09 липня 2015 року Справа № 876/5111/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Чалого А.Г.,
представника Міністра оборони України Дмітрієва А.А.,
представника в/ч НОМЕР_1 та командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішень (наказів), поновлення на посаді, стягнення матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністра оборони України, військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішень (наказів), поновлення на посаді, стягнення матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
З врахуванням збільшення позовних вимог позивач просив :
визнати протиправним рішення Міністра оборони України про накладення на начальника відділу бойового забезпечення - заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю та скасувати положення пункту 2 наказу Міністра оборони України від 07.06.2012 року №387 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;
визнати протиправним рішення Міністра оборони України про звільнення з військової служби у запас через службову невідповідність полковника ОСОБА_1 - начальника відділу бойового забезпечення - заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ військової частини НОМЕР_1 та скасувати положення пункту 2 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 06.07.2012 року №542;
визнати протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 про виключення полковника ОСОБА_1 - начальника відділу бойового забезпечення -заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ військової частини НОМЕР_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та скасувати положення пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2012 року №183;
поновити його, ОСОБА_1 , на військовій службі на посаді начальника відділу бойового забезпечення - заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ військової частини НОМЕР_1 ;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2015 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про повне задоволення його позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, вважав встановленими обставини, які не доведені в справі, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
При цьому, не перевірив факт необхідності державної реєстрації в Міністерстві юстиції України Інструкції з організації представництва інтересів Міністерства оборони України, органів військового управління, армійських корпусів, повітряних командувань, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України під час розгляду справ судами загальної юрисдикції , ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 14.12.2007 року №686. Безпідставно визнав як доказ з цього приводу листа Міністерства юстиції України про не підлягання до державної реєстрації зазначеної Інструкції і, як наслідок, безпідставно визнав її обов'язковою для позивача. Суд не врахував недоведеності його вини в порушеннях Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України щодо організації та ведення представництва інтересів військової частини під час розгляду судами загальної юрисдикції, в порушенні принципу цільового використання бюджетних коштів, не звернув уваги на мотиви органів досудового слідства при закритті кримінального провадження. Суд безпідставно врахував зміст аркушу бесіди, підписаний позивачем без застережень, в процесі першого службового розслідування у квітні 2012 року, а не в процесі другого службового розслідування , призначеного з ініціативи Міністра оборони України, коли така бесіда з позивачем протиправно не проводилася.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, які апеляційну скаргу підтримали, представників Міністра оборони України та в/ч НОМЕР_1 та її командира, які просять апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Позивач ОСОБА_1 проходив публічну службу в Збройних Силах України за контрактом та на час звільнення перебував на посаді начальника відділу штабу з бойового забезпечення військ повітряного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " у військовому званні полковника. В період з 04.02.2006 року по 04.02.2012 року перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_2 , що дислокується в м. Кам'янка-Бузька Львівської області.
З 22 лютого по 23 квітня 2012 року Жовківська міжрайонна державна фінансова інспекція Львівської області проводила ревізію фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_2 за період з 01.01.2010 року по 31.01.2012 року, під час якої було виявлено факти здійснення виплат грошових коштів з каси фінансово-економічної служби військової частини у добровільному порядку за рішеннями та виконавчими листами Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, без відкриття виконавчих проваджень органами державної виконавчої служби, а також порушення фінансової дисципліни щодо розпорядження бюджетними коштами.
За наслідками отримання та опрацювання даної інформації Департамент правового забезпечення Міністерства оборони України звернувся до Міністра оборони України з доповідною запискою від 05.04.2012 року за № 287/3/1164 щодо неналежного представництва службовими особами військової частини НОМЕР_2 інтересів військової частини та порушення ними вимог Інструкції з організації представництва інтересів Міністерства оборони України, органів військового управління, армійських корпусів, повітряних командувань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів, затвердженої наказом Міністра оборони України від 14 грудня 2007 року № 686 (далі -Інструкція № 686). У тій же доповідній записці висловлено пропозицію провести службове розслідування щодо виявлених фактів, а також оскаржити у встановленому порядку рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. З висловленими пропозиціями Міністр оборони України погодився, про що зазначив в резолюції на документі від 06.04.2012 року.
