08 липня 2015 р.Справа № 820/3405/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бершова Г.Є.
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2015р. по справі № 820/3405/15
за позовом ОСОБА_2
до Державної міграційної служби України
про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Державної міграційної служби України з приводу невидачі ОСОБА_2 проїзного документу особи, якій надано додатковий захист;
- зобов'язати Державну міграційну службу України невідкладно видати ОСОБА_2 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 26.01.2015р. звернувся до ДМС України із заявою про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист. Листом ДМС України від 26.01.2015р. повідомлено позивачу, що після врегулювання необхідних організаційно-правових та матеріально-технічних заходів усі особи, які отримали додатковий захист в Україні, будуть в установленому порядку документовані проїзними документами встановленого зразка. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача, яка виражається у невидачі проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, є неправомірною та незаконною.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України з приводу невидачі ОСОБА_2 проїзного документу особи, якій надано додатковий захист.
Зобов'язано Державну міграційну службу України видати ОСОБА_2 проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 08.07.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, письмових заперечень приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Державної міграційної служби України №699-14 від 19.12.2014 року ОСОБА_2 визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8).
ОСОБА_2 звернувся до Державної міграційної служби України із заявою від 26.01.2015 року про надання проїзного документу особи, якій надано додатковий захист (а.с.6).
Листом б/н від 26.01.2015 року відповідач повідомив ОСОБА_2, що ДМС не має змоги виконати окремі етапи оформлення зазначеного виду документа та після врегулювання необхідних організаційно-правових та матеріально-технічних заходів усі особи, які отримали додаткових захист в Україні будуть в установленому порядку документовані проїзними документами встановленого зразка (а.с.7).
Не погодившись з вищезазначеним, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В доводах апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскільки ним було вчинено дію - розглянуто звернення позивача, то вимога щодо визнання протиправною бездіяльності є необґрунтованою, а також, що зобов'язання ДМС України видати позивачу проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, є перебиранням суду на себе повноважень центрального органу виконавчої влади.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року N 3671-VI (далі - Закон №3671-VI), додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Паспортним документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених вказаним Законом та іншими законами України, є посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримав документ, що підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту - посвідчення серії НОМЕР_1, видане 14 січня 2015 року (а.с.8), а отже, в силу набуття такого правового статусу, користується відповідними правами згідно Закону №№3671-VI.
Згідно частини 12 статті 10 Закону №3671-VІ особа, яку визнано біженцем, та особа, яка потребує додаткового захисту, які досягли шістнадцятирічного віку, мають право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України.
Вказаному праву кореспондує обов'язок Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, по організації роботи з видачі посвідчень та проїзних документів для виїзду за кордон особам, яких визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що передбачено пунктом 8 частини 2 статті 27 Закону №3671-VІ.
У відповідності до пунктів 1 та 2 Положення про проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2012 р. N 197 (далі - Положення №197), проїзний документ особи, якій надано додатковий захист (далі - документ), є документом, що посвідчує особу, яку визнано особою, якій надано додатковий захист, та надає їй право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Документ видається територіальним органом ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) за місцем проживання особи, якій надано додатковий захист, яка досягла шістнадцятирічного віку, за наявності посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, за її особистим зверненням або зверненням її законного представника.
При цьому згідно пунктів 16, 17 вказаного Положення, документ видається на строк дії посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
Для отримання документа необхідно подати заяву, зміст та форма якої визначаються МВС, дві фотокартки розміром 35 х 45 міліметрів, у разі потреби також дві фотокартки дітей.
З наведеного вбачається, що громадянин, який набув статусу особи, що потребує додаткового захисту, має право отримати проїзний документ встановленої форми, необхідний для перетину державного кордону України. При цьому, чинним законодавством не встановлено жодних обмежень в реалізації зазначеного права, не передбачено підстав, за наявності яких особа втрачає право на отримання такого проїзного документу, та, відповідно, умов, за яких територіальний орган ДМС набуває права відмовити особі у видачі зазначеного документа. Фактично, обов'язок Державної міграційної служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, по організації роботи з видачі проїзних документів для виїзду за кордон особам, які потребують додаткового захисту, є дійсним та безумовним протягом строку дії посвідчення позивача як особи, яка потребує додаткового захисту. Відсутність необхідної матеріально-технічної бази чи необхідність проведення додаткових заходів організаційно-правового характеру не можуть звільняти відповідача від встановленого Законом обов'язку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправний характер бездіяльності Державної міграційної служби України щодо невидачі позивачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно перебрав на себе повноваження Державної міграційної служби України, зобов'язавши відповідача невідкладно видати позивачу проїзний документ, який є предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до абз. 3 п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року N 7 суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
З наведеного вбачається, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд не може втручатись та вирішувати самостійно питання, розгляд яких за законодавством здійснюється на вільний розсуд суб'єктом владних повноважень. У спірних правовідносинах зобов'язання відповідача видати ОСОБА_2 проїзний документ як особі, якій надано додатковий захист, є безумовним та встановлено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідач позбавлений права на власний розсуд вирішувати питання видачі такого документу. Таким чином, зобов'язання, покладене судом першої інстанції на Державну міграційну службу України за спірною постановою, є належним та допустимим способом захисту прав позивача.
Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2015р. по справі № 820/3405/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Бершов Г.Є.
Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.