ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
08 липня 2015 року м. Київ № 826/2574/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів - Кротюка О.В., Мазур А.С., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу:
За позовом ОСОБА_1
до відповідача Кабінет Міністрів України
про визнання нечинною постанови КМУ № 38 від 30.01.2015 р.
Позивач ОСОБА_1 звернулася в Окружний адміністративний суд м.Києва з позовом до відповідача Кабінету Міністрів України про визнання нечинною постанови КМУ № 38 від 30.01.2015 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
У попередньому судовому засіданні 03.04.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав, наведених у письмовому запереченні, що долучене до матеріалів справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
Так, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що постанова КМУ від 30.01.2015 р. №38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» є незаконною та такою, що порушує ч. 2 ст. 2, ст.ст. 73, 157 Конституції України, ст. 22 закону України «Про державний кордон України», п. 2 постанови КМУ увід 27.07.1998 р. №1147 «Про прикордонний режим», а також права та законні інтереси великої кількості громадян України, та, зокрема, позивача, мешканки м. Кіровського Донецької обл.
Окрім цього, позивачем зазначено, що оскаржувану постанову прийнято всупереч закону, оскільки режим контрольованих прикордонних районів можна поширювати виключно на місцевість, яка визначена у межах території району і міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря. Натомість, як йдеться у позовній заяві, визначені КМУ райони та міста Донецької та Луганської області не відповідають чинному переліку районів та міст, на які можна поширювати режим контрольованих прикордонних районів. В свою чергу зазначені райони, як стверджує позивач, знаходяться на умовній лінії розмежування контрольованої та неконтрольованої території в зоні проведення антитерористичної операції, а тому відповідач не мав права встановити контрольовані прикордонні райони у межах міст та районів, вказаних у постанові КМУ від 30.01.2015 р. №38.
Виходячи із наведеного, позивач вважає, що її як мешканку м. Кіровського Донецької області, який залишається поза межами нових контрольованих прикордонних районів, фактично видворено за межі України та позбавлено права вільно пресуватися по території України, а тому, на переконання позивача, постанова КМУ від 30.01.2015 р. №38 підлягає скасуванню.
До судового засідання 11.06.2015 р. позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з"явився, повноваженого представника не скерував. Водночас від представника позивача до суду надійшла заява про продовження розгляду справи без його участі.
Представник відповідача під час судового засідання 11.06.2015 р. позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких стверджує про безпідставність та невмотивованість заявленого позову, зазначаючи, що на частині території Донецької і Луганської областей України проводиться антитерористична операція (АТО), територія проведення АТО визначена нормативно-правовими актами КМУ і, враховуючи небезпеку для пересічних громадян, доступ на територію проведення АТО обмежено. При цьому, на переконання представника відповідача, КМУ приймав оспорюваний акт з метою захисту конституційних прав громадян, які знаходяться поза територією проведення АТО у зв"язку із загостренням ситуації в Донецькій та Луганській областях, що є виправданим та правомірним.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З метою підвищення рівня національної безпеки України, забезпечення безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів та виходячи з принципів непорушності державного кордону, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності і суверенітету України Кабінетом Міністрів України згідно постанови від 30.01.2015 р. №38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» постановлено поширити на період проведення антитерористичної операції дію частини третьої статті 22 Закону України "Про державний кордон України" на територію таких міст і районів: м. Донецька і мм. Авдіївки, Артемівська, Вугледара, Горлівки, Дзержинська, Дебальцевого, Докучаєвська, Селидового Донецької області; Артемівського, Волноваського, Володарського, Костянтинівського, Красноармійського, Мар'їнського, Ясинуватського районів Донецької області; Лутугинського, Новоайдарського, Перевальського, Попаснянського, Слов'яносербського, Старобільського районів Луганської області; Богодухівського району Харківської області; Новотроїцького, Чаплинського районів Херсонської області (п. 1).
Також постановлено запровадити з 10 лютого 2015 р. прикордонний режим на території зазначених у пункті 1 цієї постанови міст і районів (п. 2).
Однак, вважаючи, що дана постанова є незаконною та такою, що порушує ч. 2 ст. 2, ст.ст. 73, 157 Конституції України, ст. 22 закону України «Про державний кордон України», п. 2 постанови КМУ увід 27.07.1998 р. №1147 «Про прикордонний режим», а також права та законні інтереси великої кількості громадян України, та, зокрема, позивача як мешканки м. Кіровського Донецької обл., ОСОБА_1 за захистом порушених прав та інтересів звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 04.11.1991 р. №1777-XII «Про державний кордон України» (далі - Закон №1777) державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Згідно до ст. 2 цього Закону державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.
Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України. Охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.
Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення захисту та охорони державного кордону і території України.
Як визначено ст. 22 Закону №1777 з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначено Законом України від 02.09.2014 р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669).
Відповідно до положень ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Даною нормою також передбачено, що до території проведення антитерористичної операції належить територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до ч. 1 та 2 Закону України від 20.03.2003 р. №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. З Конституції України).