З метою уточнення причин та умов, що сприяли неналежному представництву інтересів військової частини НОМЕР_2 та порушенню вимог нормативно-правових актів, 20 квітня 2012 року Міністр оборони України видав наказ № 267 «Про призначення службового розслідування», матеріали якого зобов'язав надати 11.05.2012 року. Згідно з наказом Міністра оборони України від 15.05.2012 року № 5933/з термін проведення службового розслідування було продовжено до 25.05.2012 року.
Під час службового розслідування голова комісії з проведення службового розслідування на підставі пункту 2.2 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України № 82 від 15.03.2004 року, 04.05.2012 року та 16.05.2012 року відібрав у позивача пояснення по суті предмета розслідування, в процесі чого ОСОБА_1 пояснив, що наказ Міністра оборони України від 14.12.2007 року №686 у військову частину надходив, як командир військової частини він наклав резолюцію щодо організації його виконання. Апеляційного оскарження рішень суду про стягнення грошових сум з військової частини не організовував в силу своєї некомпетентності. На копіях рішень судів, які надходили у військову частину, резолюції не накладав. При особистому зверненні з позовом до суду про стягнення коштів заходів для представництва військової частини шляхом доповіді по команді не вживав, оскільки не знав про необхідність доповісти. Рішення про добровільну сплату присуджених судами коштів приймав самостійно.
Результати службового розслідування з урахуванням пояснень позивача, інших службових осіб та отриманих копій документів комісія, яка його проводила, виклала в акті службового розслідування від 25.05.2012 року, затвердженому Міністром оборони України 29.05.2012 року. У цьому акті викладено обставини та характер вчинених порушень по службі, їх наслідки та зазначено винних осіб.
Встановлено, що впродовж 2010 року у військовій частині НОМЕР_2 проведено виплати грошових коштів з каси фінансово-економічної служби у добровільному порядку за рішеннями та виконавчим листами Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, без відкриття виконавчих проваджень органами державної виконавчої служби, дванадцятьом військовослужбовцям цієї частини на загальну суму 969014,40 грн.
Рішеннями Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області задовольнялись позовні вимоги колишніх та теперішніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 про стягнення компенсації за продовольчий пайок, надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, заборгованість за найм житла. Усі судові рішення, про які зазначено в акті службового розслідування, прийняті заочно в порядку цивільного судочинства України, тобто без участі представника військової частини НОМЕР_2 .
Зокрема, під час розгляду Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області справ № 2-3275/08 та № 2-3620 командир військової частини НОМЕР_2 полковник ОСОБА_1 та тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_3 , в порушення вимог пункту 1.4 Інструкції № 686, направили до суду клопотання від 12.11.2008 року № 854 та від 10.11.2009 року № 873 про розгляд справ без участі представника військової частини.
У рішенні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2008 року в справі № 2-3275/08, у якій одним із позивачів була дружина ОСОБА_1 , зазначено, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак командир військової частини НОМЕР_2 подав суду в письмовій формі заяву, в якій просив справу розглянути у відсутності представника військової частини. Заперечення на позовну заяву у цій справі, як і в інших, не подавались.
Крім того, в акті службового розслідування зазначено, що командир військової частини НОМЕР_2 полковник ОСОБА_1 , несучи персональну відповідальність за стан роботи з організації представництва інтересів у військовій частині НОМЕР_2 , подавши спільний з юрисконсультом та начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 позов до військової частини НОМЕР_2 про стягнення коштів, в порушення вимог статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, безпосередньому командиру (начальнику) з метою забезпечення належного представництва військової частини в судовому процесі, про зазначене не доповів.
В порушення вимог пункту 2.6, 3.7 та 3.11.1 Інструкції №686 та вимог Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.11.1998 року № 400, як зазначено в акті службового розслідування, полковник ОСОБА_1 не забезпечив реєстрацію судових документів у журналі реєстрації вхідних документів військової частини НОМЕР_2 , передачу інформації про надходження інших рішень і виконавчих листів та передачу судових документів юрисконсульту частини не здійснював. На згаданих судових документах, у порушення вимог Інструкції № 400, пунктів 3.7, 3.8 Інструкції № 686 віз (резолюцій) не проставляв, завдань юрисконсульту та начальнику фінансово-економічної служби щодо здійснення представництва інтересів частини не визначав.
