Справа № 802/4923/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
08 липня 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
за участю:
секретаря судового засідання: Лозінської Н.В.,
позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Вірстюка Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області, ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Головного управління юстиції у Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та зобов'язання до вчинення дій,
У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Хмельницького обласного управління юстиції Міністерства юстиції України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за втрату частини її в зв'язку з затримкою термінів виплати.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ОСОБА_2 подав касаційну скаргу за результатами розгляду якої Вищий адміністративний суд України 14 листопада 2013 року виніс ухвалу про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року і ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та направлення адміністративної справи на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
В ході нового розгляду справи ОСОБА_2 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив:
- стягнути з Головного управління юстиції у Хмельницькій області 512, 94 грн., з них 135,67 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01.08.2001 року по 31.12.2002 року, 377, 27 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року;
- стягнути з Територіального управлінь Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області 274169, 69 грн., з них 95475,52 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року та 178694,17 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року.
- стягнути з Державного бюджету України судові витрати у справі, в тому числі 6660 грн. за проведення експертизи та вартість пального, витраченого на прибуття до суду.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, а саме: стягнуто з територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області заборгованість по заробітній платі в розмірі 80 907,87 грн. та компенсацію за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року в розмірі 148 159, 93 грн. за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року включно. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1665, 00 грн. витрат пов'язаних із розглядом справи.
Не погоджуючись із судовим рішенням, територіальне управління Державної судової адміністрації України та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких територіальне управління Державної судової адміністрації України просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, а ОСОБА_2 просить скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, а про задоволення апеляційної скарги територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області заперечив, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Представник ТУ ДСА у Хмельницькій області в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, а про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Представник Головного управління юстиції у Хмельницькій області в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 згідно з рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів №11 від 25 грудня 1992 року, зарахований на посаду народного судді Хмельницького міського народного суду.
Відповідно до розпорядження представника президента України №458 від 12 травня 1993 року, ОСОБА_2 присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас.
На підставі рішення кваліфікаційної комісії суддів Хмельницької області від 29 травня 1996 року, судді Хмельницького міського суду ОСОБА_2. присвоєно четвертий кваліфікаційний клас судді.
28 травня 1999 року кваліфікаційною комісією суддів Хмельницької області прийнято рішення про присвоєння судді Хмельницького міського суду ОСОБА_2. третього кваліфікаційного класу.
Рішенням кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів Хмельницької області від 12 грудня 2001 року судді Хмельницького міського суду ОСОБА_2. присвоєно другий кваліфікаційний клас судді.
Згідно із постановою Верховної ради України від 17 квітня 2003 року, ОСОБА_2 обраний суддею Хмельницького міського суду безстроково.
Так, із довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за період роботи з січня 1996 року по грудень 2005 року включно, судді Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_2 встановлено, що до складу заробітної плати позивача в оспорюваний період входили наступні виплати: посадовий оклад, збільшений посадовий оклад, відповідно до Указу Президента №220 від 05 березня 2002 року (з липня 2003 року по грудень 2003 року включно, з травня 2005 року по грудень 2005 року включно), доплата за кваліфікаційний клас, надбавка за інтенсивність праці (з лютого 1997 року), надбавка за вислугу років, доплата судді, додатковий посадовий оклад.
Крім того, позивачу виплачувалася матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премії до свят, проводилася індексація у вказані в довідці періоди, а також проводилися нарахування та виплата грошових сум пов'язаних із виходом позивача у відпустки.
Так, визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України "Про статус суддів" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин); він встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Частиною 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Так, 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову №513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову №514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами ст. 44 Закону України "Про статус суддів" з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Проте, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів" від 03 вересня 2005 року №865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 03 вересня 2005 року №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №513 і №514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
За правилами ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, суд, встановивши невідповідність нормативно-правового акта, яким є постанова Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року, закону України, а саме, Закону України "Про статус суддів", незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним, повинен застосувати положення Закону, а не іншого нормативно-правового акта, який має нижчу юридичну силу, ніж Закон.
Отже, нарахування та виплата заробітної плати позивачу з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року проводилась у меншому розмірі, що в свою чергу є прямим порушенням закону.
Згідно із додатку до висновку експертизи №1 "Результати дослідження нарахування заробітної плати ОСОБА_2 відповідно до наданих розрахункових документів та проведеного дослідження за період з 01.08.2001р. по 31.12.2003р. та за період з 01.01.2013р. по 31.12.2005р." різниця заборгованості по заробітні платі за період з з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року включно становить 80 907,87 грн., з них за червень 2005 року - 14196,88 грн., за липень 2005 року - 11272,26 грн., за серпень 2005 року - 0,00 грн., за вересень 2005 року - 9592,01 грн., за жовтень 2005 року - 16367, 69 грн., за листопад 2005 року - 16315, 55 грн., за грудень 2005 року - 13163,48 грн.
Відповідно до додатку №3 "Розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати ОСОБА_2 за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року при виплаті у березні 2015 року", заборгованість компенсації за порушення термінів її виплати за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року включно становить 148 159, 93 грн., них за червень 2005 року - 26647,54 грн., за липень 2005 року - 21056,58 грн., за серпень 2005 року - 0,00 грн., за вересень 2005 року - 17812,36 грн., за жовтень 2005 року - 29969,24 грн., за листопад 2005 року - 29335,36 грн., за грудень 2005 року - 23338,85 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області заборгованість по заробітній платі та компенсацію за порушення термінів її виплати за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року включно.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача з Головного управління юстиції у Хмельницькій області 135,67 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01.08.2001 року по 31.12.2002 року, 377, 27 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року та стягнення з Територіального управлінння Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області заборгованості по заробітній платі в розмірі 14567,65 грн. за період з 01.01.2003 року по 01.06.2005 року та компенсації в розмірі 30534,24 грн. за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року №2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" затверджено посадові оклади керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів.
Вказаною постановою керівникам судів в межах установленого фонду оплати праці надано право здійснювати преміювання працівників судів відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі три місячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці, а також надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньо місячної заробітної плати.
Указом Президента України від 10 липня 1995 року №584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" для суддів передбачена надбавка за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи в розмірі до 75 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Указом Президента України від 19 вересня 1996 року №856/96 "Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення суддів" установлена суддям щомісячна надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці у розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Указом Президента України від 05 березня 2002 року №220 "Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням" було передбачено збільшення посадового окладу на 50 відсотків, надбавку за напруженість та складність роботи в розмірі до 80 відсотків та надбавку за почесне звання "Заслужений юрист України" в розмірі 30 відсотків.
Так, оплата праці суддів відноситься до сфери державного регулювання і визначається у грошовому виразі, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року №2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" із змінами затверджені місячні посадові оклади суддів. Цією ж постановою керівникам судів надано право встановлювати надбавки та доплати різного характеру (за особливий характер роботи та інтенсивність праці та інші).
При цьому, призначення та розмір цих надбавок встановлювався кожному судді індивідуально залежно від показників інтенсивності праці, виконання особливо важливої роботи, напруженості та складності роботи і здійснювався в межах кошторисних призначень на оплату праці.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про умови оплати праці працівників суду", Указ Президента України від 10 липня 1995 року №584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", від 05 березня 2002 року №220 "Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням", постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" передбачали право, а не обов'язок керівника установи встановлювати надбавки та премії для суддів, та містять застереження щодо порядку та розміру цих виплат.
Вказаними нормативними актами передбачено, що обов'язковою є лише виплата щомісячних надбавок за кваліфікаційний клас, за особливий характер роботи та інтенсивність праці у розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, які позивач отримував у визначених законодавством розмірах.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, нарахування та виплата заробітної плати позивачу з 2001 року по червень 2005 року проводилась відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 на наявність відповідних наказів голови Хмельницького міського суду про збільшення посадового окладу позивача на 50%, оскільки в судовому засіданні представником ТУ ДСА у Хмельницькій області долучено до матеріалів справи накази голови Хмельницького міського суду №64 від 21 липня 2003 року, яким скасовано наказ №22 від 11 квітня 2003 року про збільшення суддям посадових окладів на 50% та наказ №41-к від 16 травня 2005 року, яким збільшено посадові оклади суддям починаючи з 01 травня 2005 року, що є недопустимим.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові неправильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.
Так, ОСОБА_2 просив стягнути з Державного бюджету України судові витрати у справі, в тому числі 6660 грн. за проведення експертизи та вартість пального, витраченого на прибуття до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Згідно із ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із додатком до постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 р. №590, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Так, із наданих позивачем копій фіскальних чеків не можливо встановити особу, яка придбавала це паливо і відповідно не можливо зробити висновок про те, що це паливо придбавалося саме для прибуття позивача у судові засідання. Також, розрахунки витрати палива, позивачем нічим не обґрунтовані, що не дозволяє прийняти такі розрахунки до уваги.
В судовому засіданні позивач зазначив про те, що необхідність прибуття в судове засідання автомобільним транспортом полягала у тому, що в ці дні у нього були призначені справи до розгляду, тобто прибуття в судове засідання автомобільним транспортом полягала у службовій необхідності.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України №65 від 01 березня 2014 року «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» рекомендовано забезпечити мінімізацію витрат на службові відрядження шляхом оптимізації кількісного складу делегацій та строку їх перебування за кордоном, зменшення витрат на оплату проїзду, наймання житла та інших витрат, пов'язаних з відрядженням.
В судовому засіданні позивач зазначив про те, що вказана постанова йому відома і її зміст також.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат, які понесені позивачем у зв'язку з прибуттям до суду та які полягають у сплаті вартості палива.
Статтею 87 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки, вимоги позивача задоволенні частково, то колегія суддів вважає дійшла висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на проведення судово-економічної експертизи в сумі 3330 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційні скарги територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, - скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1665,00 грн. витрат пов'язаних із розглядом справи.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 3330 грн.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 09 липня 2015 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М.
Гонтарук В. М.