04 березня 2009 р.
№ 30-29/293-07-6917
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:
І. Воліка (доповідача), Н. Мележик, С. Шевчук,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
на постанову
від 02.12.2008
Одеського апеляційного господарського суду
у справі
№ 30-29/293-07-6917
за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
до
Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"
третя особа
Крижанівська сільська рада Комінтернівського району Одеської області
про
визнання права власності
та за зустрічним позовом
Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго"
до
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
про
визнання недійсним договору
В судове засідання прибули представники сторін:
позивача
не з'явився;
відповідача
Корепонова О.О. (дов. від 05.01.2009 № 4);
третьої особи
не з'явився;
У серпні 2007 року Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1. (далі СПД - фізична особа ОСОБА_1.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" (далі -ВАТ " Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго") про визнання права власності на нежитлове приміщення: павільйон ПК-2У, загальною площею 110 кв.м, що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, АДРЕСА_1.
14.12.2007 СПД - фізична особа ОСОБА_1., в порядку ст. 22 ГПК України, уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення: павільйон ПК-2У, загальною площею 110 кв.м, що розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, АДРЕСА_2 (тобто змінив вимоги у частині адреси павільйону ПК-2У).
Заперечуючи проти позову, 08.11.2007 ВАТ " Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" звернулося до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою до СПД - фізичної особи ОСОБА_1. про визнання недійсним договору оренди № 3 від 19.02.2001, укладеного сторонами.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.01.2008 у справі № 29/293-07-6917 (суддя Аленін О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 (колегія суддів: Колоко- лов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено: визнано недійсним договір оренди № 3 від 19.02.2001 укладений між ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" та СПД - фізична особа ОСОБА_1.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2008 у справі № 29/293-07-6917 (колегія суддів: Дунаєвська Н.Г., Михайлюк М.В., Волік І.М.) рішення господарського суду Одеської області від 14.01.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.2008 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Одеської області від 20.10.2008 у справі № 30-29/293-07-6917 (суддя -Рога Н.В.) у задоволенні позову СПД - фізична особа ОСОБА_1. відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ВАТ "ЕК Одесаобленерго" задоволено.
Визнано недійсним договір оренди № 3 від 19.02.2001, укладений між ВАТ "ЕК Одесаобленерго" та СПД - фізична особа ОСОБА_1.
Стягнуто з СПД - фізична особа ОСОБА_1. на користь ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" витрати по сплаті держмита у сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 (колегія суддів: Михайлов М.В. -головуючий, судді -Тофан ВМ., Журав-льов О.О.) рішення господарського суду Одеської області від 20.10.2008 у справі № 30-29/293-07-6917 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, СПД - фізична особа ОСОБА_1. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 20.10.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами п.п. 1.18.2, п.п. 7.9.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. ст. 526, 610 ЦК України, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю -доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 19.02.2001 між ВАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" (орендодавець) та СПД -фізичною особою ОСОБА_1. (орендара) був укладений договір оренди № 3, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування приміщення, загальною площею 110 кв.м, розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, АДРЕСА_1 для розміщення магазину продовольчих товарів. Договір був підписаний з урахуванням протоколу розбіжностей, яким визначено строк дії оренди з 15.12.2000 до 31.12.2006 з правом подальшого викупу.
28.08.2003 між ВАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та СПД -фізичною особою ОСОБА_1. була укладена угода про внесення змін до доповнень № 1 до договору оренди № 3 від 19.02.2001, якою сторони домовилися, що орендар набуває право власності на орендований актив після спливу строку дії договору оренди.
Пунктом 2 угоди від 28.08.2003 визначена сума орендних платежів по фінансовій оренді, а саме методом дисконтування, що включає в себе відшкодування вартості орендованого майна і суму відсотків за надання в користування майна з відстрочкою платежу при 12% річній ставці, що визначається виходячи з ринкової ставки процента (середньозважений банківський процент на займи).
10.10.2006 відповідач направив позивачу лист № 21/1096, яким повідомив, що 31.12.2006 закінчується строк дії договору оренди, а також те, що строк дії договору продовжуватись не буде, а намір відчужувати об'єкт оренди у орендодавця відсутній, в зв'язку з чим просив орендаря повернути орендоване майно.
У відповідь на лист орендодавця, 10.11.2006 позивач (орендар) направив відповідачу заяву про дострокову оплату орендної плати за весь період, з проханням здійснити переоформлення права власності на об'єкт.
