Справа: № 826/12874/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
21 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 травня 2014 року № 0000841701 і № 0000861701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 травня 2014 року № Ф-11/26-50-17-01 та рішення про застосування штрафних санкцій від 05 травня 2014 року № 000085101,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05 травня 2014 року № 0000841701 і № 0000861701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05 травня 2014 року № Ф-11/26-50-17-01 та рішення про застосування штрафних санкцій від 05 травня 2014 року № 000085101.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в лютому-березні 2014 року працівниками ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013р., за результатами якої складено Акт від 17.03.2014р. № 21/26-50-17-01-НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
В ході проведення перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 12 серпня 2009 року Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією, та перебуває на обліку у ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві починаючи з 13 серпня 2009 року за № 86218.
Згідно свідоцтва платника податку на додану вартість НОМЕР_2 від 01.10.2009р., позивач зареєстрований платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1).
Упродовж періоду, що перевірявся, позивач перебував на загальній системі оподаткування обліку та звітності, здійснював оптову торгівлю автошинами (КВЕД 45.31) з проведенням розрахунків зі споживачами у безготівковій формі.
Свою підприємницьку діяльність позивач здійснював без використання виробничих приміщень, торгових точок, складських приміщень, земельних ділянок, а фактично за зареєстрованою адресою місця проживання: АДРЕСА_1.
За період, що перевірявся, позивач задекларував суми валового доходу за 2012 рік у розмірі 605 933,00 грн. і за 2013 рік - 399406,00 грн. (виручка, отримана від оптової торгівлі автошинами).
Крім того, позивач задекларував суми витрат за 2012 році у розмірі 580 521,00 грн. (без ПДВ) та за 2013 рік - 383 393,53 грн. (без ПДВ), за наступною структурою: витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, витрати на рекламу та інші витрати). Зокрема, відповідно до наданих до перевірки документів (видаткові накладні, банківські виписки) працівниками ДПІ було виявлено віднесення позивачем податків до складу інших витрат сум витрат на придбання: мобільного телефону НТС А310е та комплектуючих до нього вартістю 1 4487,00 грн. (в т.ч. ПДВ 247,83 грн.) - 31.07.2012р.; комп'ютерних комплектуючих вартістю 458,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 76,33 грн.) - 02.08.2012р.; ноутбуку HP Pavilion вартістю 3 779,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 629,83 грн.) - 29.08.2012р.: монітору LG вартістю 1 408,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 234,67 грн.) - 28.11.2012р.; цифрової камери SONY та комплектуючих до неї вартістю 2 112,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 352,00 грн.) - 30.11.2012р.; телевізора SONY вартістю 4 444,06 грн. (в т.ч. ПДВ - 740,68 грн.) - 31.10.2013р.; кондиціонеру C&H вартістю 2 699,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 449,83 грн.) - 19.04.2013р. Всього за 2012 рік позивачем віднесено витрат на придбання зазначеної техніки в сумі 7 703,34 грн., а за 2013 рік - 5 952,53 грн.
За твердженням податкового органу вбачається відсутність зв'язку витрат ФОП ОСОБА_2 на придбання ним вищезазначеної техніки з його господарською діяльністю, що на думку відповідача призвело до завищення позивачем суми валових витрат за 2012 - 2013 рік, та як наслідок суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 рік на 7 703,34 грн. та за 2013 рік на суму 5 952,53 грн.
За результатом перевірки позивачу було визначено суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік у розмірі 1 155,51 грн. та за 2013 рік у розмірі 892,88 грн.
Крім того, було встановлено порушення позивачем вимог п. 1 ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI, та вирахувана сума єдиного соціального внеску в розмірі 4 738,59 грн. із суми заниженого оподатковуваного доходу підприємця.
Між тим, за результатами аналізу даних податкової звітності ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість було також встановлено, що останній задекларував у складі податкового кредиту за звітні періоди липень-серпень, листопад 2012 року та за квітень і жовтень 2013 року суми податку на додану вартість з вартості придбаної техніки. Однак оскільки валові витрати на загальну суму 13 655,87 грн. були визнані такими, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємця, то, на думку контролюючого органу, ФОП ОСОБА_2 не мав правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість з операцій по придбанню техніки.
В розділі «Висновок» Акта перевірки від 17.03.2014р. № 21/26-50-17-01-НОМЕР_1 було зафіксовано порушення позивачем вимог:
- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 2 048,39 грн.;
- п. 198.4 ст. 198, п. 200.1ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та відповідно до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 726,00 грн. (в т.ч. за липень 2012 року на суму 248,00 грн., за серпень 2012 року - 700,00 грн., за листопад 2012р. - 587,00 грн., за квітень 2013 року - 450,00 грн., за жовтень 2013 року - 741,00 грн.);
- п. 1 ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI, - у зв'язку з не нарахуванням та не утриманням із суми валового доходу за 2012 - 2013 роки єдиного соціального внеску на загальну суму 4 738,59 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення від 05.05.13р.:
- за № 0000841701 (форми «Р»), яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 4 089,00 грн., в т.ч. 2 726,00 грн. - основний платіж, 1 363,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- за № 0000861701 (форми «Р»), яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 3 072,59 грн., в т.ч. 2 048,39 грн. - основний платіж, 1 024,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
05 травня 2013 року відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11/26-50-17-01, за якою позивачу визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 4 738,59 грн., та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску за № 0000851701, згідно якого до позивача у відповідності п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI застосовані штрафні санкції в сумі 370,59 грн. За результатом адміністративного їх оскарження Головним управлінням Міндоходів у м. Києві та Державною фіскальною службою України були прийняті рішення від 17.06.2014р. № 1297/г/26-15-10-09-25 та від 29.07.2014р. № 240/г/99-99-10-01-07-15 відповідно, за якими скарги позивача залишені без задоволення, а вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11/26-50-17-01 від 05.052013 р. та рішення про застосування штрафних санкцій № 0000851701 від 05.05.2013р. - без змін.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Згідно положень пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України установлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 201.1статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на вищезазначені норми, колегія зауважує, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до витрат та сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами.
