Справа: № 826/4238/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
02 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Гром Л.М.
Міщука М.С.
За участю секретаря: Стеценко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - ТОВ «Преміум Медіа Груп» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2014р. №173126552209.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - ТОВ «Преміум Медіа Груп» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Аксон Груп» і ТОВ «Тенза Трейд Юніон» за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р.
За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 25.11.2014р. № 1114/26-55-22-09/34716807.
Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 року в сумі 126 000,00 грн.
На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014р. №173126552209, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суми: 126 000,00 грн - за основним платежем та 63 000,00 грн - за штрафними санкціями.
Не погоджуючись із цим податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, спірне грошове зобов'язання визначене позивачу з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру його господарських операцій з ТОВ «Аксон Груп» і ТОВ «Тенза Трейд Юніон», результати яких відображені в податковій звітності першого.
Таким чином, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданими контрагентами в періоді, що перевірявся податковим органом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.
За визначенням Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).
Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.
Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.
Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.
Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.
За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.
Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 червня 2014 року між позивачем та ТОВ «Тенза Трейд Юніон» і ТОВ «Аксон Груп» укладено договори №2014-06/5 та №01/06, відповідно, предметом яких було проведення контрагентами на території України рекламної кампанії (розміщення й експонування реклами на спеціальних конструкціях) для замовника (позивача). Натомість, позивач зобов'язувався оплатити вартість наданих послуг та виконаних робіт. Згідно визначеного цими договорами порядку прийому-передачі робіт (послуг), надання рекламних послуг посвідчується актами їх прийому-передачі. Договорами також передбачено обов'язок виконавця надати фотозвіт щодо наданих послуг.
На підтвердження виконання вказаних договорів, позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які розкривають їх зміст та обсяг, фотозвітів, а також платіжних доручень, які підтверджують відповідні розрахунки.
За фактом надання послуг контрагентами виписано позивачу податкові накладні на суми вартості послуг з ПДВ.
Також, позивачем надано пояснення та документальні підтвердження щодо замовлення у вищезазначених контрагентів послуг з метою виконання власних договірних зобов'язань щодо надання рекламних послуг іншим господарюючим суб'єктам (договори та первинні документи).
Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи - акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність виписаних контрагентами позивачу податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Також, колегія суддів враховує, що до видів господарської діяльності позивача та його контрагентів за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по КВЕД відноситься діяльність рекламних агентств.
Отже, фактичне здійснення позивачем господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України, а також пов'язаністю їх зі звичайною для позивача та його контрагентів господарською діяльністю.
На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Таким чином, рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, що ґрунтується на доводах цього органу про відсутність реального характеру відповідних господарських операцій, можна визнати правомірним та обґрунтованим за умови встановлення судом неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у первинних документах, наданих позивачем на їх підтвердження.
Під час апеляційного розгляду даної справи колегія суддів не встановила вищевказаних обставин, а тому посилання відповідача на те, що надані позивачем документи не підтверджують належно фактичне здійснення спірних господарських операцій, колегією суддів відхиляється.
Доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів та основних засобів для ведення господарської діяльності ґрунтуються виключно на аналізі податкової звітності платників податків. Доказів здійснення перевірки та аналізу первинних документів контрагентів позивача відповідачем не надано, так само як і доказів неможливості залучення до виконання цієї діяльності інших осіб.
Колегія суддів зазначає, що в ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності спірних правочинів, тобто, доказів того, що такі були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.
Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову і скасування спірного рішення відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Згідно статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Медіа Груп» задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державно податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10 грудня 2014 року №173126552209.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Гром Л.М.
Міщук М.С.
Повний текст постанови виготовлено - 07.07.2015 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: