"25" травня 2015 р.справа № 804/3122/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року
у справі № 804/3122/15
за позовом ОСОБА_1
до відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції
про скасування постанов,-
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції про скасування постанов від 13 травня 2014 року «Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» та постанови від 18 серпня 2014 року «Про розшук майна боржника».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративні справі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відкрити провадження у справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції у розгляді цієї справи дійшов обґрунтованих висновків, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу зазначених норм вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби належать також їх представники за законом чи договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 не є ані стороною виконавчого провадження № 40748817, в рамках якого державним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 травня 2014 року та про розшук майна боржника від 18 серпня 2014 року, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні.
Сторонами у виконавчому провадженні № 40748817 є: стягувач - ОСОБА_2 та боржник - ОСОБА_3.
При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною боржника ОСОБА_3 і не погоджується з постановами відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також про розшук майна боржника, оскільки право власності на це майно належить саме їй, отже, оскаржуваними рішеннями порушуються її права як власника.
Між тим, статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до частини 2 статті 114 Цивільно-процесуального кодексу України визначено, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Право застави майна є похідним від права власності і належить до речових прав щодо володіння, користування та розпорядження майном з певними обмеженнями, регулювання яких здійснюється актами цивільного законодавства.
Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку із чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільно-процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Судом встановлено, що даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, у зв'язку з чим не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно досліджені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 197, 199, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим