Справа № 303/2310/15-ц
2/303/1494/15
ряд. стат. звіту - 54
Іменем України
01 липня 2015 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі : головуючого - судді Пак М.М.
при секретарі Тромпак В.В.
з участю : позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики України, Державного агенства лісових ресурсів, державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Міністерства аграрної політики України, Державного агенства лісових ресурсів, державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2014 року яке вступило в законну силу, та залишено в силі ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2015 року, його (ОСОБА_1І.) поновлено на посаді генерального директора агропромислового підприємства “Закарпатагроліс”. На виконання зазначеного рішення суду, Наказом Голови Державного агенства лісових ресурсів України № 61-К від 16 лютого 2015 року, його поновлено на посаді директора державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” з 29 березня 2012 року з часу незаконного звільнення. Так, відповідно до довідки державного підприємства за № 01-4/32 від 08 серпня 2013 року, середньомісячна заробітна плата керівника підприємства складає 6943 грн. 04 коп., а період виплати середнього місячного заробітку за час вимушеного прогулу становить 34 повних місяці і відповідно розмір становить 6943,04х34 = 236063 грн. 36 коп. Також зазначає, що з 29 березня 2012 року по 22 серпня 2013 року державне підприємство “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” перебувало у сфері управління Міністерства аграрної політики і продовольства України, а з 23 серпня 2013 року по теперішній час перебуває у сфері управління Державного агенства лісових ресурсів України. Тобто розмір виплати середньомісячної плати за час вимушеного прогулу необхідно стягнути з Міністерства аграрної політики і продовольства України за повних 15 місяців, який становить 6943,04 х 15 = 104145,60 грн., а з Державного агенства лісових ресурсів України за повних 19 місяців, який становить 6943,04 х 19 = 131917,76 грн., в загальному 236063,36 грн. Відповідно до Статуту державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” та контракту, укладеного між ним (ОСОБА_1І.) та Міністерством аграрної політики та продовольства України заробітна плата виплачується також безпосередньо за рахунок зазначеного підприємства. Тому на підставі вищенаведеного звертається до суду та просить стягнути солідарно з Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агенства лісових ресурсів України та державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 29 березня 2012 року по 16 лютого 2015 року, загалом за повних 34 місяці в сумі 263 063 грн. 36 коп. та судові витрати.
-2-
27 травня 2015 року позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали суду уточнену позовну заяву, в якій просять стягнути солідарно з Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агенства лісових ресурсів України та державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”, середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 29 березня 2012 року по 16 лютого 2015 року, загалом за повних 34 місяці в сумі 236063 грн. 36 коп., а також 100000гривень моральної шкоди та 40 000 гривень послуг на оплату правових послуг адвокату, всього на загальну суму 376063 грн. 36 коп.
30 червня 2015 року в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 уточнили позовні вимоги та просять стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 236063,36 грн., 100 000 грн. моральної шкоди та 40 000 грн. послуг на оплату правових послуг адвокату тільки з ДП “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств”.
Позивач - ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засідання уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з наведених у позовні заяві підстав та просили її задоволити.
Відповідач - представник Міністерства аграрної політики України в судове засідання не з'явився, від представника ОСОБА_5 до суду надійшло заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, які мотивує тим, що 15 лютого 2010 року Мінагрополітики України уклало з ОСОБА_1 контракт № 4475 та призначило його на посаду генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” на строк з 18 лютого 2010 року по 18 лютого 2013 року (Наказ міністерства № 26-п від 15 лютого 2010 року “Про призначення ОСОБА_1І.). 28 травня 2012 року Мінагрополітики України видав Наказ №66-п “Про звільнення ОСОБА_1. Так, питання про скасування наказу міністерства №66-п від 28 березня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 неодноразово розглядалось судами різних інстанцій, а саме: 28 травня 2012 року, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено позов ОСОБА_1 про його поновлення на роботі; 12 грудня 2012 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області рішення Мукачівського міськрайонного суду залишено без змін, а 25 вересня 2013 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задоволено касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 12 грудня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 після нового розгляду справи на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 січня 2014 року у справі №0707/4348/2012 наказом Голови Державного агенства лісових ресурсів України № 61-К від 16 лютого 2015 року, його було поновлено на роботі з 29 березня 2012 року. Разом з тим, наказом Мінагрополітики України від 06 червня 2013 року № 111-п ОСОБА_1 на виконання заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 травня 2012 року і на підставі цього рішення було поновлено на посаді генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс”. Наказом Мінагрополітики України від 07 червня 2013 року № 112-п ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” у зв'язку із закінченням дії контракту від 15 лютого 2010 року, згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у наказі зафіксовано, що контракт від 15 лютого 2010 року, реєстраційний №4475, втратив чинність. ОСОБА_1 оскаржив наказ Мінагрополітики України від 06 червня 2013 року №111-п з тих підстав, що на порушення ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 28 січня 2013 року його не було поновлено на посаді керівника державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”, а було поновлено на посаді керівника Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс”, а також на порушення вимог законодавства при поновленні на роботі з ним не був укладений контракт. 