Відповідно до п. 4 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 01.03.2014 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», виходячи з необхідності захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи, з огляду на порушення російською стороною положень Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року та Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, а також зважаючи на рішення Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації щодо використання збройних сил Російської Федерації на території України, Рада національної безпеки і оборони України вирішила Кабінету Міністрів України невідкладно виділити необхідні фінансові, матеріально-технічні та інші ресурси для належного забезпечення безпеки, прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України.
Як вірно зазначено представником відповідача, у зв'язку із загостренням ситуації в Донецькій та Луганській областях з метою забезпечення безпеки громадян, у тому числі під час їх пересування, запобігання виникненню загрози життю і здоров'ю населення внаслідок небезпечних подій, які відбуваються на окремих територіях України, та з міркувань громадської безпеки Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією щодо поширення дії частини третьої статті 22 Закону України «Про державний кордон України» до завершення антитерористичної операції на ряд населених пунктів і районів.
Також, як йдеться у запереченнях та встановлено судом, на засіданні Кабінету Міністрів України 30.01.2015 р. дано доручення Секретаріату Кабінету Міністрів разом з МВС в одноденний строк оформити рішення про поширення дії частини третьої статті 22 Закону України «Про державний кордон України» до завершення антитерористичної операції актом Кабінету Міністрів з урахуванням вимог § 552 Регламенту Кабінету Міністрів України та подати його на підпис Прем'єр-міністрові (абз. 6 п. 6 протоколу № 9 засідання Кабінету Міністрів України від 30.01.2015).
Відтак, як вбачається з наведеного, Кабінет Міністрів України приймав оспорюваний акт з метою захисту конституційних прав громадян, які знаходяться поза територією проведення антитерористичної операції у зв'язку із загостренням ситуації в Донецькій та Луганській областях.
Частиною третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень встановлені критерії, дотримання яких перевіряються судом в порядку адміністративного судочинства, зокрема, щодо прийняття (вчинення) рішень, дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 113 Конституції України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 1 Закону України від 27.02.2014 р. №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, діяльність якого, зокрема, спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 1 ст. 116 Конституції України до основних його завдань відноситься, зокрема, забезпечення виконання Конституції та законів України, актів Президента України.
У відповідності до абз. 2 п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері національної безпеки та обороноздатності здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління, зокрема, у сфері праці.
З аналізу викладеного випливає те, що Кабінет Міністрів України видає свої акти на виконання Конституції та законів України, актів Президента України.
Дане твердження підкріплюється нормою ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Статтею 117 Конституції України, яка кореспондує зі ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
А відтак, керуючись наведеними нормами Кабінет Міністрів України 30.01.2015 р. прийняв постанову № 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України», якою поширив на період проведення антитерористичної операції дію частини третьої статті 22 Закону України «Про державний кордон України» на територію зазначених міст і районів.
Частина 3 ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
Частиною першою параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 53 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Проаналізувавши зазначені законодавчі норми, суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2015 № 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» прийнята у відповідності з процедурою, яка передбачена для прийняття подібних постанов з врахуванням тієї ситуації, яка склалась в державі Україна. Таким чином, враховуючи, що оскаржуваний акт прийнятий у відповідності до Конституції та законів України, він скасуванню не підлягає.
Разом з тим, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, правові підстави для задоволення таких позовних вимог у суду відсутні.
При цьому доцільними є зауваження відповідача, що недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, не може бути підставою для визнання такого акта недійсним. Водночас якщо акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Окрім цього, як вже зазначено судом, Кабінетом Міністрів України згідно постанови від 30.01.2015 р. №38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» постановлено поширити на період проведення антитерористичної операції дію частини третьої статті 22 Закону України "Про державний кордон України" на територію таких міст і районів: м. Донецька і мм. Авдіївки, Артемівська, Вугледара, Горлівки, Дзержинська, Дебальцевого, Докучаєвська, Селидового Донецької області; Артемівського, Волноваського, Володарського, Костянтинівського, Красноармійського, Мар'їнського, Ясинуватського районів Донецької області; Лутугинського, Новоайдарського, Перевальського, Попаснянського, Слов'яносербського, Старобільського районів Луганської області; Богодухівського району Харківської області; Новотроїцького, Чаплинського районів Херсонської області (п. 1).
Однак м. Кіровське, що, як встановлено судом із офіційного сайту Верховної Ради України (електронний ресурс: http://static.rada.gov.ua/zakon/new/ADM/zmistdon.html) є містом обласного значення та в якому згідно наявної у справі копії паспорта серії НОМЕР_1 прописана позивач, як вбачається, не відноситься до визначеного постановою №38 переліку міст та районів.
А відтак, на переконання суду, доводи позивача стосовно порушення оскаржуваною постановою її прав та інтересів як мешканки м. Кіровське є необґрунтованими та безпідставними, адже на територію м. Кіровське на період проведення антитерористичної операції дія частини третьої статті 22 Закону України "Про державний кордон України" згідно із п. 1 постанови КМУ №38 не поширюється.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, оскільки під час судового розгляду позивач не довів існування факту порушення з боку відповідача своїх прав у зв"язку із прийняттям оскаржуваної постанови №38, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Отже, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді: О.В. Кротюк
А.С. Мазур