Поряд з цим, зазначено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 04.05.2012 № 709 у справі щодо листування з питань претензійної, договірної, позовної роботи та представництва інтересів у судах за 2008, 2009 рік матеріалів листування з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області не обліковано, за винятком судової повістки щодо розгляду адміністративної справи № 2-а-210/08.
Під час службового розслідування встановлено, що з метою унеможливлення оскарження рішень Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області вищестоящим командуванням та приховування існування таких судових рішень від вищестоящого командування військові службові особи військової частини НОМЕР_2 , діючи в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, протягом 2010 року при наданні щомісячної узагальненої звітності з питань претензійно-позовної роботи до військової частини НОМЕР_1 вносили завідомо неправдиві відомості у «Дані щодо позовних заяв, пред'явлених до військової частини НОМЕР_2 » та «Довідки про безспірне стягнення коштів за рішеннями судів у військовій частині НОМЕР_2 » від 06.04.2010 року № 478, від 06.05.2010 року № 632, від 03.09.2010 року № 1274, від 04.10.2010 року № 1442, від 01.11.2010 року № 1584, 02.12.2010 року № 1843, форма яких встановлена додатками 9 та 16 до Інструкції № 686, щодо відсутності таких позовів та стягнень (виплат).
При зверненні військовослужбовців з приводу виплати зазначених коштів з каси військової частини на підставі виконавчих листів та рішень Мукачівського районного суду Закарпатської області, полковник ОСОБА_1 , в порушення вимог пункту 4.7.1 Інструкції № 686 та пункту 3.1.2 Положення фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 28.10.2006 № 625, яке діяло на той час (далі Положення № 625), надавав дозвіл начальнику фінансового органу військової частини НОМЕР_2 при наявності залишку коштів на рахунку військової частини здійснити виплату відповідних сум з неналежного КЕКВ 1112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та не надавав доручень юрисконсульту військової частини НОМЕР_2 на оскарження згаданих судових рішень. При цьому зазначено, що фінансування виплат компенсацій за продовольчий пайок і піднайом житла у Міністерстві оборони України здійснюється по КЕКВ 1133 «Продовольче забезпечення», КЕКВ 1134 «Оренда житла для військовослужбовців» відповідно. Згідно з вимогами пункту 2.3.1 Положення № 625 відповідальність за дотримання фінансової дисципліни у військовій частині несе командир військової частини та начальник фінансового органу, які зобов'язані забезпечити дотримання її всіма посадовими особами частини.
З письмових пояснень ОСОБА_1 під час службового розслідування видно, що рішення про виплату у військовій частині НОМЕР_2 коштів на підставі рішень та виконавчих листів суду він приймав самостійно.
Крім того, встановлено, що виявленим обставинам, про які зазначено вище, вже надавалась правова оцінка.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2012 року № 148 «Про призначення службового розслідування по встановленню причин та умов, що сприяли порушенню вимог нормативно-правових актів у сфері організації фінансового господарства та претензійно-позовної роботи посадовими особами військової частини НОМЕР_2 » проводилось службове розслідування, за наслідками якого командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 187 від 28.04.2012 року, відповідно до якого причинами правопорушення стали відсутність належного обліку, опрацювання та аналізу судових справ та документів виконавчого провадження, неналежна організація претензійно-позовної роботи у військовій частині НОМЕР_2 та неналежне виконання обов'язків, визначених Інструкцією № 686 з боку командування військової частини, юрисконсульта і начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з п. 5 цього наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 187 від 28.04.2012 року за невиконання вимог статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо керівництва фінансовою діяльністю у військовій частині, пп. 2.6, 3.7 Інструкції з організації представництва інтересів Міністерства оборони України, органів військового управління, армійських корпусів, повітряних командувань, з'єднань військових частин, військових навчальних закладів, установ, організацій Збройних Сил України під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів, затвердженої наказом Міністра оборони України від 14.12.2007 року № 686, щодо організації захисту інтересів підпорядкованої військової частини в суді під час перебування на посаді командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_1 попереджено про неповну службову відповідність та вирішено розглянути його на атестаційній комісії військової частини НОМЕР_1 на предмет подальшого проходження військової служби.