02 вересня 2013 року Мукачівським міськрайонним судом винесено заочне рішення, в якому встановлено, що наказом Мінагрополітики від 07 червня 2013 року № 112-п ОСОБА_1 було правомірно звільнено з посади генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс”, у зв'язку із закінченням дії контракту від 15 лютого 2010 року, згідно пункту 2 ст. 36 КЗпП України. У наказі зафіксовано, що контракт від 15 лютого 2010 року (реєстраційний номер 4475), укладений на термін з 18 лютого 2010 року по 18 лютого 2013 року, втратив чинність. 08 липня 2014 року апеляційний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким: “Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задоволив, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 02 вересня 2013 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про скасування наказів - відмовити”. Дане рішення вступило в законну силу. Таким чином, міністерство аграрної політики та продовольства України заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1, оскільки відповідно до частини 1 статті 74 Господарського кодексу України “Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі
-3-
статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу”. Також частиною 5 статті 74 цього Кодексу встановлено, що “Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами”. Частиною 1 статті 4 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок господарської діяльності. В силу пункту 17 Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою КМУ від 02 серпня 1995 року №597 та пункту 17 контракту, укладеного міністерством з ОСОБА_1, за виконання обов'язків, передбачених контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності. Тому вимоги позивача стосовно стягнення з органу управління державного підприємства на користь ОСОБА_1 оплати вимушеного прогулу суперечить ст. 74 ГК України, частині 1 ст. 4 Закону України “Про оплату праці”, пункту 17 контракту, укладеного міністерством з ОСОБА_1 і у задоволенні позову представник відповідача ОСОБА_5 просить відмовити.
Відповідач - представник Держлісагенства ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, а також подав заперечення, які мотивує тим, що в матеріалах справи наявний лист ДП “Закарпатське обласне управління лісових агропромислових господарств” № 01-4/32 від 08 серпня 2013 року про розмір середньо місячного заробітку, виданий на виконання ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 303/3597/13-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням на підставі наказу № 66-п від 28 березня 2012 року, по якій 22 січня 2015 року апеляційним судом Закарпатської області заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2013 року скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Також звертає увагу на те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2014 у справі № 303/7448/14-ц вже розглядалися вимоги ОСОБА_1 до Держлісагенства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2014 року по справі № 0707/4348/2012 за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, яке вступило в законну силу, і під час винесення якого питання про стягнення заробітної плати не вирішувалось, оскільки позивач не скористався своїм правом заявити вимогу щодо стягнення такої виплати. Крім цього звертає увагу на те, що Держлісагенство України взагалі не може бути відповідачем у даній справі, оскільки своїми діями не порушувало права ОСОБА_1 та не видавало наказу про його звільнення. Разом з тим, застосування до даних правовідносин інституту правонаступництва є неможливим, оскільки Міністерство та Держлісагенство України є окремими юридичними особами. Також звертає увагу на те, що позивачем пропущений встановлений місячний строк для звернення до суду і з вимогою про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки наказ про звільнення ним було отримано понад 34 місяці тому. У запереченнях також вказує,що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та витрати на правову допомогу є безпідставними і нічим не підтверджені.
Відповідач - представник Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, та подав суду заперечення, які мотивує тим, що 19 лютого 2015 року до комісії з ліквідації ДП “ЗОУЛАГ” звернувся колишній генеральний директор Головного Державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” ОСОБА_1 та надав копію Наказу Держлісагенства від 16 лютого 2015 року №61-к про поновлення його на роботі та допуск до виконання обов'язків генерального директора ДП “ЗОУЛАГ” з 19 лютого 2015 року. Крім наведеного, цим же наказом на ліквідаційну комісію покладено обов'язок забезпечити внесення змін до трудової книжки гр-на ОСОБА_1 з дати звільнення 29 березня 2012 року. Однак до Наказу Державного агенства лісових ресурсів не було додано трудовий договір (контракт), укладений з громадянином ОСОБА_1, що за своїм юридичним змістом унеможливлює нарахування заробітної плати вищевказаному працівнику підприємства. Також у своїх запереченнях вказує на те, що ніяких копій Наказу за № 61-К від 16 лютого 2015 року Держлісагенству з додатками не надходили, у зв'язку з цим рахують що підстав для допуску до роботи і відповідно нарахування заробітної плати ОСОБА_1 ліквідаційна комісія не вбачає.
Заслухавши пояснення позивача - ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2, представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши матеріали цивільної справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.
