08 липня 2015 року Справа № 876/1552/15
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,
а також сторін (їх представників):
від відповідача - Дац Н.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015р. в адміністративній справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської обл. до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Пустомитівському районі Львівської обл. про зобов'язання включити до акту звірки виплачену суму пенсії та стягнення виплачених коштів,-
12.11.2014р. позивач Управління Пенсійного фонду /ПФ/ України в Пустомитівському районі Львівської обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської обл. включити для відшкодування до актів щомісячної звірки по особовій справі потерпілого з 01.09.2014р. по 31.10.2014р. на суму 254 грн. 22 коп. суму пенсії ОСОБА_1 ; стягнути суму пенсії, неприйнятої до відшкодування Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської обл. (а.с.2-3).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015р. в задоволенні заявленого Управлінням ПФ України у Пустомитівському районі Львівської обл. позову відмовлено (а.с.53-55).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив позивач Управління ПФ України у Пустомитівському районі Львівської обл., який покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду та винести нову постанову, якою заявлений позов задоволити (а.с.60-63).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час судового розгляду встановлено виплати пенсії пенсіонеру за рахунок коштів ПФ України; обставини фактичної виплати такої пенсії відповідачем не спростовані.
Також згідно вимог чинного законодавства відшкодування шкоди фізичній особі і відшкодування витрат на пенсійне забезпечення у зв'язку з трудовим каліцтвом - це різні поняття, які регулюються різними нормативно-правовими актами.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач у встановлені строки не прийняв до відшкодування витрати на виплату і доставку пенсії, призначеної ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання в загальному розмірі 254 грн. 22 коп. за період 01.09.2014р. - 31.10.2014р., та відмовився їх включити до актів щомісячної звірки витрат особових справ потерпілих, яким виплачені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відмова відповідача від виконання вищевказаний дій зумовлена тим, що випадок із ОСОБА_1 мав місце на підприємствах, розташованих за межами України на території СНД; останній мав місце під час служби у лавах Радянської Армії; в останнього є відсутнім акт про нещасний випадок на виробництві.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у період з травня 1978 року по травень 1980 року проходив військову службу в Радянській Армії; у вказаний період питання військового обов'язку та військової служби регулювалися Законом СРСР «О всеобщей военской обязанности».
Згідно наведеного слідує, що на час проходження військової служби громадяни в обов'язковому порядку звільнялися від роботи, тобто, від виконання своїх трудових обов'язків.
Окрім цього, Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, затв. постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 5-4/4 від 04.03.2003р., не врегульовує спірних відносин, оскільки встановлені ним правила розраховані на відсутність спору. При цьому виниклий спір має вирішуватися в судовому порядку шляхом пред'явлення позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірок.
Колегія суддів наведені висновки суду першої інстанції вважає такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
В частині заявлених вимог про відшкодування пенсій громадянам держав-учасниць СНД, які отримали трудове каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, колегія суддів враховує, що згідно ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст.4 Основ в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (ст.12 Основ).
За пенсійним страхуванням згідно зі ст.25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених п.4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.
Відповідно до п.4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У ч.4 ст.26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до ст.25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Пунктом 2 ст.7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 01.04.2001р., встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001р., з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій якої виник спір.
За змістом ч.2 ст.2 зазначеного Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом «а» ст.27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до п.3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом 3 п.3 розділу XI встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абз.7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених ст.21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Разом з тим, позивачем на підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 надано протокол-представление. Так, із записів у № 4, 5 вказаного протоколу вбачається наступне:
запис № 4: «з 02.06.1977р. по 18.05.1978р. ОСОБА_1 прийнятий в «мехмастерскую» слюсарем третього розряду»;
запис № 5: «звільнений з роботи наказом № 48 від 15.05.1978р. у зв'язку з «призывом в Советскую Армию»;
запис № 6: « ОСОБА_1 «з 22.05.1978р. по 14.05.1980р. действительная военная служба в Советской Армии» (а.с.11-13).