В процесі зазначеного (першого) службового розслідування командир військової частини НОМЕР_1 провів співбесіду з позивачем, з приводу чого було оформлено «Аркуш бесіди». Під час бесіди ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненні правопорушень, які виявлено при проведенні службового розслідування, зокрема, в особистій недисциплінованості та неналежному ставленні до виконання службових обов'язків під час перебування на посаді командира військової частини НОМЕР_2 . Його вина щодо неналежного керівництва фінансовою діяльністю у підпорядкованій військовій частині та не забезпечення належного захисту інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України під час розгляду судових справ повністю доведена. Аркуш співбесіди ОСОБА_1 підписав без будь-яких зауважень.
Зі справи видно, що висновків комісії з проведення службового розслідування (першого) та накладеного дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 у встановленому порядку не оскаржив.
Однак, комісія з проведення службового розслідування, сформована на підставі наказу Міністра оборони України від 20.04.2012 року № 267, прийшла до висновку, що службове розслідування, призначене відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2012 року № 148 (зі змінами) проведено неповно і не всебічно, а застосовані до військовослужбовців дисциплінарні стягнення не відповідають тяжкості вчиненого ними правопорушення. У зв'язку з викладеним, згаданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2012 № 187 комісія запропонувала скасувати і накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю. При цьому зазначила, що притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача наказом № 187 від 28.04.12р. відбулось з порушенням вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Інструкції № 686.
За результатами службового розслідування, у зв'язку з порушеннями вимог нормативно-правових актів України службовими особами військової частини НОМЕР_2 , зокрема позивачем, та військової частини НОМЕР_1 щодо організації та ведення претензійно-позовної роботи та фінансового господарства, та збільшення бюджетного фінансування військової частини НОМЕР_2 вищестоящим фінансовим органом на підставі заявок з недостовірною інформацією, внаслідок чого з реєстраційних рахунків військової частини реально стягнуто бюджетні кошти у розмірі 509116,00 грн. Міністр оборони України видав оскаржуваний наказ від 07.06.2012 року № 387 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до пунктів 1 та 2 якого наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2012 № 187 «Про результати службового розслідування по встановленню причин та умов, що сприяли порушенню вимог нормативно-правових актів у сфері організації фінансового господарства та претензійно-позовної роботи посадовими особами військової частини НОМЕР_2 » скасовано;
за порушення вимог статей 8, 11, 12, 16, 58, 59, 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 1.4, 3.7, 3.8, 3.1.11, 4.7.1 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України № 686, пункту 3.1.2 Положення про фінансове господарство військової частини Збройних сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 28.10.2006 року № 625, на начальника відділу бойового забезпечення -заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ військової часини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
Зазначений наказ доведено до відома ОСОБА_1 21.06.2012 року під розписку.
Згідно з іншим наказом Міноборони України від 06.07.2012 року № 542 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 , начальника відділу бойового забезпечення - заступника начальника штабу з бойового забезпечення військ повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » звільнено з військової служби у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На цій підставі наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2012 року № 183 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Радехівсько-Кам'янка-Бузького ОРВК Львівської області.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з підп. «е» частини 6 та частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153), яке застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
За змістом пункту 12 Положення № 1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення), як передбачено у пункті 35 Положення № 1153 за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами «е» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 225 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців з військової служби на підставах, передбачених частинами шостою і сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно за будь-якою підставою здійснюється Міністром оборони України. Згідно з пунктом 228 цього Положення звільнення з військової служби через службову невідповідність здійснюється у разі застосування до військовослужбовця відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Військова дисципліна, відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. За змістом статті 3 цього Закону військова дисципліна досягається, зокрема, шляхом зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
У статті 4 Дисциплінарного статуту, зокрема, зазначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
За стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі, як зазначено у статті 5 Дисциплінарного статуту, відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. Згідно зі статтею 9 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України користується дисциплінарною владою у повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного з них особисто.
Відповідно до пункту «є» статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що на молодших та старших офіцерів може бути накладене дисциплінарне стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначено у статтях 83-95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно зазначених норм на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (стаття 83 Дисциплінарного статуту).
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (стаття 84 Дисциплінарного статуту). Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення (стаття 86 Дисциплінарного статуту). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця оскаржується в установленому законом порядку (стаття 87-1 Дисциплінарного статуту). Старший командир має право скасовувати дисциплінарні стягнення, накладені молодшим командиром, якщо він визнає, що стягнення не відповідає тяжкості вчиненого правопорушення, та накладати своєю владою більш суворі стягнення (стаття 94 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до підпункту 29 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 406/2011 Міністр оборони України скасовує повністю чи в окремій частині акти підпорядкованих Міноборони України органів військового управління, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства України та актам Міноборони України.
З метою застосування єдиного порядку проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців у Збройних Силах України наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 року № 82 затверджено Інструкцію про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України (далі - Інструкція № 82), яка визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку). У пункті 1.2 цієї Інструкції наведено перелік підстав для проведення службового розслідування, серед яких такі, як: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб. Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 82 рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Міністр оборони України та начальник Генерального штабу Збройних Сил України та їх заступники можуть призначати службові розслідування безпосередньо або доручати їх проведення підпорядкованим посадовим особам. Відповідно до підп. 4.1 та 4.2 Інструкції № 82 за результатами службового розслідування складається акт, який підписується особами, якими воно проводилося. Відповідно до пунктів 5.1. та 5.5 Інструкції № 82 посадова особа, яка призначала службове розслідування, розглядає у 10-денний термін акт та всі інші матеріали службового розслідування і приймає відповідне рішення, яке може бути оскаржено зацікавленими особами в порядку, встановленому розділом 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Внутрішня служба, відповідно до статей 5 та 8 цього Статуту, - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Командир (начальник), відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби, є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Перелік обов'язків командира (начальника) наведено у статті 59 Статуту Внутрішньої служби, серед яких: знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 686 з метою забезпечення належної організації представництва командири військових частин зобов'язані постійно здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які стали підставами для звернення з позовами (скаргами) до суду; видавати накази про затвердження інструкцій щодо порядку здійснення представництва у військовій частині, у яких чітко визначати обов'язки служб, відділів, управлінь (далі - підрозділи) та конкретних посадових (службових) осіб, на яких покладається ведення цієї роботи; забезпечувати належний облік, опрацювання та аналіз судових справ і документів виконавчого провадження; забезпечувати належний захист інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України під час розгляду судових справ, оскарження в апеляційному та касаційному порядку всіх рішень (за винятком випадків, передбачених цією Інструкцією), прийнятих не на користь військових частин, за необхідності вживати належних заходів щодо поновлення строків на апеляційне та касаційне оскарження; забезпечувати своєчасну сплату державного мита за подання позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг та інших, пов'язаних зі здійсненням представництва, витрат; організовувати ефективну взаємодію з відповідними військовими прокуратурами щодо участі їх представників у судових засіданнях, а також апеляційного та касаційного оскарження рішень, винесених не на користь військових частин, якими порушені інтереси держави.
Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 686 недодержання встановленого цією Інструкцією порядку організації представництва є порушенням військової та трудової дисципліни і тягне за собою притягнення до відповідальності винних посадових (службових) осіб згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 3.7 Інструкції № 686 позовні заяви, отримані військовою частиною, після їх реєстрації в Журналі реєстрації вхідних документів (додаток 15 до наказу Міністра оборони України від 11 листопада 1998 року № 400 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України»(зі змінами) (далі - журнал реєстрації вхідних документів), негайно подаються командиру військової частини, який невідкладно організовує роботу щодо захисту інтересів військової частини. Після розгляду командиром військової частини позовна заява невідкладно передається до юридичної служби (юрисконсульту), яка обліковує її в Журналі обліку позовних заяв, пред'явлених до військової частини (додаток 8 до Інструкції), та забезпечує збереження шляхом підшивання до відповідної справи. Юридична служба (юрисконсульт) військової частини за участю відповідальних підрозділів та фінансової (фінансово-економічної) служби готує письмовий відзив (заперечення) стосовно позовних вимог. За необхідності, юридична служба (юрисконсульт) військової частини готує та подає зустрічний позов у порядку, встановленому підрозділом 3.6 цієї Інструкції. Відзив на позовну заяву після його візування керівниками відповідального підрозділу, фінансово-економічної та юридичної служб підписується командиром військової частини або посадовою (службовою) особою, уповноваженою на здійснення таких дій відповідною довіреністю. Після підписання відзив на позовну заяву реєструється в журналі реєстрації вихідних документів та обліковується юридичною службою (юрисконсультом) у Журналі обліку позовних заяв, пред'явлених до військової частини (додаток 8 до Інструкції). Відзив обліковується юридичною службою (юрисконсультом) у Журналі обліку позовних заяв, пред'явлених до військової частини (додаток 8 до Інструкції). Рішення про визнання позову, а також про укладення мирової угоди приймається командиром військової частини виключно після отримання письмової згоди керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, визначеного відповідальним за бюджетну програму, за якою передбачено стягнення коштів (його правонаступника), або заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень).
