Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
07 липня 2015 року справа №805/732/15-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д.,
за участі секретаря судового засідання Копиця С.В.
позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 Бесікі Гівієвича на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 р. у справі № 805/732/15-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_2 Бесікі Гівієвича до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну,-
ОСОБА_2 Бесікі Гівієвича 25.02.2015 року, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління державної міграційної служби в Донецькій області про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позову зазначив, що прийняте спірне рішення є незаконним в зв'язку з тим, що зазначена норма права в рішенні, а саме п.6 ч.1 ст. 12 Закону України “Про імміграцію”, на підставі якої воно було прийняте, відсутня у Законі. Зазначає, що на теперішній час не може отримати паспорт громадянина України, хоча прибув до України неповнолітнім і з моменту прибуття не залишав її, місце проживання змінював тільки з батьками.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того,що на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на постійне місце проживання в Україні, позивач не був неповнолітньою особою, тому він не підпадає під дію п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про імміграцію», відповідно до яких дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції неповнолітнім дітям батьків іммігрантів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій посилається на не повне з'ясування всіх обставин у справі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає що Донецьким окружним адміністративним судом не прийнято до уваги те що до України він прибув неповнолітнім разом з батьками. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняте нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У судове засідання прибув позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_3, а також представник відповідача ОСОБА_4
Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення в яких просив скасувати рішення Державної міграційної служби в Донецькій області про відмову на імміграцію в Україну від 01.04.2014 року, виданого 24.11.2004 року. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив що позивач прибув до України неповнолітнім разом з батьками, в подальшому відмовився від громадянства Грузії, навчався в українській школі до 2001 року а також у 2005 році закінчив Артемівський технікум залізничного транспорту.
Представник відповідача подав заперечення на апеляційну скаргу, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити позивачу в його позовних вимогах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_2 Бесікі Гівієвіч, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою без громадянства, відповідно до довідки від 10.03.2003 року № 09/461-01, виданої Генеральним Консульством Грузії у м. Одесі).
Відповідач,- Головне управління державної міграційної служби в Донецькій області,- є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Як вбачається із матеріалів адміністративного позову, позивач 09.10.2003 року звернувся до ВГІРФО Артемівського МВ УМВС України в Донецькій області із заявою, дозволити залишитися на постійне проживання в Україні в зв'язку з тим, що він приїхав на постійне місце проживання в Україну до свого батька ОСОБА_5, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2.
24.11.2004 року позивачу був наданий дозвіл на імміграцію в Україну та 01.12.2004 року його було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії ДН № 57, виданої ВГІРФО Артемівського МВ УМВС України в Донецькій області.
27.02.2010 року позивача було документовано новою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ДН № 494, виданої СГІРФО Артемівського МВ ГУМВСУ в Донецькій області. (а.с. 17)
01.04.2014 року ГУ ДМСУ в Донецькій області було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України “Про імміграцію”(а.с. 19)
Згідно зі статтею 2 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Положеннями статті 3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про імміграцію”,- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.
Згідно зі статтею 4 Закону України “Про імміграцію”,- дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Позивач звернувся із заявою про надання дозволу на постійне місце проживання в Україні 09 жовтня 2003 року, і на момент звернення із заявою не був неповнолітньою особою, тому що 20.05.2003 року йому вже виповнилося 18 років.
Отже, при прийнятті рішення співробітниками УГІРФО УМВС України в Донецькій області не були враховані положення п.6 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”, відповідно до яких дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції неповнолітнім дітям батьків іммігрантів, а тому, суд вважає, що правові підстави для надання дозволу на імміграцію в Україну були відсутні.
Положеннями статті 12 Закону України “Про імміграцію” встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до пункту 21 “Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, подання щодо скасування дозволу на імміграцію вправі порушувати орган виконавчої влади, якій у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Пунктом 23 “Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень”,- визначено, що Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те що відповідачем доведено суду правомірність свого рішення, а позовні вимоги про визнання недійсним рішення від 01.04.2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну задоволенню не підлягають.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та постанови суду першої інстанції без змін відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 Бесікі Гівієвича на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 805/732/15-а - залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі. Повний текст ухвали буде складений протягом п'яти днів.
Головуючий суддя: Д.В. Ляшенко
Судді: Л.В. Ястребова
ОСОБА_6