Однак, ВАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" листом за № 21/1483 від 26.12.2006 повторно повідомило СПД -фізичну особу ОСОБА_1. про відсутність наміру на продовження строку дії договору оренди № 3 від 19.02.2001 та продажу об'єкту оренди. Крім того, орендарю (позивачу) запропоновано здійснити заходи щодо повернення нерухомого майна орендодавцю після закінчення строку дії договору протягом 3-х банківських днів.
29.12.2006 СПД -фізична особа ОСОБА_1. достроково перерахував ВАТ " Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" кошти за фінансову оренду магазину за весь період у сумі 11 000,00 грн.
05.01.2007 ВАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" телеграмою повідомило СПД -фізичну особу ОСОБА_1 про неможливість прийняття зазначених коштів, та запропонувало повідомити рахунок для повернення коштів або отримати їх готівкою за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_3
За таких обставин, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні первісного позову про визнання права власності виходив з того, що договір оренди від 19.02.2001 не підпадає під дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки істотною умовою фінансової оренди (лізингу) є обов'язкова передача права власності на об'єкт оренди та обов'язок орендаря придбати орендоване майно.
Разом з тим, спірний договір є договором оренди з правом викупу і передбачає лише право орендаря викупити об'єкт оренди та умови здійснення викупу. Таким чином, орендар за договором оренди з правом викупу на власний розсуд вирішує придбавати об'єкт оренди чи ні та має право відмовитись від викупу орендованого майна. Отже, в разі якщо орендар не реалізує передбачене договором право на викуп приміщення, об'єкт оренди підлягає поверненню орендодавцеві.
Виходячи з того, що орендодавець своєчасно повідомив орендаря про закінчення строку дії договору оренди та про обов'язок своєчасного повернення орендованого майна, тому вимога позивача про передачу йому у власність орендованого майна є безпідставною. Крім того, змінюючи умови договору в частині сплати платежів по фінансовій оренді, сторони не визначили порядок викупу об'єкту оренди, а договором оренди встановлено, що викуп здійснюється після закінчення строку дії договору.
З урахуванням вимог ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у разі відмови власника від продажу свого майна шляхом укладення договору купівлі-продажу, у тому числі того, що було передано в
оренду, у орендаря за договором оренди з правом подальшого викупу, не може виникнути право власності на об'єкт оренди.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про лізинг" (в редакції, яка була чинною на момент укладення спірної угоди) відносини між суб'єктами лізингу регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна.
Господарські суди обґрунтовано дійшли висновку, що викладення сторонами у пункті 1 відповідно до п.п.1.18.1 п. 1.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" розрахунку орендної плати, оренди як фінансової, ніяким чином не створило для учасників договору лізингових правовідносин, тому до відносин оперативного лізингу (оренди) застосовуються норми Цивільного кодексу України щодо найму (оренди).
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених ст. 328 Цивільного кодексу України для задоволення позову про визнання права власності на спірне майно за договором оренди.
Задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсним Договору, суди виходили з того, що ВАТ " Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" не є власником майна переданого за договором оренди, оскільки відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 04.11.2003 № 635 "Про затвердження переліку нерухомого майна" ВАТ " Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", яким затверджено перелік нерухомого майна, яке увійшло до статутного фонду ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" під час корпоратизації станом на 01.07.1995, спірне майно не було зареєстроване відповідачем відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", тому відповідач не є власником спірного майна.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що оскаржуваний Договір укладений з порушенням норм Закону України "Про власність", що є підставою для визнання цього Договору недійсним.
Проте, погодитись з такими висновками господарського суду не можна виходячи з наступного.
Суди не звернули увагу на те, що на момент звернення з зустрічним позовом до суду про визнання недійсним договору строк дії договору оренди закінчився, сторони за договором належним чином виконували свої обов'язки, тому відповідачем не вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, з урахуванням того, що договір оренди може бути визнаний судом недійсним на майбутнє.
Крім того, задовольняючи зустрічний позов про визнання договору недійсним, господарські суди не встановили обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; одержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, судами не враховано, що сам факт укладення договору оренди майна підприємством, установою, організацією, якій воно не належить на праві власності не є підставою для визнання угоди недійсною.
Таким чином, господарські суди, всупереч вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не звернули увагу на зазначені обставини та дійшли передчасного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди недійсним.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду в частині задоволення зустрічного позову не відповідають зазначеним вимогам.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягають частковому скасуванню
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, тому рішення та постанова господарських судів підлягають скасуванню в частині задоволення зустрічних позовних вимог з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 20.10.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 у справі № 30-29/293-07-6917 в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.
В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді : Н. Мележик
С. Шевчук