79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
25.03.09 Справа № 15/128
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Нокіан Шина», м. Київ б/н від 15.01.2009 року
на рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2008 року
у справі № 15/128
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина», м. Київ
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Рівне
про стягнення заборгованості в сумі 700 357,08 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Столярська О.І. (довіреність № 26-01-2009 від 26.01.2009 року);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 22.12.2008 року);
Рішенням господарського суду Рівненської області (суддя Коломис В.В.) від 22.12.2008 року у справі № 15/128 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Рівне на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина», м. Київ 27588,79 грн. інфляційних нарахувань, 10413,76 грн. відсотків річних, 8235,45 грн. пені, а всього 46238,00 грн. та 7121,58 грн. понесених судових витрат; в частині стягнення 580 000,00 грн. боргу провадження у справі припинено.
Позивач -ТзОВ «Нокіан Шина»з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, додатково стягнувши з відповідача 19240,00 грн. основного боргу, 13183,20 грн. інфляційних нарахувань, 1801,89 грн. відсотків річних, 88444,99 грн. пені та 60853,56 грн. судових витрат, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що місцевим господарським судом не були досліджені подані відповідачем платіжні доручення про перерахування грошових коштів позивачу, внаслідок чого суд безпідставно припинив провадження у справі в частині стягнення залишку основного боргу в розмірі 19 240,00 грн. Посилається на те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки заявленій позивачем вимозі про донарахування пені, інфляційного збільшення та 3 % річних за період 50 календарних днів, на які збільшився строк заборгованості відповідача, починаючи з моменту подання позовної заяви до винесення рішення у справі. Крім того, вважає, що місцевим господарським судом необґрунтовано зменшено розмір пені, у зв'язку з чим порушено п. 1 ч. 3 ст. 83 та ст. 43 ГПК України.
Відповідач -фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись, зокрема на те, що сума основного боргу була повністю сплачена відповідачем, оскільки в платіжному дорученні № 174 від 12.12.2008 року останнім невірно зазначено призначення платежу та помилково перераховано більшу суму, у зв'язку з чим відповідач звернувся до позивача з листом про роз'яснення підстав оплати.
У зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання 25.02.2009 року розгляд справи було відкладено на 25.03.2009 року.
Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2008 року у справі № 15/128 -залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного.
15 травня 2007 року та 01 грудня 2007 року між ТзОВ «Нокіан Шина»(Постачальник) та СПД-ФО ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договори поставки № ОК-014 та № ОК-Л124/01, згідно умов яких Постачальник на умовах, передбачених цими договорами, зобов'язувався передавати (поставляти) Покупцю, а Покупець -приймати і оплачувати в порядку, встановленому цими договорами, шини для легкових автомобілів (товар).
Пунктами 2.4 (2.3) даних договорів передбачено, що поставка кожної партії товару здійснюється на підставі цього договору, а також специфікації, яка складається на кожну окрему партію товару та оформляється у вигляді додатку до цього договору, підписаного сторонами.
Згідно п. 4.1 укладених договорів оплата Покупцем партії товару здійснюється на підставі рахунку, який Постачальник виписує на кожну партію товару та передає Покупцю у день підписання сторонами специфікації на відповідну партію товару. При цьому, п. п. 4.2 та 4.3 цих договорів визначено строки та порядок оплати кожної партії товару.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналізом документальних доказів у справі колегією встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивач у відповідності до договорів поставки згідно видаткових накладних протягом грудня 2007 року -квітня 2008 року, включно, поставив відповідачу шини для легкових автомобілів на загальну суму 898 713,00 грн.. Проте, останній свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 580 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідач сплатив основний борг в сумі 580 000,00 грн., надавши суду відповідні платіжні доручення, які були оглянуті в судовому засіданні, в тому числі представником позивача, і останній проти факту погашення відповідачем суми основного боргу не заперечив.
Однак, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що місцевим господарським судом не були належно досліджені подані відповідачем платіжні доручення про перерахування грошових коштів позивачу, внаслідок чого суд безпідставно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 19 240,00 грн.
Водночас, проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній платіжні доручення про перерахування коштів позивачу, колегією встановлено, що в платіжному дорученні № 174 від 12.12.2008 року відповідачем невірно зазначено призначення платежу (оплата за отриману автогуму згідно накладної № 1156 від 21.04.2008 року) та помилково перераховано більшу суму, у зв'язку з чим відповідач звернувся до позивача з листом (вих. № 26-01/1 від 26.01.2009 року) про роз'яснення підстав оплати, в якому просив кошти, перераховані згідно вказаного платіжного доручення в розмірі 21 999,60 грн., зарахувати в такому порядку: 19 240,00 грн. як оплату по договору № ОК-Л124/01 від 01.12.2007 року, а 2 759,60 грн. як оплату по накладній № 1156 від 21.04.2008 року (докази надіслання цього листа позивачу знаходяться в матеріалах справи).
Враховуючи те, що відповідачем перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 19 240,00 грн., місцевий господарський суд правомірно на підставі п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу.
Водночас, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 624 цього Кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 8.1 договорів поставки № ОК-014 від 15.05.2007 року та № ОК-Л124/01 від 01.12.2007 року встановлено, що за прострочення строку оплати вартості товару відносно строків, передбачених цим договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що буде діяти в період прострочення, від суми, несплаченої вчасно, за кожний день прострочення оплати. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період існування заборгованості з оплати вартості поставленого товару нараховано відповідачу 82 354,53 грн. пені.
Одночасно, згідно вимог ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи виняткові обставини даної справи, ступінь вини відповідача у виникненні спору та повне погашення останнім існуючого боргу, колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України скористався своїм правом і зменшив розмір нарахованої позивачем пені до 10%, а саме 8 235,45 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
Окрім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В результаті аналізу поданого позивачем розрахунку колегією встановлено, що сума інфляційних втрат від несплати відповідачем за поставлений товар становить 27 588,79 грн., а розмір 3% річних -10 413,76 грн., які є обґрунтованими, а тому підлягають стягненню з відповідача.
Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки заявленій позивачем вимозі про донарахування пені, інфляційного збільшення та 3 % річних за період 50 календарних днів, на які збільшився строк заборгованості відповідача, починаючи з моменту подання позовної заяви до винесення рішення у справі, не приймаються колегією до уваги, оскільки такі вимоги були заявлені позивачем у заяві про зміну підстави позову та збільшення розміру позовних вимог, яка ухвалою господарського суду Рівненської області від 22.12.2008 року у даній справі була повернута без розгляду, і зазначена ухвала позивачем не оскаржувалась.
Місцевий господарський суд правомірно судові витрати по розгляду даної справи, які були понесені позивачем, поклав на відповідача, а витрати на правову допомогу та представництво інтересів в суді, які просить достягнути скаржник, не підтверджені належними доказами та за своєю суттю суперечать вимогам ст. 44 ГПК України.
Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що відповідач в порушення зобов'язань згідно договорів поставки № ОК-014 від 15.05.2007 року та № ОК-Л124/01 від 01.12.2007 року пеню, інфляційні втрати та 3% річних позивачу не відшкодував.
За таких обставин, колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та законність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 27588,79 грн. інфляційних нарахувань, 10413,76 грн. 3 % річних, 8235,45 грн. пені та 7121,58 грн. понесених судових витрат, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2008 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. В задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Нокіан Шина», м. Київ б/н від 15.01.2009 року -відмовити.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 22.12.2008 року у справі № 15/128 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Рівненської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.