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції № 686 рішення, постанови та ухвали судів після їх реєстрації в журналі реєстрації вхідних документів негайно доповідаються командиру військової частини. Після розгляду вищезазначених документів командиром військової частини рішення (постанови) та ухвали суду передаються до юридичної служби (юрисконсульту), яка обліковує його у відповідному журналі обліку позовних заяв та забезпечує їх збереження шляхом підшивання до відповідної справи. У разі винесення рішення (постанови) або ухвали суду не на користь військової частини юридична служба (юрисконсульт), за участю відповідальних підрозділів та фінансової служби, у визначені законодавством терміни здійснює підготовку та подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної (касаційної) скарги. У разі ненадходження до військової частини рішення, постанови або ухвали суду, проголошених у судовому засіданні в присутності повноважного представника військової частини, підготовка та подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної (касаційної) скарг здійснюються з урахуванням процесуальних строків, відлік яких розпочинається з дня такого судового засідання.
Якщо рішення, постанову або ухвалу суду винесено за відсутності повноважного представника військової частини в судовому засіданні, підготовка та подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційну (касаційну) скаргу здійснюються після її надходження до військової частини згідно з відповідним процесуальним законодавством з поданням (за необхідності) заяви про поновлення строків апеляційного (касаційного) оскарження.
За наявності відповідних підстав та у межах строку апеляційного (касаційного) оскарження юридична служба (юрисконсульт) подає командиру військової частини узгоджені з фінансово-економічною службою та відповідальними підрозділами пропозиції щодо не оскарження винесеного не на користь військової частини рішення (постанови) або ухвали суду. Одночасно подається проект наказу про призначення розслідування за цим фактом стосовно встановлення винних осіб та прийняття рішення щодо відшкодування збитків.
Командир військової частини негайно подає у встановленому порядку доповідь заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень) або керівнику структурного підрозділу Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, визначеного відповідальним за бюджетну програму, за якою передбачено стягнення коштів (його правонаступника), і за отриманням його письмової згоди надає повноваження представнику у справі стосовно не оскарження такого рішення (постанови) або ухвали суду.
У разі неотримання згоди заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень) або керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, визначеного відповідальним за бюджетну програму, за якою передбачено стягнення коштів (його правонаступника), протягом строку терміну апеляційного (касаційного) оскарження, командир військової частини у межах зазначеного строку забезпечує подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної (касаційної) скарги на рішення (постанову) або ухвалу суду, винесених не на користь органу військового управління (військової частини).
У пункті 3.11 Інструкції № 686 (щодо порядку надання звітності) серед іншого зазначено, що командири військових частин надають узагальнені звіти з претензійно-позовної роботи за формами відповідно до додатків 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16 до Інструкції, в порядку визначеному цим пунктом (як от «Журнал обліку позовних заяв, пред'явлених до військової частини», «Дані щодо позовних заяв, пред'явлених до військової частини ____ станом на «__»_____200_ року», «Журнал обліку виконавчих документів», «Довідка про безспірне стягнення _____ за рішеннями судів у військовій частині ____ (назва стягнень) станом на 1 ____ 20_____ року»). Згадані Додатки подаються щомісячно за підпорядкованістю з наростаючим підсумком станом на 1 число звітного місяця.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наказ Міністра оборони України від 20.04.2012 року про призначення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 був виданий на підставі статей 84, 85 Дисциплінарного статуту і пунктів 1.2, 1.3 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 року № 82.
Жодних застережень щодо порушення порядку призначення службового розслідування, позивач не зазначив, а в суді таких порушень не встановлено.
Досліджуючи обставини щодо підстав для застосування дисциплінарного стягнення до позивача, суд встановив, що під час службового розслідування, результати якого оформлено актом від 25.05.2012 року, було виявлено порушення вимог законодавства в частині неналежного виконання службовими особами військової частини НОМЕР_2 , в т. ч. позивачем, своїх обов'язків щодо ведення претензійно-позовної роботи.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеними обставини неналежного виконання позивачем як командиром військової частини НОМЕР_2 своїх обов'язків.
Такими обставинами є те, що військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 , серед яких і дружина позивача , а також сам позивач, юрисконсульт військової частини та начальник фінансової служби з порушенням правил територіальної підсудності звертались до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у порядку цивільного судочинства про стягнення з військової частини коштів за не отриманий продовольчий пайок, за найм житла та інші виплати, пов'язані з проходженням ними військової служби. Усі позови судом розглянуто заочно, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь позивачів кошти на загальну суму 969014 грн.
Як командир військової частини ОСОБА_1 жодного разу не подавав заперечень проти позову, не забезпечив участі представника у судовому розгляді судових справ, переважно надсилав клопотання за своїм підписом про розгляд справи без участі представника військової частини НОМЕР_2 .
Про факт особистого звернення до суду з позовом до очолюваної військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з метою забезпечення представництва військової частини в суді своєму керівництву не доповів, представництво інтересів військової частини (заперечення на позов, участь представника) в жодному із судових процесів не забезпечив.
Оскільки судові рішення були винесені не на користь військової частини НОМЕР_2 , командир військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 не вжив заходів для їх апеляційного/касаційного оскарження, при цьому не подавав доповідь заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень) або керівнику структурного підрозділу Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, визначеного відповідальним за бюджетну програму, якою передбачено стягнення коштів (його правонаступника), для отриманням письмової згоди стосовно не оскарження згаданих судових рішень.
Знаючи про факти надходження позовних заяв до військової частини НОМЕР_2 , позивач не забезпечив їх реєстрацію у Журналі обліку позовних заяв, пред'явлених до військової частини, не забезпечив їх відображення у звітності, подання якої передбачено пунктом 3.11 Інструкції № 686, та Довідках про безспірне стягнення коштів (звітність подається за підписом командира військової частини).
У той же час, ОСОБА_1 без жодних застережень погоджував виплати з каси військової частини коштів, стягнених на підставі рішень та виконавчих листів Мукачівського міськрайонного суду, які набрали законної сили, оскільки такі рішення у встановленому законом порядку військовою частиною не оскаржувалися.
Кошти в процесі добровільного виконання судових рішень виплачувались з рахунку військової частини, на якому обліковувались кошти, призначені на інші цілі, зокрема, на грошове забезпечення військовослужбовців.
Отже, ОСОБА_1 як командир військової частини порушив вимоги обов'язкової для нього Інструкції № 686 щодо організації та забезпечення претензійно-позовної роботи у військовій частині НОМЕР_2 . Зазначену Інструкцію позивач отримав, визнав обов'язковою для виконання, з приводу чого не заперечував в процесі першого службового розслідування.
Судом було обґрунтовано враховано, що всі зазначені обставини були доведені під час першого службового розслідування, призначеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 , за наслідками якого позивач визнав свою вину у скоєному, про що зазначено в аркуші бесіди. Висновки такого розслідування, а також прийнятий наказ про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність позивачем не були оскаржені.
Відповідно до вимог пункту 1 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. За змістом пункту 9 Положення про Міністерство оборони України Міністр у межах повноважень видає накази, організовує і контролює їх виконання, а нормативно-правові акти Міноборони України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Однак, Інструкція № 686 не зачіпає прав, свобод й законних інтересів громадян і не має міжвідомчого характеру, а лише регулює питання організації претензійно-позовної роботи у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України з метою унеможливлення зловживань службовими особами у цій сфері. Отже, Інструкція № 686 має відомчий характер і обмежену сферу регулювання, а тому державній реєстрації у Міністерстві юстиції України не підлягає. Зважаючи на наведене, доводи позивача в цій частині є безпідставними і не спростовують вчинення позивачем порушень по службі, які тягнуть дисциплінарну відповідальність.