Вказані обставини також підтверджуються довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 556 від 10.08.1994р.; із змісту вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 був призваний для проходження строкової служби Пустомитівським РВК 20.05.1978р. Проходив службу у 308 військово-будівельному загоні з 05.05.1978р. по травень 1980 року; звільнений із Збройних Сил наказом МО СССР № 97 від 27.03.1980р. Одночасно зазначено, що документів, які б підтверджували факт травми отриманої під час проходження служби в райвійськкоматі, немає.
Отже, ОСОБА_1 у період з травня 1978 року по травень 1980 року проходив військову службу в Радянській Армії. У вказаний період питання військового обов'язку та військової служби регулювалися Законом СРСР «О всеобщей военской обязанности».
Згідно з ст.1 Законом СРСР «О всеобщей военской обязанности» від 12.10.1967р. «Всеобщая воинская обязанность является законом. Воинская служба в рядах Вооруженных Сил СССР - почетная обязанность советских граждан».
Відповідно до ст.3 вказаного вище Закону: «все мужчины - граждане СССР, не зависимо от происхождения, социального и имущественного положения, расовой и национальной принадлежности, образования, языка, отношения к религии, рода и характера занятий, места жительства, обязаны проходить действительную военную службу в рядах Вооруженных Сил СССР».
Згідно припису норми ст.4 Закону «О всеобщей военской обязанности»: «Вооруженные Силы СССР состоят из Советской Армии, Военно-Морского Флота, пограничных и внутренних войск».
Як слідує зі змісту ст.71 вказано Закону «Граждане освобождаются от работы в установленном порядке на время выполнения обязанностей, связанных с воинским учетом, припиской к призывным участкам, призывом на действительную военную службу, учебные и поверочные сборы, а также командирские занятия. За рабочими, служащими и колхозниками, привлекаемыми к выполнению указанных обязанностей, сохраняется средний заработок по месту их постоянной работы. Лицам, допущенным к сдаче вступительных экзаменов в военно-учебные заведения, предоставляется отпуск для явки и сдачи экзаменов с сохранением должности и среднего заработка по месту работы за время сдачи экзаменов и пути следования туда и обратно».
Тобто, з наведених вище норм вбачається, що на час проходження військової служби, громадяни в обов'язковому порядку звільнялися від роботи, тобто від виконання свої трудових обов'язків.
З огляду на викладене, доводи позивача щодо отримання ОСОБА_1 трудового каліцтва на виробництві у 1979 році не відповідають матеріалам справи, оскільки ОСОБА_1 у період з травня 1978 року по травень 1980 року проходив військову службу в Радянській Армії.
Враховуючи те, що ушкодження, отримані ОСОБА_1 у 1979 році, не пов'язані з виконанням трудових обов'язків, підстави для відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, є відсутніми.
Наведені обставини встановлені постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2014р. у справі № 813/2828/14 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014р. у справі № 876/7004/14 (а.с.33-34, 41-47), які правомірно враховані судом першої інстанції в порядку ч.1 ст.72 КАС України під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, позовні вимоги Управління ПФ України в Пустомитівському районі Львівської обл. про стягнення суми пенсії, неприйнятої до відшкодування Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської обл., не підлягають до задоволення.
Стосовно правильності обраного Управлінням ПФ України в Пустомитівському районі Львівської обл. способу захисту (відновлення) порушеного права колегія суддів зазначає, що Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затв. постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань № 5-4/4 від 04.03.2003р., не врегульовує спірних правовідносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірок розрахунків розраховане на відсутність спору. У разі незгоди щодо підписання актів з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків вимоги про стягнення мають вирішуватись у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції.
Позивач на свій розсуд визначає способи захисту порушеного права, в даному випадку останній просив, зокрема, зобов'язати відповідача прийняти до заліку та включити до актів щомісячної звірки витрати на виплату пенсії по інвалідності.
Із урахуванням наведеного, аналізуючи правові норми, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем у цій частині обраний невірний спосіб захисту свої прав.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Таким чином, наведені обставини та положення чинного законодавства вказують на безпідставність і необґрунтованість заявленого позову, через що позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2015р. в адміністративній справі № 813/7783/14 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: Н.В.Бруновська
З.М.Матковська