08 липня 2015 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичан А. І.
суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.
при секретарі: Шерівській Ю.А.
з участю сторін: представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Буковинський Альянс» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2010 року, -
У листопаді 2009 року Кредитна спілка «Буковинський Альянс» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 27 грудня 2006 року між спілкою та відповідачем ОСОБА_5, був укладений строковий кредитний договір № 147-л, згідно умов якого спілка відкрила йому кредитну лінію,тобто встановила ліміт кредитування у розмірі 25000 гривень на умовах зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості строком з 27 грудня 2006 року до 27 грудня 2007 року на підприємницькі потреби. Згідно п.3.1. кредитного договору плата за користування кредитом нараховується спілкою за кожен календарний день на фактичний залишок заборгованості позичальника
№ 22ц/794/785/2015 р. Головуючий у І інстанції: Ярема Л.В.
Категорія: 19/27 Суддя-доповідач ОСОБА_7
за кредитом за базовою ставкою 45 % річних, або у випадку, передбаченому п.3.4.3 цього ж договору, за підвищеною ставкою 65 % річних. Пунктом 3.4. договору передбачається, що якщо фактична сплата відсотків за період здійснюється пізніше 25-го числа цього періоду, то відсотки нараховуються за підвищеною ставкою.
27 грудня 2006 року в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 147-л 27 грудня 2006 року між КС «Буковинський Альянс» та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір застави № 147-л, де предметом застави являється майно згідно накладних № 8265, 8025, 8097, 20124/01, 190605/01,220306/01.
31 травня 2007 року між спілкою та відповідачем ОСОБА_5, був укладений ще один кредитний договір № 198-л про надання кредиту в сумі 50000 грн. на умовах зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості строком з 31 травня 2007 року до 30 травня 2008 на підприємницькі потреби. Згідно п.3.1. кредитного договору плата за користування кредитом нараховується спілкою за кожен календарний день на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом за базовою ставкою 42 % річних, або у випадку, передбаченому п.3.4.3. цього ж договору, підвищеною ставкою 72 % річних. Пунктом 3.4. договору передбачається, що якщо фактична сплата відсотків за період здійснюється пізніше 25-го числа цього періоду, то відсотки нараховуються за підвищеною ставкою.
31 травня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 198-л 31 травня 2007 року між КС «Буковинський Альянс» та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір застави № 198-л, де предметом застави являється підвіконня ПВХ «Open Теск» (виробництво України).
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 198-л від 31 травня 2007 року у між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 було укладено 31 травня 2007 року договір поруки 198-л, а також було укладено 31 травня 2007 року з відповідачем ОСОБА_3 договір поруки № 198-л/1 , згідно якого ОСОБА_6, ОСОБА_3 поручилися перед кредитною спілкою за виконання ОСОБА_5 умов кредитного договору. Згідно п. 3 договорів поруки, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. ОСОБА_6, ОСОБА_3 ознайомлені та погодилися з умовами надання кредиту, що підтвердили своїми підписами на зазначених договорах.
Відповідач ОСОБА_5 не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 147-л від 27 грудня 2006 року, не сплачував отриманий кредит, в зв'язку з чим станом на 12 листопада 2009 року утворилась прострочена заборгованість, яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 23469 90 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 12291 грн. 33 коп., а всього загальної суми 35760 грн. 82 коп.
Відповідач ОСОБА_5 не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 198-л травня 2007 року, не сплачував отриманий кредит, в зв'язку з чим станом на 12 листопада 2009 року утворилась прострочена заборгованість, яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 15750 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 153 12 грн. 67 коп., а всього загальної 31062 грн. 67 коп.
Відповідач ОСОБА_5 на неодноразові вимоги КС «Буковинський Альянс» та попередження не сплатив заборгованість, тому кредитна спілка просила стягнути з відповідача ОСОБА_5, на свою користь заборгованість за кредитним договором № 147-л від 27 грудня 2006 року в сумі 35760 грн. 82 коп., та стягнути з відповідачів ОСОБА_5П ОСОБА_6 О.1., ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 198-л від 31 травня 2007 року в сумі 31062 грн. 67 коп. та судові витрати по сплаті судового збору суму 668 грн. 23 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді суму 120 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2010 року позов кредитної спілки «Буковинський Альянс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором №147-л від 27.12.2006 року в сумі 35760 грн., стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №198-л від 31.05.2007 року в сумі 31062 грн.. Вирішено питання судових витрат.
19 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці із заявою про перегляд заочного рішення цього ж суду від 08 лютого 2010 року.
16 березня 2015 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 08 лютого 2010 року.
Не погоджуючись із заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2010 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що при прийнятті даного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що договір поруки № 198-л/1 від 31 травня 2007 року він не підписував, про його існування дізнався з копії заочного рішення. Ідентифікацію особи, що здійснила підпис у зазначеному вище договорі слід проводити за допомогою почеркознавчої експертизи.
Вважає, оскільки договір поруки ним підписано не було тому і волевиявлення учасника правочину не було вільним, тому відповідно, договір не можна вважати дійсним.
Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами, не сплачував отриманий кредит, в зв'язку з чим станом на 12 листопада 2009 утворилась прострочена заборгованість. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитними договорами між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договори поруки, згідно п. 2 яких, відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а згідно п. З договорів поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором, вимоги, які були пред'явлені до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 щодо виконання умов кредитних договорів, залишені без задоволення.
Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.526, ч. ст.530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1,2 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Необґрунтованими та безпідставними є посилання апелянта ОСОБА_3, що договір поруки № 198-л/1 від 31 травня 2007 року він не підписував, про його існування дізнався з копії заочного рішення. Вважає, оскільки договір поруки ним підписано не було тому і волевиявлення учасника правочину не було вільним, тому відповідно, договір не можна вважати дійсним, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В оскаржуваному судовому рішенні не вказано закону, яким встановлена недійсність договору поруки за обставин, на які посилався ОСОБА_3.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 було підписано договір поруки №198-Л/1, відповідно до якого останні поручився за виконання ОСОБА_5 по кредитному договору №198-Л від 31.05.2007 року.
Доводи апелянта про те, що договір ним не підписувався, можуть бути підставою для визнання його судом недійсним. Однак позов про визнання договору поруки недійсним у встановленому порядку не заявлявся і предметом судового розгляду не був.
З огляду на викладене у суду не було підстав для з'ясування обставин, за яких можливе визнання правочину недійсним у зв'язку із непідписанням договору та встановлення будь- яких висновків з приводу їх існування при вирішенні спору про стягнення заборгованості з поручителя.
Крім того, про факт існування договору поруки ОСОБА_3 було відомо ще під час розгляду справи в суді першої інстанції, при отримання копії позовної заяви з додатками разом з ухвалою про відкриття провадження по справі (а.с.39)
Разом з цим положеннями ст. ст. 553,554 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов'язку, а у випадках порушення такого обов'язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ч. 3 ст. 554 цього Кодексу особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки, отже, поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь КС «Буковинський Альянс» заборгованості за кредитним договором №198-л від 31 травня 2007 року.
Під час розгляду справи представником апелянта ОСОБА_4 подано заяву про застосування строку позовної давності, яка колегією суддів не може бути прийнята з огляду на наступне.
Пунктом 31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" , судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Зазначене роз'яснення стосується і позасудового порядку вирішення спорів, і в разі звернення з відповідним позовом до суду.
Офіційне тлумачення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надано також і в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).
Стосовно застосування положень частини третьої статті 267 ЦK України слід зазначити наступне.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦK України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України) то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими і правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 лютого 2010 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: