Справа: № 810/1324/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
01 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "УКР СПП" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "УКР СПП" звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 09.09.2014 № 2841/0006552201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області №2841/0006552201 від 9 вересня 2014 року.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 29 липня 2014 року по 18 серпня 2014 року службовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірма «Укр СПП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2013 року (а.с.7-33).
За результатами перевірки було складено Акта №2617/10-02-22-01/24886882/82 від 26 серпня 2014 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:
- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 287883 грн.;
- пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 50941 грн. за грудень 2013 року;
- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 169.2.2 пункту 169.2 статті 169, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на 657,93 грн.;
- абзацу «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме: в розрахунках за 2 - 4 квартали 2013 року невірно зазначались суми утриманого податку на доходи фізичних осіб по працівникам підприємства.
Не погоджуючись із висновками Акта перевірки позивачем подано до ДПІ заперечення на нього (а.с.42-44).
Листом від 4 вересня 2014 року №8002/10-02-22-01 Інспекцією повідомлено ТОВ Фірма «Укр СПП», що висновок Акта перевірки залишено без змін (а.с.45).
На підставі висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №2841/0006552201, згідно якого ТОВ Фірма «Укр СПП» збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 50941 грн. за основним платежем та на 12735 грн. за штрафними санкціями (а.с.36).
Позивач заперечує правомірність вищевказаного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить скасувати його з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).
Згідно положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України установлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 201.1статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Вітан Трейдінг», доказом чого є укладений між сторонами договір №01/03 від 1 березня 2010 року (а.с.59), за умовами якого ТОВ "УКР СПП" придбало у ТОВ «Вітан Трейдінг» товар, а саме: корпуси для СПП ККШТ 3-25 у кількості 1220 шт. на суму 61207,40 грн., корпуси для СПП ККШВ 3-25 у кількості 5050 шт. на суму 271538,50 грн. та корпуси для СПП ККШТ 3-30 у кількості 1670 шт. на суму 107033,30 грн., що підтверджується видатковою накладною №РП-0002403 від 24 березня 2010 року, податковою накладною №2403 від 24 березня 2010 року, платіжним дорученням №109 від 15 березня 20100 року на суму 527735,04 грн. та специфікацією №1 (а.с.55, 56, 58,60).
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Пунктом 6.2 вказаного Порядку передбачено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Так обумовлений сторонами товар (металокерамічні корпуси для СПП ККШТ 3-25 та металокерамічні корпуси для СПП ККШТ 3-30) придбавалися позивачем з метою виконання зобов'язань за договором №1 від 19 травня 2011 року із товариством «Электровыпрямитель» (Російська Федерація) щодо поставки товарів (а.с.83-84).
Проте листом від 2 вересня 2013 року №18/7-256-4108 Товариство «Электровыпрямитель» відмовило позивачу у придбанні металокерамічних корпусів ККШВ 3-25 у кількості 5050 шт. у зв'язку із відхиленнями від ТУ 16-528,061-83 по зовнішньому вигляду та наявністю мікротріщин (а.с.82).
Позивачем було проведено уцінку товарів, про що складено акт (затверджений директором) та акт-опис уцінки товарів на складі, які частково втратили свою первинну якість станом на 1 грудня 2013 року (а.с.54, зв.54), зі змісту яких вбачається, що на складі підприємства знаходяться металокерамічні корпуси ККШВ 3-25 (комплектуючі до СПП), придбані в 2010 році; продукція має відхилення від ТУ 16-528.061-83 по зовнішньому вигляду, наявністю мікротріщин кераміки, напливів припою.
Відповідно до п. 152.10 ст.152 ПК України у разі якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.
Як вбачається з матеріалів даної справи, загальна вартість товару (металокерамічних корпусів ККШВ 3-25 у кількості 5050) до уцінки складала 271538,5 грн. без податку на додану вартість, сума реалізованого товару з урахуванням уцінки - 16833,33 грн. без податку на додану вартість.
За операцією з продажу товару, що був уцінений, позивачем до складу податкового зобов'язання в грудні 2013 року віднесено 3366,68 грн.
На думку позивача, на момент придбання ним товару, останній був належної якості і не потребував виставлення претензії стосовно якості та комплектності отриманої продукції постачальнику. Однак, внаслідок довготривалого зберігання такого товару, понад три роки, продукція втратила первинні якості. Також позивач зауважив на тоому, що уцінено лише придбані у ТОВ «Вітан Трейдінг» корпуси ККШВ 3-25, решта придбаної у такого контрагента продукції за названим вище договором (ККШТ 3-25 у кількості 1220 шт. та ККШТ 3-30 у кількості 1670 шт.) була реалізована майже одразу після придбання і не уцінювалась.
Аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність тверджень податкового органу про те, що проведення уцінки товару позивачем здійснювалося всупереч господарській діяльності підприємства та не було спрямоване на отримання прибутку, оскільки здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремої господарської операції, а не від прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Петрик І.Й.
Борисюк Л.П.