10 липня 2015 р.Справа № 537/1745/15-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.05.2015р. по справі № 537/1745/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області
про визнання протиправним та нечинним окремого положення рішення,
27 травня 2015 року постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області позовні вимоги ОСОБА_1 до Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання протиправним та нечинним окремого положення рішення - задоволено.
Визнано протиправним абз.2 п.2 рішення Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 17.03.2015 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1», яким зобов'язано ОСОБА_1 до погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та сплатити пайовий внесок (згідно з Положенням про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Кременчука).
Виконавчий комітет Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області у апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи при неповному їх з'ясуванні. Вказує, що у відповідності до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» позивач не звільнений від сплати пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту. Оскільки придбаний ОСОБА_1 об'єкт нерухомого майна (гараж) був побудований самочинно, а земельна ділянка, на якій він розташований не була належним чином оформлена, оскаржуване рішення Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області прийняте за наявності на те правових підстав.
ОСОБА_1 у письмових запереченнях просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправне покладення на позивача як добросовісного набувача права власності на нерухоме майно (гараж) за наслідком договорів купівлі-продажу обов'язку по укладенню договору пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та по сплаті пайового внеску.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів розглядає справу за відсутності сторін, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, позивач надав заперечення на апеляційну скаргу.
Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю участі у судовому засіданні, з огляду на перебування головного спеціаліста юридичного відділу ОСОБА_2 у відпустці, задоволенню не підлягає. В матеріалах справи наявна довіреність на представництво в судах, видана 27 квітня 2015 року Виконавчим комітетом Крюківської районної ради міста Кременчука Полтавської області на ім'я ОСОБА_3 та дійсна до 31 грудня 2015 року. За таких обставин, колегія суддів вважає, що за відсутності представника ОСОБА_2 відповідач мав можливість забезпечити у судове засідання явку іншого представника за довіреністю.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2015 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) укладено договір купівлі-продажу частки в праві власності на гараж, договір посвідчений нотаріально та зареєстровано в реєстрі за №101. Згідно пункту 1 Договору продавець передає у власність покупця об'єкт нерухомості - Ѕ (одну другу) частку в праві власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що складається з гаражу літ «А», загальною площею 22,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці комунальної власності.
23 січня 2015 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) укладено договір купівлі-продажу частки в праві власності на гараж, договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за №143. Згідно пункту 1 Договору продавець передає у власність покупця об'єкт нерухомості - Ѕ (одну другу) частку в праві власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що складається з гаражу літ «А», загальною площею 22,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці комунальної власності.
17 березня 2015 року Крюківською районною радою міста Кременчука Полтавської області (тридцять восьма сесія шостого скликання) за результатом розгляду заяви ОСОБА_1, прийнято рішення, яким надано останньому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1. Крім іншого позивача зобов'язано до погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кременчука та сплатити пайовий внесок.
Не погодившись із рішенням відповідача в цій частині, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув статусу інвестора (замовника), який відповідно до чинного законодавства наділений обов'язком укладати договір пайової участі та сплачувати пайовий внесок, а є набувачем права власності на об'єкт нерухомого майна, збудованого попереднім власником, який і мав взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні встановлені Законом України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI).
Зокрема, зазначеним Законом передбачена така форма участі у розвитку інфраструктури населеного пункту як пайовий внесок.
Згідно частин 1, 2, 3 статті 40 цього Закону, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
З наведеного вбачається, що повноваження органів місцевого самоврядування в частині визначення зокрема порядку залучення коштів пайової участі не є безумовними, а мають реалізовуватись у відповідності до вимог Закону №3038-VI. При цьому обов'язок на пайову участь покладається на замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки, та зберігається виключно до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону N 3038-VI замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 376 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_4 права власності на гараж) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На спільній нараді Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, Держархбудінспекції, Української асоціації бюро технічної інвентаризації "Укртехінвентаризація" 17.12.2009 прийнято наступне рішення. При наявності правовстановлювальних документів на житловий (садовий, дачний) будинок, якщо в період з 5 серпня 1992 до 1 січня 2008 власник без дозволу на виконання будівельних робіт провів будівництво, добудови, прибудови, надбудови господарських будівель, то він має можливість легалізувати будівництво названих приналежних речей (стаття 186 Цивільного кодексу України) шляхом внесення їх до технічного паспорту із зазначенням технічного стану цих об'єктів з наступним прийняттям відповідного рішення місцевим органом виконавчої влади згідно із статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування", а в разі відмови - розглянути це питання в судовому порядку згідно статті 376 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи (копії технічного паспорта на гараж АДРЕСА_1 - а.с.13-14) та не заперечувалось сторонами, вказаний об'єкт нерухомого майна - гараж на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.07.2008 року переданий у приватну власність громадянці ОСОБА_4 як такий, що збудований самочинно.
Згідно статті 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час легалізації самовільно збудованого гаражу, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243, який був чинним на час легалізації самочинно збудованого нежитлового приміщення - гаражу по АДРЕСА_1, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем в порушення вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів на підтвердження того факту, що самочинно збудований громадянкою ОСОБА_4 гараж по АДРЕСА_1 не був прийнятий у експлуатацію, що, на думку заявника, свідчить про те, що обов'язок пайової участі, встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підлягає виконанню позивачем.
Натомість, позивач надав договори купівлі-продажу, з яких вбачається, що за ОСОБА_4 визнано право власності на гараж на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 липня 2008 року (а.с.7-8, 10-11).
На виконання норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", 01 листопада 2011 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області прийнято рішення «Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Кременчука» (а.с.48-62).
Згідно пункту 2.3 вказаного Положення, пайовий внесок сплачує особа, яка оформляє документи на землекористування для експлуатації та обслуговування об'єктів, при будівництві яких документація не була оформлена належним чином, земельні питання не вирішені в установленому порядку.
При цьому, колегія суддів зауважує, що пункт 2.3 Положення в частині зобов'язання сплати пайового внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Кременчука фізичних та юридичних осіб при оформленні документів на землекористування для експлуатації та обслуговування об'єктів, при будівництві яких документація не була оформлена належним чином, земельні питання не вирішені в установленому порядку суперечить приписам статті 40 Закону N 3038-VI, за якими пайовий внесок сплачується замовником, який має намір щодо забудови земельної ділянки і до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що підстави для застосування пункту 2.3 Положення, норми якого не відповідають приписам прийнятого пізніше Закону N 3038-VI, відсутні. За таких обставин, посилання відповідача у апеляційній скарзі на вказану норму Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Кременчука є безпідставними та не спростовують висновків суду.
Доводи відповідача у апеляційній скарзі про те, що позивач не звільнений від сплати пайового внеску суперечать нормі частини 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також приписам Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Кременчука, відповідно до яких належним суб'єктом, на якого покладається обов'язок пайової участі є замовник (інвестор або забудовник), тобто особа, яка або приймає рішення про вкладення коштів в об'єкти будівництва та забезпечує фінансування їх спорудження, або особа, яка здійснює будівництво підрядним або господарським способом. До того ж, колегія суддів вважає неправомірним покладення на позивача, як на добросовісного набувача права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язань, які мали бути виконані попереднім власником за умови прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування (зокрема щодо створення комісії для прийняття самочинно збудованого приміщення до експлуатації).
Крім того, пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту була введена у зв'язку з набранням чинності з 14.10.2008 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16 вересня 2008 року N 509-VI. Зважаючи на той факт, що громадянкою ОСОБА_4 завершено будівництво нерухомого майна - гаражу, оформлено право власності, проведено його державну реєстрацію до набрання чинності зазначеним Законом, колегія суддів вважає, що обов'язок пайової участі та сплати пайового внеску у ОСОБА_4 не виник. Тим більше, позивач у спірних правовідносинах не має виконувати зобов'язання, в яких він не набув статусу належного суб'єкта, та які фактично не існували для попереднього власника нерухомого майна.
Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука Полтавської області - залишити без задоволення.
Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.05.2015р. по справі № 537/1745/15-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Спаскін О.А.
Повний текст ухвали виготовлений 10.07.2015 р.