Справа: № 712/3339/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Євтушенко П.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
02 липня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Світного Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в місті Черкасах Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 квітня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, батьками позивача являються ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народились в селещі Федорівському Ільїнського району Іванівської області Російської РСФР колишнього СРСР. Влітку 1931 року батьки заявника було виселені на спецпоселення в місто Магнітогорськ Челябінської області Російської РСФР де і народилась ОСОБА_2
17 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулась до пенсійного органу з вимогою перерахувати кошти, які повинні були бути нараховані їй, як жертві політичних репресій, згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Однак, відповідач своїм листом від 27.02.2015 повідомлено позивача, що комісією по розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсій та відказних справ при УПФ України в м. Черкаси прийнято рішення (протокол від 26.02.2015 №13/1) про відмову у призначенні підвищення до пенсії згідно ст. 77 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», з тих підстав, що пенсійним органом не встановлено факт примусового виселення заявника з території України за її межі.
Вважаючи порушенням своїх прав та інтересів з боку пенсійного органу та з метою їх відновлення ОСОБА_2 звернулась за захистом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 відповідач діяв у межах та у спосіб наданих йому повноважень.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітованими слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Крім того, реабілітованими визнаються також громадян, засуджені за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Колегія суддів судів апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що згідно вищевказаного Закону, за яким ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим, а не членам їх сімей, а вказаним Законом взагалі не передбачено статусу члена сім'ї реабілітованої особи.
Відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» підвищення до призначеної пенсії призначається громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, а також члени їх сім'ї, які були примусово переселені.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, репресіям були піддані, лише батьки позивача, а до неї, як до члена сім'ї репресії не застосовувались й вона не була примусово переселена.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки ОСОБА_2 примусово не виселяли з території України та до неї не застосовувалась репресії, правових підстав для задоволення позовних вимог немає.
Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.