-4-
Відповідно до статті 60 Цивільно - процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно частини 1 статті 11 Цивільно - процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частин 3-4 статті 10 Цивільно - процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
В судовому засіданні встановлено, що 25 січня 2014 року Мукачівським міськрайонним судом по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про скасування наказу та поновлення на роботі винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, та вирішено : “Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України про звільнення ОСОБА_1 за № 66-п від 28 березня 2012 року скасувати. Поновити ОСОБА_1 на роботі, а саме на посаді генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” (а.с.4-6).
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2015 року, апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України відхилено, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 січня 2014 року залишено без змін (а.с.7-8).
Наказом заступника голови Державного агенства лісових ресурсів України від 16 лютого 2015 року за № 61-к “Про поновлення на посаді ОСОБА_1І.” скасовано накази Державного агенства лісових ресурсів України від 17 квітня 2014 року за № 247-к “Про поновлення на роботі ОСОБА_1” та від 17 квітня 2014 року за № 250 “Про припинення трудового договору та звільнення з посади генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Закарпатагроліс” з 29 березня 2012 року; наказано голові ліквідаційної комісії державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” забезпечити внесення змін до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15 серпня 2012 року №510 “Про перейменування та затвердження Статуту державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” та наказу Державного агенства лісових ресурсів України від 25 вересня 2014 року № 412”Про ліквідацію державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”; допущено ОСОБА_1 до виконання обов'язків директора державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” з 19 лютого 2015 року (а.с.9-10).
З листа першого заступника Генерального директора Державного підприємства Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств за № 01-4/32 від 08 серпня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 28 березня 2012 року, а заробітна плата за час перебування останнього на посаді генерального директора складала : лютий 2012 р. - 7534,59 грн., березень 2012 р. - 6351,50 грн., середньомісячна заробітна плата становить - 6943,04 грн.. (а.с.11).
Так, право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією (ст. 55 Конституції України), яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку на захист порушеного або оспореного права чи охоронюваного законом інтересу (ст.ст. 3, 4 ЦПК України) та можливістю використати передбачені законом процесуальні засоби для здійснення своїх процесуальних прав (ст. ст. 27, 31 ЦПК України).
У статті 5-1 Кодексу законів про працю України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до норми частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому в розумінні статті 235 Кодексу законів про працю України вимушеним прогулом є час з дня незаконного звільнення працівника (переведення на іншу роботу (посаду)) до дня ухвалення судом рішення про поновлення працівника на попередній роботі (посаді).
-5-
Згідно із частини 4 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
У свою чергу у статті 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з статті 214 Цивільно - процесуального кодексу України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що праця - цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому, а заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працюючи на посаді генерального директора ГДСЛАП “Закарпатагроліс” згідно наказу за №66-п від 28 березня 2012 року був незаконно звільнений, що стверджується рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25 січня 2014 року та ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2015 року, яким його було поновлено на роботі, які набрали законної сили і не скасовані.Тому суд приходить до висновку, що позивач по справі має повне право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (період з 29 березня 2012 року по 19 лютого 2015 року) і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Розглядаючи позовну вимогу про стягнення з відповідача ДП “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Законодавець статтею 237-1 Кодексу законів про працю України встановив, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В пункті 5 ОСОБА_6 спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права» за № 10-1389/0/4-12 від 27 вересня 2012 року вказано, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та
-6-
обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова від 25 квітня 2012 р. № 6-23цс12).
В свою чергу позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 не наведено в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода внаслідок порушених трудових прав, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується. Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Розглядаючи позовну вимогу про стягнення витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю 24 листопада 2014 року було укладено Договір про надання правової допомоги за № 2/14, в якому зокрема у пункті 4.2 вказано, що гонорар адвоката складає 20000 грн.. Однак стороною позивача суду не надано жодного доказу (платіжного доручення чи квитанції), що ОСОБА_1 проводив оплату на правову допомогу адвокату ОСОБА_2, а тому в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачів 40 000 грн. 00 коп., як витрати на правову допомогу - необхідно відмовити.
З урахуванням наведеного, всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрати понесені на послуги адвоката, підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 88 Цивільно - процесуального кодексу України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст. 235, 236 Кодексу законів про працю України, Конституцією України, суд,-
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити частково.
Стягнути з Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” (поштовий індекс 89011, м.Ужгород, вул.Гагаріна, 42, Закарпатської області), на користь ОСОБА_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1”а”, середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 29 березня 2012 року по 19 лютого 2015 року, загалом за повних 34 місяці в сумі 236 063 (двісті тридцять шість тисяч шістдесят три) гривні 36 копійок.
В задоволенні решти уточнених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств” (поштовий індекс 89011, м.Ужгород, вул.Гагаріна, 42, Закарпатської області), на користь Мукачівського УДКСУ Закарпатської області (код 37958089, банк ГУДКСУ у Закарпатській області, МФО 812016, р/р 31215206700003, код класифікації 22030001) - 2360 (дві тисячі триста шістдесят) гривень 63 копійки судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий М.М.Пак