Згідно з листом Міністерства юстиції України від 25.03.2015 року №10004-0-26-15/10.1, за результатами правової експертизи наказу Міністра оборони України від 14.12.2007 року № 686 « Про затвердження Інструкції з організації представництва інтересів Міністерства оборони України, органів військового управління, армійських корпусів, повітряних командувань, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів» (із змінами ) зазначений наказ відповідно до підпунктів «в» та «д» пункту 5 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 року № 228, державній реєстрації в Міністерстві юстиції України не підлягає.
Не випливає обов'язковість державної реєстрації наказу Міністра оборони України від 14.12.2007 року № 686 і з поданого позивачем суду апеляційної інстанції листа першого заступника Міністра юстиції України № 151020-3315/101 від 25.05.2015 року.
Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_1 від 01.02.2008 року № 55 затверджено Інструкцію з організації представництва інтересів військової частини НОМЕР_2 під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів.
Отже, позивач про наявність такої Інструкції знав та зобов'язаний був її виконувати. Така Інструкція була чинною, оскільки у встановленому порядку не скасована.
Та обставина, що відносно позивача закрито кримінальне провадження постановою органів досудового слідства від 28.12.2013 року, не впливає на застосування до нього дисциплінарного стягнення на підставі пункту «е» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки позивача звільнено з військової служби за вчинення дисциплінарного проступку, а не у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності.
Вказаною постановою слідчих органів фактично підтверджуються висновки акту службового розслідування щодо позивача.
Щодо доводів позивача про відсутність у матеріалах службової перевірки «Аркуша бесіди» суд першої інстанції зробив правильний висновок про їх безпідставність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про дотримання відповідачем вимог законодавства щодо обов'язковості проведення бесіди та складання аркушу бесіди, який власноручно підписано позивачем. Повторне службове розслідування Міністром оборони було призначено тільки у зв'язку з уточненням причин та умов виявлених порушень та невідповідністю застосованого до позивача дисциплінарного стягнення тяжкості вчиненого правопорушення та не було пов'язано з необхідністю дослідження нових обставин його вчинення. Призначення такого розслідування було правом, а не обов'язком відповідача, в силу чого останній вправі був взяти до уваги попередній аркуш бесіди з позивачем, що він і зробив.
Зазначення судом першої інстанції в оскаржуваній постанові про відсутність проведення нового службового розслідування є помилковим та не впливає на законність прийнятої постанови, оскільки в справі встановлено факт проведення службового розслідування з ініціативи Міністра оборони України, цей факт доведений, він зазначений в постанові суду, яка оскаржується, цього не оспорює позивач.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними аргументи позивача щодо неврахування Міністром оборони України при обранні виду дисциплінарного стягнення його попередніх заслуг та нагород, а також характеристики від 25.06.2012р., при цьому взяв до уваги обставини вчинення проступку командиром військової частини, який допустив порушення законодавства, військових статутів та відомчих актів. Попередні заслуги та позитивна характеристика не звільняють позивача від відповідальності за вчинені порушення по службі, а обраний Міністром оборони України вид дисциплінарного стягнення у повній мірі відповідає тяжкості вчиненого правопорушення та особі позивача.
Отже, оскаржуваний наказ Міністра оборони України 07.06.2012 року № 387 відповідає вимогам законодавства, правильно застосованого судом першої інстанції.
Щодо оскарження наказу Міністра оборони України від 07.06.2012 року № 542 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2012 року № 183, то такі прийняті на виконання правомірно виданого наказу Міністра оборони України 07.06.2012 року № 387, тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні цих позовних вимог, а також інших вимог, які є похідними.
З огляду на викладене, суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим оскаржувана постанова не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги в частині необов'язковості для виконання позивачем Інструкції №686, відсутності доказів його вини в порушеннях норм військових статутів, безпідставному врахуванню як доказу листа Міністерства юстиції України щодо реєстрації інструкції, не проведення бесіди перед застосуванням дисциплінарного стягнення, з огляду на викладене, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2015 року в справі №2а-6158/12/1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М. Старунський