Як зазначалося вище, позивач в період з липня 2012 року по жовтень 2013 року придбав побутову та оргтехніку, телекомунікацій пристрій, що підтверджується наявними в справі копіями первинних документів та банківських виписок. Суми сплачених витрат та податку на додану вартість із сум вартостей таких товарів були віднесені позивачем до складу валових витрат і податкового кредиту за відповідні звітні періоди 2012 - 2013 років в повному обсязі. При цьому, реальність таких господарських операцій з придбання техніки сторонами не заперечується.
На думку колегії суддів, будь-яка господарська діяльність, пов'язана з продажем товарів (у випадку позивача це автомобільні шини) вимагає наявності зв'язку зі своїми постачальниками та покупцями, тому придбання мобільного телефону «НТС А310е» та комплектуючих не розглядається як порушення податкового законодавства в контексті норм Податкового кодексу України, оскільки зазначені витрати підтверджені банківською випискою від 31.07.2012р.
Водночас, відповідачем не було надано належних та обґрунтованих доказів на підтвердження факту відсутності зв'язку між господарською діяльністю позивача та його витратами на придбання комп'ютерних комплектуючих на суму 458 грн. (підтверджено банківською випискою 02.08.2012р), ноутбуку HP Pavilion на суму 3779,00 грн. (банківська виписка від 29.08.2012р), монітору LG на суму 1408,00 грн. (банківська виписка від 28.11.2012р.). Так, відсутність комп'ютерної техніки позбавляє можливості здійснювати розрахунки через систему клієнт-банк, здійснювати відправку звітності в контролюючі органи (відповідачем не заперечується той факт, що податкова звітність позивачем направлялася засобами електронного зв'язку), здійснювати моніторинг цін на власні товари для підтримки конкурентоспроможності, рекламних цілей і т.д.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги твердження податкового органу стосовно дублювання функціоналу техніки, оскільки є суттєві відмінності, які відрізняють ці об'єкти. Так, ноутбук має можливості транспортабельності, а телевізор SONY (вартість телевізору складає 4444,06 грн., що підтверджується випискою банку від 31.10.2013р.) - показ рекламної інформації для широкої аудиторії. У матеріалах справи містяться також фото рекламної кампанії шин з використанням придбаного телевізору (а.с.151).
Нерідко під час господарської діяльності виникають спірні питання щодо якості товару та можливості його пошкодження під час транспортування. Для доведення факту отримання неякісного товару у випадку роботи з контрагентами з інших міст виникає потреба оперативно вирішувати дане питання шляхом надсилання фото виявлених дефектів. Так, придбаний позивачем мобільний телефон НТС А310е хоча і має вбудовану камеру, однак технічні характеристики якої не дають можливості здійснити якісне фото дрібних деталей. Для таких цілей, за твердженням самого позивача, і була придбана цифрова фотокамера Sony DSC-WX50B Так, в матеріалах справи міститься фото пошкодженої шини (а.с.152) Крім того, фотокамера необхідна позивачу для провадження господарської діяльності в мережі «інтернет», а саме для наповнення власного сайту та продаж.
Дещо спірним вбачається зв'язок з господарською діяльністю кондиціонера «С&H», придбаного позивачем на суму 2699,00 (банківська виписка від 19.04.2013), водночас нормами статті 31 Закону України «Про охорону праці» передбачено застосування штрафних санкцій за порушення нормативних документів про охорону праці.
Зважаючи на те, що одним з параметрів мікроклімату для приміщень з відеотерміналами (моніторами) і ПЕОМ (процесорними блоками) є саме температура повітря в приміщеннях, де містяться монітори й процесорні блоки (залежно від пори року вона може коливатися від 21 до 25 градусів за Цельсієм), то в даному випадку колегія суддів зауважує на тому, що позивачем правомірно було придбано кондиціонер «С&H» з метою дотримання нормативних документів з охорони праці й створення нормальних санітарно-побутових умов в процесі здійснення ним господарської діяльності.
Отже, всі господарські операції позивача підтверджені документально, а витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей підтверджуються видатковими накладними (а.с.28-34), податковими накладними (а.с.42-48) та відповідними банківськими виписками (а.с.49-56).
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 05 травня 2014 року № 0000841701 та № 0000861701, колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Що стосується позову в частині вимог про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 травня 2014 року № Ф-11/26-50-17-01 та рішення про застосування штрафних санкцій від 05 травня 2014 року № 000085101, колегія суддів виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Позивач, як платник єдиного внеску у відповідності до ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Частиною 3 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 ч.1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо повного підтвердження правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки розбіжність виникла насамперед за рахунок різного підходу до визначення доходу (прибутку). Тобто у випадку розрахунків відповідача не визнання витрат, відповідне збільшення доходу і як наслідок збільшення суми до сплати єдиного внеску.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик
Повний текст ухвали виготовлено - 27.04.15 р.
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.