням якого є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень відповідно до Законів України.
Відповідно до ст.181 КАС України та ст.82 Закону України “Про виконавче провадження” учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю держаного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.
Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області від 27.03.2013 року було закінчено виконавче провадження №29728487 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-4210/2010 виданого 01.08.2011 року Миргородським міськрайонним судом про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді та Миргородському районі Полтавської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі 6 мінімальних розмірів пенсії за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії за віком, визначеного ст. ст. 28,42 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” з урахуванням положень ст.ст.50, 54, 67 ЗУ “ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести виплати основної та додаткової пенсії за період з 10.12.2009 року по 31.11.2010 року з урахуванням здійснених виплат. Оскаржувана постанова отримана позивачем 11.04.2013 року (а.с.8).
Вищезгадане виконавче провадження було закінчено на підставі п.11 ст. 49 Закону України “Про виконавче провадження” з посиланням на те, що виконати рішення суду в частині виплати стягувачу належних йому коштів не надалось можливим через відсутність відповідного фінансового ресурсу бюджету, хоч при цьому органом виконавчої служби вжито вичерпних заходів для примусового виконання рішення (а.с.7).
Вказана обставина сторонами не оспорюється і підтверджується третьою особою у своїх письмових запереченнях на позов (а.с.12).
Оцінивши оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про його протиправність, та задоволення позовних вимог позивача з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
Згідно з частиною 2 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження”у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Частиною 3 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд вважає, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області від 27.03.2013 року про закінчення виконавчого провадження є передчасною, оскільки державний виконавець мотивуючи свою постанову вказує на відсутність коштів, однак виконавчий лист Миргородського міськрайонного суду №2-а-4210/2010 виданий 01.08.2011 року має зобов'язальний характер, а державним виконавцем не було проведено усіх виконавчих дій щодо виконання зазначеного виконавчого листа в частині зобов'язання боржника -Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області, виплатити грошову суду недоплаченої основної та додаткової пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до практики Європейського Суду (справа “Кечко проти України”від 08.11.2005р.) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з ч.2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Положеннями ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь-якими доказами. Відповідачем не надано суду актів перевірки, вчинених в порядку ч.1,2 ст. 75 Закону України “Про виконавче провадження”, чи будь-яких інших доказів про фактичну відсутність бюджетних коштів, або про вчинення будь-яких заходів примусового виконання постанови суду. Таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження без фактичного прийняття буд-яких заходів для виконання постанови суду, є необґрунтованими.
Статтею 50 Закону України “Про виконавче провадження” передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не вжито усі дії, передбачені чинним законодавством для забезпечення виконання судового рішення, натомість винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у повному виконанні судового рішення.
Також, відповідно до статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження -із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, виконання судового рішення.
Відповідачем не надано доказів звернення державного виконавця до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
Отже, постанова від 27.03.2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 29728487 не ґрунтується на вимогах Закону України “Про виконавче провадження”, є передчасною, тому позовні вимоги про її скасування підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст.7, ч.1, 8 ч.2, 11, 71, 76, 100, 122, 128 ч.4,158, 160, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року,
Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області від 27.03.2013 про закінчення виконавчого провадження №29728487 з примусового виконання виконавчого листа №2-а-4210/2010 виданого 01.08.2011 року Миргородським міськрайонним судом про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Миргороді та Миргородському районі Полтавської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі 6 мінімальних розмірів пенсії за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії за віком, визначеного ст.ст. 28,42 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” з урахуванням положень ст.ст.50,54,67 ЗУ “ Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та провести виплати основної та додаткової пенсії за період з 10.12.2009 року по 31.11.2010 року з урахуванням здійснених виплат - визнати протиправною та скасувати її.
Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області вжити заходів по виконанню рішення суду.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Миргородський міськрайонний суд, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_2