09 липня 2015 рокусправа № 804/2945/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі №804/2945/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський трубний завод» (далі ПАТ «Дніпропетровський трубний завод») 21 лютого 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 21.01.2014 року про збільшення суми орендної плати за землю за січень-жовтень 2013 року на 7 016 771,9 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 3 508 385,95 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки перевіряючи осіб, наведені в акті перевірки №395/22.1-05393122 від 30.12.2013 року є хибними, а саме податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому законодавству.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що доводи позивача про відсутність у відповідача підстав для донарахування суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю із застосуванням штрафних санкцій є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних відносин норми матеріального права, а саме - положення розділу XIII Податкового кодексу України (зокрема ст. 288 Податкового кодексу України), які підлягали застосуванню до цих спірних відносин, внаслідок чого судом було прийнято неправильне і незаконне рішення по цій справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» з питання повноти нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-жовтень 2013 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 395/22/05393122 від 30.12.2013 р. «Про результати документальної позапланової перевірки ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» з питання повноти нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-жовтень 2013 року», в якому зроблено висновок про порушення позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-жовтень 2013 року у сумі 7 016 771,90 грн. (а.с. 8-22).
ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», не погодившись з висновками зазначеного акту, подало письмові заперечення (а.с. 24-27), за результатами розгляду яких ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська надано відповідь за № 2015/10/2201 від 16.01.2014 р., якою відмовлено у їх задоволенні (а.с. 28-32).
Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося у зв'язку зі зміною мінімального розміру орендної плати відповідно до Податкового кодексу України, необхідність сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у новому розмірі виникає в орендаря незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000301501 від 21.01.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з орендної плати за землю за січень-жовтень 2013 року на 10 525 157, 85 грн., в тому числі: 7 016 771,9 грн. - за основним платежем, та 3 508 385,95 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 23).
Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податкового кодексу України (далі - ПК України), який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст.288 вказаного Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати визначеної у договорі.
При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 07 квітня 2015 року (реєстраційний номер 43974722 у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Відповідно до ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не за волевиявленням сторін договору, а у зв'язку із зміною ставки податку відповідно до закону та рішення Дніпропетровської міської ради, прийнятого на його виконання, обов'язок сплати орендної плати у новому розмірі виникає у позивача незалежно від внесення змін до договору оренди.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі №804/2945/14 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений 10 липня 2015 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко