Справа № 2/1513/396/2012
03 квітня 2012 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської области у складі:
головуючого - судді БОШКОВА М.І.
при секретарі Фоміної О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою
ОСОБА_1
До
Редакції газети «Наше время», ОСОБА_2
про
спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в сумі 35000 грн,
Позивач указує, що 04.02.2011 року в районній газеті «Наше время» була надрукована стаття за підписом ОСОБА_2 з назвою «Предлагаю покаяться», яка на його думку має наклепницький характер. Наведені в статті висловлювання стосовно нього ображають його, порушують його особисті немайнові права щодо честі, гідності та ділової репутації, не відповідають дійсності та є негативною недостовірною інформацією. Позивач указує, що автор статті втручається в діяльність депутата місцевої ради, яким він є, протизаконно намагається обмежити повноваження депутата місцевої ради, грубо порушує Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» та «Про місцеве самоврядування в Україні». В статті відповідач обмежує його право на свободу об'єднання у політичні партії. Все це привело до моральних страждань і моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, т.я формує у читачів Кілійського району негативну думку про нього як поганого керівника, беспринципової та необ'єктивної людини та у спотворенні його ділових та моральних якостей. Для надання йому доказів по фактах, які висвітлені в газеті, він 31.03.2011 року звернувся до редакції газети, але відповіді не отримав. Просить зобов'язати редакцію районної газети «Наше время» та автора статті ОСОБА_2 спростувати негативну інформацію щодо нього, викладену в статті «Предлагаю покаяться», яка не відповідає дійсності і порушує його особисті немайнові права щодо честі, гідності та ділової репутації, та стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5000 грн., з редакції районної газети «Наше время»-30000 грн, також судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 з позовом не згодна і не заперечує, що стаття в газеті «Наше время» написана нею як критика дій позивача на його попередніх посадах Кілійського міського голови та голови Кілійської районної державної адміністрації. Поштовхом до написання цієї статті стала сесія Кілійської міської ради від 26.01.2011 року, де розглядалось питання щодо використання котельного господарства міста, яке було фактично зруйновано в час коли ОСОБА_3 був міським головою. Як мера міста вона критикувала ОСОБА_3А постійно так як він не виконував належним чином свої обов'язки. Ні ображати, ні обмовляти вона ОСОБА_3 не бажала і це не робила, вона тільки висвітлила свої критичні зауваження щодо його попередньої роботи в міській раді і райдержадміністрації, а також його діяльності як депутата. Критичні зауваження висказувала не тільки вона, але і інши мешканці міста. Про це указано в газеті «Визитка» за 25.02.2011 року в статті групи депутатів Кілійської міської та районної рад від політичної партії «Фронт змін» про попередню діяльність ОСОБА_3, де його також критикують за недоліки в роботі та в політичній діяльності.
Представник відповідача, редактор районної газети «Наше время», ОСОБА_4 з позовом не згодна, пояснила що в газеті «Наше время» дійсно була надрукована стаття ОСОБА_2 «Предлагаю покаяться». Текст статті не викликав ніякого занепокоєння так як це є критична стаття, в якій автор висказав свої критичні судження щодо попередньої діяльності ОСОБА_3 на посаді Кілійського міського голови. Такі критичні статті друкувались і раніше, у тому числі за підписом ОСОБА_2 Так як в статті автор висказав критичні оціночні судження, вони не повинні підтверджуватися ніякими доказами і нема ніяких підстав для їх спростування. Крім того, критика яка вказана автором неодноразово мала місце і в інших статтях інших авторів, які друкувались в газеті «Наше время». Вважає,що позивач не довів причинного зв'язку між відомостями указаними в статті та хворобою, а тому в задоволенні його позову про стягнення моральної шкоди просить відмовити.
Вислухав в судовому засіданні учасників судового засідання, вивчивши представлені матеріали і докази, в їх сукупності, суд вважає що позов не є обґрунтованим, а тому таким що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 32 ч. 4 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої зібранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В позовній заяві та в судовому засіданні позивач наполягає на тому, що опублікована в районній газеті «Наше время», в статті «Предлагаю покаяться», в № 9(1710) за 04.02.2011 року, за підписом ОСОБА_2, інформація про нього є негативною та недостовірною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Як указано в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (в подальшому Постанова), чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язуються позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь(поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Як свідчить текст оскаржуваної статті, її автор-відповідач ОСОБА_2 висказуює, на її думку, свої критичні зауваження щодо роботи позивача на посаді Кілійського міського голови, коли він займав цю посаду з 18.04.2002 року по 23.05.2005 року, і відповідно до ч.1 ст. 12, глави 3, Закону України «Про місцеве самоврядування» був головною посадовою особою територіальної громади міста Кілія, а також його команди.
Представник відповідача-газети «Наше время», редактор газети, звернула увагу, що в статті критикується не фізична особа ОСОБА_3, а дії команди, мається на увазі виконком, Кілійської міської ради на чолі з міським головою ОСОБА_3 щодо її діяльності по веденню міського господарства, у тому числі забезпечення населення міста теплом, водою та каналізацією.
Як указано в п. 18 Постанови Верховного Суду України, згідно з положеннями ст. 22 ЦК і ст. 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проти позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду докази, які на його думку, спростовують негативну характеристику його дій та дій його команди в час його роботи на посаді Кілійського міського голови, в тому числі: акт контрольно-ревізійного управління в Одеській області № 02-23-006\163 від 30.06.2005 року «Про результати перевірки цільового та законного використання бюджетних коштів та стану збереження комунального майна в КП «Кіліятеплосервіс» в 2002-2004 роках та 5 місяців 2005 року», акт контрольно-ревізійного управління в Одеській області від 29.06.2005 року «про результати ревізії виконання бюджету в Кілійській міській раді за період з 01.02.2004 року по 06.06.2005 року», в яких указано ряд зауважень щодо порушення діючого фінансового законодавства. Крім того, позивач надав копії статей, які надруковані в газеті «Дунайская заря» щодо звітів виконкому Кілійської міської ради за 2002-2005 роки(а.с.36-41), в яких дана інформація щодо виконання бюджету міста. Також про роботу міської ради та її виконкому висвітлювалось в статтях, які були надруковані в цій же газеті: «Ножки по одежке» в № 16(9902) за 24.02.2004 року(а.с. 46), «Городской водопровод:проблема вечна» за 29.03.2006 року(а.с. 47); «ОСОБА_5 и Вилково:проблема решается» за 14.02.2006 року(а.с.48); « Акт комісії щодо перевірки фактів невиконання вимог розпорядження голови райдержадміністрації та рішень з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій» від 03.03.2006 року( а.с. 49); «Отопление:решение принимают депутати» від 24.06.2003 року (а.с.50)-51; «Историческое решение- с сессии Килийского горсовета» від 09.122006 року( а.с. 54) та інші (а.с. 53-66).
Між тим, на думку суду, в представлених матеріалах немає жодного доказу, які ж конкретно особисті немайнові права позивача, перелічені в ст. 270 ЦК України, були порушені відповідачами надрукованою статтею.
Відповідачі, як доказ достовірності інформації про діяльність позивача на посаді Кілійського міського голови, яка викладена в критичних статтях, в яких на думку позивача викладена негативна, недостовірна інформація, надали копії статей районної газети «Наше время» за 05.03.2003 року «Работа Килийского горсовета признана неудовлетворительной» (а.с. 78-79), за 06.06.2003 року «Зима спросит-Нет котельной нет проблем»( а.с. 84-85), за 12.08.2003 року «Открытое письмо Килийскому городскому голове ОСОБА_1А» (а.с. 78-79), «А городской голова против»(а.с.80-81), в яких діяльність позивача коли він працював міським головою піддана критиці. Крім того, в статтях, які опубліковані в районній газеті «Наше время»: за 29.11.2005 року «Признать неудовлетворительной» (а.с. 87), за 02.11.2005 року «Казав пан, кожух дам»(а.с.88-89 ), від 17.01.2006 року «Вопросов много, будут ли ответы?»(а.с. 90), від 24.01.2006 року «Тепло «по-килийски»(а.с. 91), від 27.01.2006 року «Готовь сани летом..»(а.с. 92-93), від 31.01.2006 року «Есть ли в городе власть?»(а.с.94), від 03.02.2006 року «И один в поле воин»(а.с. 95), за 21.02.2006 року «Вынуждены собраться на сессию…»(а.с. 86), дії позивача як глави рай адміністрації також піддаються критиці.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України “Про інформацію” оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Як указує в своїй статті автор ОСОБА_2, підтвердила це вона і в судовому засіданні, вона висказує критичні зауваження дій позивача на попередніх посадах Кілійського міського голови та голови Кілійської райдержадміністрації.
В статті не має брутальних, принизливих чи непристойних слів або висловлювань щодо позивача.
Далі Пленум Верховного Суду України указує, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”) у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Як пояснила представник відповідача-редактор районної газети «Наше время», позивач не звертався до газети з заявою про надання йому можливості скористатися правом на відповідь. Не заперечує це і позивач.
Суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 на законних підставах звернулись з статтею до газети, так як відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Конституційний Суд України, в рішенні від 10.04.2003 року (справа № 1-9/2003), у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положення ч.1 ст.7 ЦК Української РСР(справа про поширення відомостей), вказав що проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження і критику стосовно дій(бездіяльності) посадових та службових осіб неодноразово були предметом розгляду Європейського Суду з прав людини. Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові та службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.
Приймаючи рішення у справі «Прагер і Обершлік проти Австрії» 22.03.1995 року, Європейський Суд з прав людини наголосив, «справді за умови дотримання вимог п.2 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свобода вираження поглядів поширюється не тільки на ту «інформації» та «ідеї», що їх сприймають прихильно, без образи чи байдуже, але й на ті, що викликають роздратування, обурення чи неспокій у всій державі чи серед якоїсь частини населення (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення в справах «Кастелс проти Іспанії» і «Ферайнігунг демократішер зольдатен остеррайхс» і «Губі проти Австрії»)».
При таких обставинах, суд вважає що відповідач ОСОБА_2 в своїй статті не вийшла за рамки оціночних суджень, простої критики дії позивача на його попередніх посадах, стаття не несе в собі недостовірної інформації, яка б повинна була спростовуватися відповідними доказами, а також не знаходить в них ознак образ позивача, порушень його честі, гідності та ділової репутації.
Згідно з ст. 30 Закону «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Не може за це нести відповідальність і відповідач ОСОБА_2.
Як пояснив в судовому засіданні позивач, указує він про це і в позовній заяві, він є публічною людиною, так як вибирався Кілійським міським головою, депутатом Кілійської районної та міської рад, призначався та працював головою Кілійської райдержадміністрації.
Як указано в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_7 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_8 Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися “виставити” себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Питання які є предметом розгляду в цій конкретно справі, неодноразово були предметом обговорення Європейського Суду з прав людини. Так, приймаючи рішення у справі «Прагер і Обершлік проти Австрії» 22.03.1995 року,Європейський Суд з прав людини наголосив (п.3) «Суд ще раз нагадує, що преса відіграє непересічну роль в правовій державі. Хоча вона не може переступати певні межі, встановлені зокрема й заради захисту репутації інших осіб, та зобов'язана, втім передавати-у спосіб, що не суперечить її обов'язкам-інформацію й ідеї щодо політичних проблем та інших тем, що становлять суспільний інтерес(див., mutatis mutandis, рішення Суду в справі «Кастелс проти Іспанії від 23.04.1992 року).
Тому, обвинувачення позивача щодо того, що газета опублікувала статтю, в якій дана критика його дій , не є обґрунтованою, так як висвітлення думок читачів газети є її обов'язком.
Позивач в позовній заяві указує, що автор статті втручається в його діяльність як депутата місцевої ради, яким він є, протизаконно намагається обмежити повноваження депутата місцевої ради, грубо порушує Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» та «Про місцеве самоврядування в Україні». В статті відповідач обмежує його право на свободу об'єднання у політичні партії.
Між тим, в порушення ст. 60 ЦПК України, як в самій позовні заяві, так і в судовому засіданні, позивач не навів ні одного прикладу, або надав би докази, які конкретно його права як депутата порушує відповідач ОСОБА_2, яким чином вона намагається обмежити його депутатські повноваження та його право на свободу об'єднання у політичні партії. Суд вважає ці твердження як такими, що не знайшли свого об'єктивного підтвердження в процесі судового розгляду.
При таких обставинах, суд не знаходить в діях відповідачів: редакції районної газети «Наше время», автора статті «Предлагаю покаяться», в № 9(1710) за 04.02.2011 року газети «Наше время», за підписом ОСОБА_2, ознак порушення особистих нематеріальних прав відповідача, його гідності, честі та ділової репутації.
Відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, тільки при порушенні її прав та особистих інтересів. Так як судом не встановлено порушення прав позивача, суд не знаходить підстав для стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. 10,11,209,212,214-215 ЦПК, 15, 16, 23, 167, 270,277, 1167 ЦК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до редакції районної газети «Наше время», ОСОБА_2 про зобов'язання редакції газети «Наше время» та автора статті ОСОБА_2 спростувати негативну недостовірну інформацію стосовно нього, яка викладена в статті «Предлагаю покаяться», яка не відповідає дійсності і порушує його особисті немайнові права щодо честі, гідності, ділової репутації, про стягнення з редакції районної газети «Наше время», моральної шкоди в сумі 30000 грн, про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 5000 грн, та стягненні судових витрат, відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області на протязі 10 днів з дня його оголошення.
Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_9